Хаясі Радзан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хаясі Радзан
林羅山
Hayashi Razan portret.jpg
Портрет літнього Хаясі Радзана
Період Едо
Народився 1583 (Кіото)
Помер 7 березня 1657 (Едо) (74)
Похований Токіо, район Сіндзюку,
Ітіґіая-Ямабусі
Дитяче ім'я Кікусьомаро (菊松麻呂)
Доросле ім'я Нобукацу (信勝)
Буддистське ім'я Досюн (道春)
Сьоґунат сьоґунат Едо
Титули Дайґаку но камі
Сюзерен Токуґава Ієясу
Токуґава Хідетада
Токуґава Ієміцу
Токуґава Ієцуна
Рід Хаясі
Батько Хаясі Нобутокі
Матір Танака NN
Брати 4 брати
Спадкоємець Хаясі Ґахо
Головна дружина Аракава Каме
Сини Хаясі Ґахо і ще 2 сини
Доньки 1 донька

Хаясі Радзан (林羅山, はやしらざん; 15837 березня 1657) — японський мислитель, законодавець і поет раннього періоду Едо. Був неоконфуціанцем, представником школи чжусіанства, засновником роду конфуціанських вчених Хаясі. Служив першим чотирьом сьоґунам сьоґунату Токуґава, був автором офіційної нео-конфуціанської доктрини поділу на стани і одним із ідеологів конфуціанського державного синто. Автор ідеї Трьох найкращих краєвидів Японії. Справжнє ім'я — Хаясі Нобукацу (яп. 信勝, のぶかつ), чернече ім'я — Досюн (яп. 道春, どうしゅん).

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Радзан народився 1583 року в Кіото в родині Хаясі Нобутокі. Батько походив з дрібних самураїв провінції Каґа, але після втрати маєтку оселився в Кіото, де зайнявся торгівлею. Мати була родом з самурайського роду Танака.

В ранньому дитинстві Радзана віддали до сім'ї його дядька Хаясі Йосікацу як названого сина. Хлопець змалечку проявляв чималий інтерес до навчання і мав талант до наук, але був слабкий здоров'ям. У 1593 році, у віці 13 років, Радзан пройшов церемонію повноліття і вступив до столичного монастиря Кенніндзі, де під керівництвом наставника Кокан Дзікея (古澗慈稽) вивчав дзен-буддизм, конфуціанство і китайську поезію. У 1597 році, у віці 15 років, юнак відмовився від постригу і полишив обитель.

З 1600 року 18-річний Радзан читав лекції з конфуціанства на міських базарах столичного регіону, але робив це нелегально бо не мав дозволу Імператорського двору на та таку діяльність. В цей час він захопився «Збіркою коментарів до Чотирикнижжям» (四書集註) китайського філософа Чжу Сі і став самотужки опановувати нео-конфуціанство.

Учень Фудзівари[ред. | ред. код]

Фудзівара Сейка — наставник Радзана і його промоутер.

У 1604 році Радзан зустрівся з аристократом Фудзіварою Сейкою, одним з перших японських мислителів-конфуціанців і коментаторів. Фудзівара був незадоволений буддистською філософією і зачитувався роботами Чжу Сі. У своїх творах він робив наголос на ролі особи у суспільстві, яке у свою чергу природнім чином вибудовувалося у конкретну ієрархічну систему чотирьох класів: мужів-управлінців, селян, ремісників і купців. Фудзівара зробив Радзана своїм учнем і в 1605 році привів на аудієнцію до сьоґуна Токуґави Ієясу в столичному замку Нідзьо. Останній прихильно поставився до молодого хлопця і був вражений широтою його знань.

У 1606 році Радзан брав участь в публічному диспуті з братом-єзуїтом японського походження Фабіаном. Тема дебатів стосувалася будови всесвіту. Радзан заперечував геліоцентричну теорію Коперника та тезу, що Земля кругла, доводячи вірність геоцентричної теорії та тези про квадратність Землі. Через недостатню обізнаність Фабіана, який займав одну з найнижчих ступенів в Товаристві Ісуса, та підтримку Радзана урядовцями, що були присутні на диспуті, перемога була присуджена конфуціанцеві.

Наприкінці того ж року Радзан брав участь в диспуті з поетом Мацунаґою Тейтоку, представником течії Фудзю-фусе нітіренівського буддизму. На цих дебатах конфуціанець також здобув перемогу.

Бібліотекар і лектор[ред. | ред. код]

У 1607 році Токуґава Іеясу прийняв 25-річного Радзана на службу управителем своєї бібліотеки в замку Сумпу, але попередньо змусив його вчинити принизливий, як для конфуціанця, чернечий постриг і прийняти буддистське ім'я Досюн. Цінуючи таланти цього бібліотекаря, Ієясу поставив його лектором свого сина Токуґави Хідетади, 2-го сьоґуна сьоґунату Токуґава.

Радзана швидко помітили сьоґунські радники — монахи Суден та Тенкай. Вбачаючи у ньому конкурента вони гальмували його активність. Втім цивільні васали сьоґуна допомагали Радзану і в 1610 році йому було доручено дипломатичну переписку з китайською династією Мін. У 1614 році конфуціанець взяв участь в інциденті з написами дзвону монастиря Хокодзі, який спричинив Осацьку кампанію Токуґави Ієясу проти Тойотомі Хідейорі[1].

У 1616 році Ієясу помер, а його бібліотека була розформована. Радзан став васалом сьоґуна Токуґави Хідетади, але той не давав йому офіційних доручень. Конфуціанець тривалий час перебував у Кіото, де приватно читав лекції різним володарям. Нарешті у 1618 році Радзану була виділена земля під садибу в місті Едо, резиденції сьоґунів, куди він перебрався у 38-річному віці.

Наставник і політик[ред. | ред. код]

Собор Юсіма — колишня урядова Академія Сьохейдзака і конфуціанський храм, що виникли на базі приватної школи Радзана.
Колонада Собору Юсіма.

1624 року Радзана було призначено викладачем 3-го сьоґуна Токуґави Ієміцу. Відтоді вчений став впливати на державні справи і перетворився на одну з ключових фігур японського політикуму. У 1630 році 48-річний Радзан отримав буддистський ранг «Наставника Закону» (法師), який був наступним в соціальній ієрархії сьоґунату після статусу регіональних володарів даймьо. Сьоґунат виділив для нього велику земельну ділянку в місцевості Уено Сінобуґаока площею близько 17 км² і 200 золотих для приватної школи. Радзан звів цю школу в 1632 році за сприяння сьоґунського брата Токуґави Йосінао і назвав її Сенсейден (先聖殿). Вона була не лише освітнім закладом, але й єдиним конфуціанським храмом у Східній Японії. З 1797 року ця школа була перетворена на урядову Академію Сьохейдзака, одну з складових майбутнього Токійського університету.

Окрім приватного викладання конфуціанського канону Радзан активно займався державними справами, закладаючи ідеологічні та інституційні основи сьоґунату. В 1635 році він редагував «Закони для військових домів»[2], в яких закріпив положення про почергові відрядження регіональних володарів до Едо, що посилювало контроль центральної влади над регіонами, а в 1636 році брав участь в упорядкуванні церемоній паломництва до Святилища Ісе. З 1641 року вчений випустив ряд генеалогічних праць: «Генеалогічні записи домів року Кан'ей»[3], «Генеалогія японських богів та імператорів»[4], «Генеалогія дому камакурських сьоґунів»[5], «Генеалогія дому кіотських сьоґунів»[6], «Генеалогія Оди Нобунаґи»[7], «Генеалогія Тойотомі Хідейосі»[8]. У 1644 році Радзану було доручено укладання і коректування праць з історії Японії.

Незважаючи на невисоку платню, що становила 917 коку рису на рік, Радзан користувався великим авторитетом при Імператорському і сьоґунському дворах. Він мав черенечий титул «Око Закону» (法眼, хоґен) і титул-посаду «Голова Імператорської академії» (大学頭, дайґаку но камі). За порадою Радзана визначали назву наступного девізу імператорського правління та ім'я майбутнього сьоґуна Токуґави Ієцуни. Останньому вчений служив з 1651 року аж до свої смерті.

2 — 4 березня 1657 року під час Великої пожежі року Мейрекі в місті Едо згоріла приватна садиба Радзана та ввірена йому сьоґунатівська бібліотека. Вчений врятувався у своєму маєтку в Уено, але не перенісши втрати книг захворів. Через три дні Радзан помер у віці 74 років. Його нащадки укріпили провідні позиції роду Хаясі в системі влади як урядові конфуціанці.

Погляди[ред. | ред. код]

Ранній Радзан захоплювався неокофуціанством, але знаходився під сильним впливом даосизму, зокрема моністичного вчення про «раціональність» (理, рі) як основного принципу для пояснення буття. На рубежі 1620-х років вчений перейшов на позиції чжусіанського дуалізму, за яким усі речі складаються з «енергії» (気, кі) і «раціональності» (理, рі), при чому остання контролює першу. Згідно з уявленнями Радзана універсальна «раціональність» у світі людей виступає як мораль та порядок. У суспільстві проявом порядку була суспільна ієрархія, поділ на стани і класи, дотримання якої забезпечував сьоґунат. Серед релігій присутність «раціональності» вчений визнавав лише у конфуціанстві і синтоїзмі. Він виступав за синкретизм цих вчень і заперечував буддизм та християнство.

Радзан цікавився не лише чжусіанством. Він адаптував до прочитання японською мовою китайську конфуціанську класику «П'ятикнижжя», твори з військового мистецтва, роботи «Лао-цзи», «Чжуан-цзи», коментував твори японської літератури, перекладав китайські народні повісті. Головними роботами Радзана є «Записи про збірку коментарів до Чотирикнижжя» (四書集註抄), «Простомовне пояснення значень знаків „натура“ і „раціональність“» (性理字義諺解), «Записи конфуціанських ідей» (儒門思問録) та «Популярне пояснення еклектики таїнств синто» (神道秘伝折中俗解).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Монастир Хокодзі був відновлений коштом Тойотомі Хідейорі, сином поперднього володаря Японії Тойотомі Хідейосі. На дзвоні монастиря містився напис «Це видав я Мінамото Асон» (右僕射源朝臣). Радзан розтлумачив початок напису «Це видав я» (右僕射) як «убити Правого міністра»(右僕討), тобто Токуґаву Іеясу, чим дав останньому привід для оголошення війни Тойотомі Хідейорі і знищення його роду.
  2. Японською: 武家諸法度.
  3. Японською: 寛永諸家系図伝.
  4. Японською: 本朝神代帝王系図.
  5. Японською: 鎌倉将軍家譜.
  6. Японською: 京都将軍家譜.
  7. Японською: 織田信長譜.
  8. Японською: 豊臣秀吉譜

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • 神道叢説 / 山本信哉. -- 国書刊行会, 1911. -- (国書刊行会刊行書)
  • 日本随筆大成. 第1-12巻 / 日本随筆大成編輯部. -- 吉川弘文館, 昭和2-3
  • 日本儒林叢書. 第1-3冊 / 関儀一郎. -- 東洋図書刊行会, 1927-1929
  • 続日本儒林叢書 / 関儀一郎. -- 東洋図書刊行会, 1930-1933
  • 日本哲学全書. 第1部 / 三枝博音. -- 第一書房, 1936-1937
  • 日本哲学思想全書. 第10巻 / 三枝博音,清水幾太郎. -- 平凡社, 1956
  • 日本哲学思想全書. 第14巻 / 三枝博音,清水幾太郎. -- 平凡社, 1957
  • 林羅山 / 堀勇雄. -- 吉川弘文館, 1964. -- (人物叢書)
  • 日本文化史研究 / 肥後先生古稀記念論文刊行会. -- 弘文堂, 1969
  • 神道思想名著集成. 下巻 / 小野祖教. -- 国学院大学日本文化研究所第三研究室, 1972
  • 日本思想大系. 39. -- 岩波書店, 1972
  • 図書学論集 / 長沢先生古稀記念図書学論集刊行会. -- 三省堂, 1973
  • 日本随筆大成. 第1期 1 / 日本随筆大成編輯部. -- 吉川弘文館, 1975
  • 朱子学大系. 第13巻. -- 明徳出版社, 1975
  • 日本思想大系. 28. -- 岩波書店, 1975
  • 日本随筆大成. 第1期 23 / 日本随筆大成編輯部. -- 吉川弘文館, 1976
  • 林羅山・室鳩巣. -- 日本図書センター, 1979.7. -- (日本教育思想大系 ; 13)
  • 林羅山文集 / 京都史蹟会. -- ぺりかん社, 1979.9
  • 林羅山詩集 / 京都史蹟会. -- ぺりかん社, 1979.9
  • 日本哲学思想全書. 第10巻 / 三枝博音,清水幾太郎. -- 第2版. -- 平凡社, 1980.6
  • 日本哲学思想全書. 第14巻 / 三枝博音,清水幾太郎. -- 第2版. -- 平凡社, 1980.10
  • 内閣文庫所蔵資料林羅山展. -- 国立公文書館, 〔1983〕
  • 神道大系. 論説編 20 / 神道大系編纂会. -- 神道大系編纂会, 1988.3
  • 林羅山 / 堀勇雄. -- 吉川弘文館, 1990.2. -- (人物叢書 新装版)
  • 叢書・日本の思想家. 2. -- 明徳出版社, 1992.5
  • 日本随筆大成. 第1期 第1巻 / 日本随筆大成編輯部. -- 吉川弘文館, 1993.6
  • 日本随筆大成. 第1期 第23巻 / 日本随筆大成編輯部. -- 吉川弘文館, 1994.5
  • 神仏習合思想の展開 / 菅原信海. -- 汲古書院, 1996.1
  • 日本の近世と老荘思想 / 大野出. -- ぺりかん社, 1997.2
  • 林羅山の江戸上野忍岡の書院 / 平坂謙二. -- 〔平坂謙二〕, 1998.5
  • 林羅山年譜稿 / 鈴木健一. -- ぺりかん社, 1999.7
  • 羅山・貞徳『儒仏問答』 / 大桑斉,前田一郎. -- ぺりかん社, 2006.9
  • 近世日本の歴史思想 / 玉懸博之. -- ぺりかん社, 2007.3
  • 日本近世思想史研究 / 玉懸博之. -- ぺりかん社, 2008.3

Посилання[ред. | ред. код]