Кіото

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кіото
Flag of Kyoto City.svg
Прапор
Кіото (Японія)
Кіото

35°01′ пн. ш. 135°45′ сх. д. / 35.017° пн. ш. 135.750° сх. д. / 35.017; 135.750

Kyoto montage.jpg
Регіон Кінкі
Префектура Кіото
Код 26100-9
Площа 827,90 км²[1]
Населення 1 472 957 осіб
(Станом на 1 липня 2012)
Густота 1780 осіб/км²
Зв'язок Офіційна сторінка
проект

Кіо́то (яп. 京都市, きょうとし, МФА: [kʲoːto ɕi]?) — місто в Японії, в префектурі Кіото. Розташоване в південній частині префектури. Входить до списку міст державного значення Японії. Адміністративний центр префектури. Виникло на основі стародавньої японської столиці Хейан, резиденції японських Імператорів протягом 7941869 років. Отримало статус міста 1889 року. Площа становить 827,90 км². Станом на 1 липня 2012 року населення складало 1 472 957 осіб, густота населення — 1780 осіб/км². Основою економіки є овочівництво, машинобудування, харчова промисловість, виробництво високоточної техніки, комерція, туризм. В місті розташовані численні пам'ятки, що мають статус Світової спадщини ЮНЕСКО і національних скарбів ЯпоніїКіотський Імператорський палац, замок Ніджьо, монастир Кійомідзу та інші. Одне з провідних міст регіону Кінкі та міського району Осака-Кобе-Кіото. З 1966 року центральна частина охороняється від новітніх забудов і зміни історичного ландшафту згідно з законом про збереження старих столиць[2]. Місто-побратим українського Києва.

Географія[ред.ред. код]

Кіото розташоване на території Кіотської западини та гір, що її оточують. Ця западина є поздовжнім грабеном, витягнутим з півночі на південь. Западина є частиною депресивної території району Внутрішнього Японського моря, що утворилася наприкінці третинного періоду. Розломи навколишніх гір, служать кордонами міста. На північному сході западини пролягає гірська гряда Хіей. Її найбільшою вершиною є пік Сімей, висотою 848 м. На південь від гряди розташована гора Ньої та пагорби Хіґашіяма. На південному сході Кіотської западини лежать гори Дайґо, які є кордоном з містом Оцу. Північну частину Кіото займають гори Кітаяма, висота яких коливається в межах 500 — 700 м. Їхньою найбільшою вершиною є гора Атаґо, висотою 924 м, розташована на північному заході. В західній частині міста пролягають гори Нісіяма, що відділяють Кіото від міста Камеока[3].

Клімат Кіото — внутрішньоконтинентальний помірний. Він обумовлений розташуванням міста в западині та недоступністю до моря. Літо в Кіото вологе і спекотне. Середня найвища температура в серпні становить 32,9 °C. На противагу цьому міська зима — суха й холодна. Середня найнижча температура в січні — 0,3 °C. З червня по вересень в Кіото триває сезон дощів. Середня кількість опадів на рік становить 1581 мм[3].

Історія[ред.ред. код]

Стародавність[ред.ред. код]

Імператор Камму — засновник столиці Хей'ан, майбутнього Кіото.

Територія Кіото була заселена в епоху неоліту. Археологічні стоянки цієї доби були знайдені в районах Камі-Камо та Кіта-Сіракава. У місцевості Фукаса в районі Фушімі науковці виявили сільськогосподарські знаряддя періоду Яйой. Проте до початку середньовіччя регіон активно не освоювався через особливості клімату, заболоченість та обмеженість природних ресурсів. Лише у 7 столітті аристократичний рід китайського походження Хата заснував на цих землях свою резиденцію. Він збудував укріплення в місцевостях Удзумаса і Фукаса. Голови роду підняли цілину, провели іригаційні роботи, запровадили шовківництво і сприяли розвитку ткацтва. Згадкою про велич колишніх господарів Кіото є курган Хебіцука, могила роду Хата, розташована в центрі міста, а також буддистський монастир Корюдзі, збудований за наказом голови Хати Кавакацу. Окрім роду Хата на території майбутнього Кіото мешкали роди Камо й Ідзумо, які володіли землями в басейнах річок Камо й Такано[4].

Наприкінці 8 століття, в результаті політичної нестабільності та загрози буддистського перевороту в країні, Імператор Камму вирішив перенести японську столицю з Нари у інше місце. 784 року він заклав столицю Наґаока на території майбутнього міста Муко. Її будівництво тривало 10 років, але було припинене через смерть головного будівничого Фудзівари Танецуґу та повені. Тоді 794 року Імператор наказав звести в Кіотській западині нову столицю, яку назвав «столицею миру» — Хей'ан. Будівельні роботи були доручені Фудзіварі Оґуромаро[5]. Саме на основі Хей'ану виникло майбутнє місто Кіото[6][4].

Середньовіччя[ред.ред. код]

Модель Імператорського палацу столиці Хей'ан.
Докладніше: Хей'ан-кьо

Хей'ан було побудовано за зразком Чан'аня, столиці китайської династії Тан. Довжина міста з півночі на південь становила 5,3 км, а з заходу на схід — 4,5 км. З висоти пташиного лету Хей'ан нагадував прямокутник. На відміну від китайського аналога, японська столиця не мала великих міських стін. В північній частині Хей'ан розташовувався Імператорський палац. Від нього починався Проспект Червоного фенікса, який закінчувався Головними замковими воротами на півдні. Проспект розділяв Хей'ан на праву і ліву частини. Місто було поділене за принципом шахової дошки на декілька десятків кварталів. Незважаючи на детальне міське планування, більшість ідей реалізовані не були, що спричинило нерівномірний розвиток столиці. Так, у 10 столітті західна частина Хей'ану (Права столиця) занепала через заболоченість місцевості і відсутність питної води. Натомість східна частина (Ліва Столиця), що розташовувалася в басейні річки Камо, розрослася настільки, що сягала підніжжя гір Хіґашіяма, порушуючи заплановані кордони міста. У 11 — 12 століттях на цих горах було споруджено палац Сіракава, монастир Хоссьодзі та інші культові споруди. Під час смут 1156 і 1159 років більшість будівель в районі річки Камо були спалені[4].

Після встановлення в столиці самурайської диктатури Тайра, на східному березі Камо, в районі Рокухара, постала самурайська адміністрація. В 1314 століттях, протягом існування Камакурського сьоґунату, цей район залишався центром політичного життя столиці. Тут знаходилося управління Рокухарського інспектора сьоґунату, що виконував обов'язки наглядача за Імператорським двором, аристократами і самурайськими володарями Західної Японії. Після створення нового сьоґунату Асікаґа, політичний центр столиці перемістився на західний берег Камо. З 15 століття він розміщувався у кварталі Муроматі, в головному палаці сьоґуна. Приблизно в цей час стара назва міста Хей'ан була витіснена новою назвою Кіото (Кьо, Кьото)[4].

У 14671477 роках Японію охопила велика смута Онін. В результаті постійних боїв на вулицях столиці, Кіото було перетворене на згарище. 30 тисяч будинків аристократії та самурайства, а також старовинні монастирі згоріли. Імператорський двір остаточно занепав. Місто опинилося розірваним пусткою на північну і південну частини — Каміґьо (Верхня столиця) і Шімоґьо (Нижня столиця). Протягом 16 століття вони розвивалися як дві окремі урбаністичні спільноти. Через параліч центрального уряду, міщани Кіото створили власну систему самоуправління на основі квартальних рад, що відповідали за безпеку міста та справляння язичницьких свят, на зразок свята Ґіон.

Новий час[ред.ред. код]

Південно-східна вежа замку Нідзьо.

1568 року Кіото опинилося під владою регіонального володаря Оди Нобунаґи. Він розпочав капітальну відбудову сплюндрованої столиці. Нобунаґа наново відбудував Імператорський палац і замок Нідзьо, а також налагодив економічне економічне життя в столиці. За його протекції в Кіото розпочала роботу християнська місія, очолювана єзуїтами[7]. Тойотомі Хідейосі, політичний спадкоємець Нобунаґи, продовжив курс свого попередника. 1590 року він проклав у Кіото нову доріжну сітку, запровадив нову система поділу на квартали і переніс усі монастирі, сконцентровані в центральній частині, до храмових районів Тераноуті. 1591 року Хідейосі оточив Каміґьо і Шімоґьо одним земляним валом, довжиною 23 км, об'єднавши розрізнені міські спільноти в одному місті. Він збудував у столиці палац Дзюракудай, монастир Нісі-Хонґандзі заклав на південь від столиці замок і містечко Фушімі, а також упорядкував рух транспорту на річці Йодо. Саме за часів Нобунаґи і Хідейосі старий Хейан був повністю перебудований на новий Кіото[4].

Після заснування сьоґунату Токуґава в 1603 році, політичний центр країни перемістився до східнояпоснького міста Едо. Однак Кіото залишалося столицею Японії, місцем резиденції Імператорського двору. Для оборони останнього і нагляду за західними областями країни сьоґун Токуґава Ієясу збудував у Кіото новий замок Нідзьо. З метою винищення християнства уряд переніс до Кіото монастир Хіґаші-Хонґандзі, а також спорудили багато монастирів та храмів своєї родинної секти Дзьодо[4].

1622 року на південному заході містечка Фушімі сьоґунат спорудив замок Йодо, що став адміністративним центром уділу Йодо-хан. Наступного було ліквідовано замок Фушімі й прокладено канал до річки Такано, що сполучив столицю з містечком[4].

Протягом 1719 століття Кіото було одним з найзаможніших міст країни. В цей час зародилися кіотські традиційні ремесла такі як виготовлення шовку нісідзін, столичної порцеляни, лакованого посуду, фарбованої бавовни. Місто було третім за величиною після Едо й Осаки. Його населення становило понад 400 тисяч осіб[4].

1864 року Кіото сильно постраждало від пожежі, що сталася в результаті інциденту біля Імператорських воріт. Більша половина міста числом у 28 тисяч будинків столиці повністю згоріли. 1868 року в країні відбулася реставрація Мейдзі і новий Імператор оголосив про перенесення столиці Японії до Едо, перейменованого на Токіо. У зв'язку з переїздом Імператорського двору Кіото в 1869 році місто втратило свій тисячолітній статус японської столиці[4].

Кіото отримало статус міста 1 квітня 1889 року[8].


Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Flag of Ukraine.svg Flag of Japan.svg Площа Населення Густота
01 Каміґьо 上京区 &&&&&&&&&&&&&&07.01100007,11 &&&&&&&&&&082601.&&&&0082 601 &&&&&&&&&&011617.060000011 617,6
02 Кіта 北区 &&&&&&&&&&&&&094.092000094,92 &&&&&&&&&0122228.&&&&00122 228 &&&&&&&&&&&01287.07000001287,7
03 Мінамі 南区 &&&&&&&&&&&&&015.078000015,78 &&&&&&&&&&098782.&&&&0098 782 &&&&&&&&&&&06259.09000006259,9
04 Накаґьо 中京区 &&&&&&&&&&&&&&07.03800007,38 &&&&&&&&&0103678.&&&&00103 678 &&&&&&&&&&014048.050000014 048,5
05 Нішікьо 西京区 &&&&&&&&&&&&&059.020000059,20 &&&&&&&&&0153253.&&&&00153 253 &&&&&&&&&&&02588.07000002588,7
06 Сакьо 左京区 &&&&&&&&&&&&0246.0880000246,88 &&&&&&&&&0166966.&&&&00166 966 &&&&&&&&&&&&0676.0300000676,3
07 Шімоґьо 下京区 &&&&&&&&&&&&&&06.08200006,82 &&&&&&&&&&076255.&&&&0076 255 &&&&&&&&&&011181.010000011 181,1
08 Укьо 右京区 &&&&&&&&&&&&0291.0950000291,95 &&&&&&&&&0202945.&&&&00202 945 &&&&&&&&&&&&0695.0100000695,1
09 Фушімі 伏見区 &&&&&&&&&&&&&061.062000061,62 &&&&&&&&&0283948.&&&&00283 948 &&&&&&&&&&&04608.&&&&004608
10 Хіґашіяма 東山区 &&&&&&&&&&&&&&07.04600007,46 &&&&&&&&&&040730.&&&&0040 730 &&&&&&&&&&&05459.08000005459,8
11 Ямашіна 山科区 &&&&&&&&&&&&&028.078000028,78 &&&&&&&&&0136012.&&&&00136 012 &&&&&&&&&&&04725.09000004725,9

Економіка[ред.ред. код]

Первинний сектор[ред.ред. код]

Кіотські овочі.

З 17 століття Кіото було одним з найбільших міст Японії, населення якого постійно потребувало великої кількості сільськогосподарської продукції. У зв'язку з цим в передмістях Кіото була створена потужна сільськогосподарська інфраструктура, що спеціалізувалася на вирощуванні овочів. Стараннями місцевих селекціонерів були винайдені такі підвиди як монастирська редька, кудзьоський батун, камоські баклажани, мібуська гірчиця, тощо[9]. Кіотські культура вирощування овочів збереглася незважаючи на урбанізаційні процеси 19 — 20 століть[9].

Станом на 2005 рік в межах Кіото існувало 3 657 фермерських господарств, з яких 2 321 господарств вирощували продукцію на продаж. Площа орних земель міста становила 1 953 га[10]. Більшість ферм вирощують овочі в теплицях.

Поряд з сільським господарством традиційно важливу роль відіграє лісове господарство. Загальна площа лісів, розташована на території Кіото, перевищує 40 тисяч га. Вони знаходяться, переважно, в районах Сакьо та Кіта. Основна лісова культура міста — високоякісна японська криптомерія. Найбільші центри її обробки розміщені в місцевостях Накаґава та Оноґо району Кіта[9].

Транспорт[ред.ред. код]

Кіотський вокзал

Історично Кіото було центром транспортної системи домодерної Японії. В ньому перетиналися головні державні шляхи — Східноморський, що вів до Східної Японії, Санїнівський і Санйоський, що вели до Західної Японії, а також Яматоська дорога, що вела до колиски японської державності — провінції Ямато.

Від 1877 року головним транспортним центром міста став Кіотський вокзал. З другої половини 20 століття через нього проходять залізниці найбільшої залізничної компанії Японії JR: лінії Токайдо, Санїндо, лінія швидкісного потяга сінкансена, Нарська залізниця, а також місцеві електрички. Крім JR діють в Кіото активно діють приватні залізничні компанії — Залізниця «Осацький експрес»[11], штаб-квартира якої знаходиться в кварталі Кавара, та Кіотсько-осацька залізниця[12], центр якої розташований на станції Сандзьо[9].

Окрім залізниць в Кіото діють міська і приватні автобусні компанії. Їхні маршрути покривають сполучають між собою всі райони міста та його околиці. Розвиненість сітки громадського транспорту допомагає уникати заторів[9].

Через Кіото проходять державні автошляхи № 1 і № 171, а також швидкісна автострада Мейсін, що сполучають район міст Осаки та Кобе з регіоном Токай. Ці транспортні артерії мають велике стратегічне й промислове значення. З Кіото починаються державний автошлях № 9, що веде на північ префектури Кіото, в район Танба, Кіотська швидкісна автострада, що закінчується в місті Міядзу, державний автошлях № 162, що веде до району Вакаса, а також державний автошлях № 24, який поєднує місто з населеними пунктами префектур Нара й Вакаяма[9].

Серед найбільших туристичних шляхів Кіото — гірські дороги Хіґашіма, Хієйдзан, Оку-Хієй, Арасіяма-Такаосі та інші[9].

Освіта[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Станом на 2002 рік в Кіото нараховується 1660 буддистських монастирів та храмів, і близько 400 синтоїстських святилищ. В місті знаходиться понад 2 тисячі шедеврів японського мистецтва, ремесел і архітектури, дві сотні з яких мають статус національних скарбів Японії. Також в Кіото розміщено близько 120 історичних і природних пам'яток, парків і краєвидів загальнонаціонального значення[9]. 1994 року 15 святилищ і монастирів міста були занесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО під назвою «Пам'ятки культури стародавнього Кіото».

У середньому за рік Кіото відвідує близько 30 мільйонів туристів. На 2001 рік їх кількість становила 41,32 мільйони чоловік. З них 380 тисяч були іноземцями[9].

У центральній частині Кіото знаходиться Імператорський палац — символ міста. Він збудований у 14 столітті на базі тимчасового Імператорського палацу Цутімікадо.

Музеї[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Kyotopalace.jpg Nijo Castle J09 30.jpg Kinkakuji 2004-09-21.jpg Jisyohji-05.Jun.JPG
Імператорський палац
Замок Нідзьо
Монастир Кінкаку
Монастир Ґінкаку
Kiyomizu-dera in Kyoto-r.jpg Sanjusangendo temple01s1408.jpg FushimiCastle.JPG Ninnaji -garden.jpg
Монастир Кійомідзу
Храм Сандзюсанґен
Замок Фушімі
Монастир Нінна
Chionin35n3200.jpg
Kyoto-Ryoan-Ji MG 4512.jpg
Shinden.JPG
Монастир Тіон
Монастир Рьоан
Монастир Кадзю

Міста-побратими[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Інститут географії Японії. 2010.10.1
  2. Законом Японії про збереження старих столиць
  3. а б Ода Такео. Природа Кіото // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  4. а б в г д е ж и к Ода Такео. Історія Кіото // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994–1997.
  5. Оскільки Танецуґу й Оґуромаро перебували у шлюбних зв'язках із родом Хата, історики припускають, що голови цього роду вплинули на рішення Імператора перенести політичний центр країни на територію їхньої родової вотчини
  6. В середньовіччі Хей'ан називали просто «Кьо» — «столиця». Від цієї назви згодом утворилося слово «Кьото» (Кіото) — «столичне місто». В ранньому новому часі в країнах Заходу місто записували як Kyoto. Транслітерація останнього кирилицею походить українське «Кіото»
  7. Коваленко О. О. Ода Нобунаґа в японській антихристиянській літературі на прикладі «Записів про розквіт і падіння Храму південних варварів» // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2009. — № 2 — с.10-19.
  8. Хіґашіде М. «Історія міст префектури Кіото». Адміністративний поділ Японії. (японською). Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-09-20. 
  9. а б в г д е ж и к Кіото // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  10. Стан сільского і лісного господарства в Кіото // Офіційна сторінка міста Кіото
  11. 阪急電鉄.
  12. 京阪電鉄

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]