Монастир на мисі Тешклі-Бурун
| Монастир на мисі Тешклі-Бурун | |
|---|---|
| |
| 44°35′30.840000100009″ пн. ш. 33°48′34.920000099998″ сх. д. / 44.59190° пн. ш. 33.80970° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Бахчисарайський район Автономна Республіка Крим |
| Тип | печерний монастирd |
  Монастир на мисі Тешклі-Бурун Монастир на мисі Тешклі-Бурун (Україна)  Монастир на мисі Тешклі-Бурун Монастир на мисі Тешклі-Бурун (Росія) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Монастир на краю мису Тешклі-бурун (також Монастир на мисі Тешклі-бурун) — умовна назва комплексу підземних і залишків надземних споруд XIV–XV століття на краю мису Тешклі-бурун Мангупа. Монастир, як частина архітектурного ансамблю цитаделі міста, до якого, крім печер, входили й наземні споруди, ймовірно, почав формуватися в другій половині XIV століття, розквіт обителі історики відносять до 1420-их — 1470-их і припинення існування після 1475 року[1]. Умовно підрозділяється на комплекси Барабан-коба, «Гарнізонну» церкву, церква на краю мису Тешклі-бурун і два, що не мають усталених назв печерних комплексу, що позначаються в Мангупській експедиції як № 2 і № 3. У деяких приміщеннях археологи вбачають сліди ранньовізантійських (VI—VII століття) печерних споруд, які служили пунктами контролю колісної дороги до головних воріт Демір-Капу в балці Капу-дере.
Барабан-коба — назва двоярусного печерного комплексу XIV—XVIII століття на мисі Тешклі-бурун, що входив у середньовічний печерний монастир. Найвідоміші та найпопулярніші печери Мангупа[2]. Є залишками великого і складного комплексу печерних споруд, спочатку — оборонного призначення[1]. Назва виникла серед туристів через звуки, схожі на барабанні, при стукоті по стовпу-колоні в найбільшій печері комплексу[3]; також відома тим, що дала назву самому мису Тешклі-бурун — Дірявий мис, через наскрізний отвір, що утворився в печері верхнього ярусу в результаті обвалення занадто тонких зовнішніх стін[4].
Печерна церква не встановленої посвяти, за якою закріпилася назва «Гарнізонна», розташована біля південно-східного урвища поблизу краю мису Тешклі-бурун. Однонефний храм із прямокутним нефом розмірами 3 м на 6,75 м та напівкруглою апсидою, що виходить на схід, на край урвища. У приміщення з поверхні із заходу ведуть зламані під тупим кутом сходи. Стіни нефа, з ретельно обробленою поверхнею, збереглися на висоту до 3 м, апсиди — на 1,2 м. У передвівтарній частині південної стіни прорубано два двері: ліва, якщо дивитися від входу, що виводить у приміщення неправильної форми, що служило, швидше за все, Різниця храму, і права, в приміщення на південь від церкви з дверима і вікном, що виходять на урвище над дорогою, спочатку — оборонний каземат. Роберт Лепер припустив, що галерея дозволяла обходити апсиду зовні[5].
Вважається, що храм був розкопаний 1912 року експедицією Херсонеського музею, під керівництвом Роберта Лепера[5], але Н. Дніпровський, аналізуючи матеріали археолога-аматора Дмитрія Струкова, робить висновок, що останній ще 1868 року розчистив, описав і замалював цей же храм, допустивши при публікації ряд істотних неточностей, які перешкодили своєчасне введення пам'ятника в науковий обіг[6].
Передбачається, що спочатку це була повністю підземна споруда — у верхній частині південної стіни збереглися виступи — залишки скельного перекриття, але згодом (можливо, при одному із землетрусів) тонка кам'яна стеля впала і була побудована дерев'яна покрівля, від якої збереглися виїмки в скелі під балки[4], була перероблена в господарський підвал збудованої над нею турками у XVI столітті будівлі[7]. Після захоплення Мангупа турками 1475 року приміщення церкви було перетворено на господарський підвал під новозбудованою над нею садибою з каміном у південно-західному кутку. Назва «гарнізонна» присвоєно церкви археологами через її сусідство з оборонними казематами, які могли використовуватися для обстрілу під'їзної дороги, що проходить під нею, до головних міських воріт.
Печерний комплекс № 2 — розташований на південь від Барабан-коби, біля східного обриву мису Тешклі-Бурун, включає 2 підземні приміщення не встановленого призначення. Вхід у південно-західний кут сходами з 15 ступенів приводить у досить велике (розміри 3,80 м на 5,40 м і висотою 2,90 м) чотирикутне приміщення. Відразу біля сходів, у західній стіні, знаходиться дверний отвір, зі слідами дерев'яної дверної коробки, що веде до приміщення розміром 1,85 на 1,80 м, у протилежній стіні якого влаштована невисока ніша-лежанка. Уздовж західної стіни основного приміщення вирубано невелику гробницю розміром 2,50 на 0,80 м, глибиною 0,80 м, спочатку перекриту кам'яними плитами. У східній стіні головного приміщення (її частина обрушилася разом зі стелею) раніше були двері на невеликий вирубаний у скелі майданчик шириною до 1,50 м.
-
Барабан-Коба -
Гарнізонна церква -
Печерний комплекс №2 -
Печерний комплекс №3 -
Печерний комплекс №3, вид ззовні
Печерний комплекс № 3 знаходиться на південь від комплексу № 2, також біля східного обриву; раніше в нього вели сходи з плато, нині зруйнована. Зараз вхід веде через майданчик над обривом перед комплексом № 2. Складається з 3 приміщень, умовно званих Північне, центральне і південне. Північна печера, розміром 3,50 на 3,20 на 2,30 м, має неправильну форму, з нього пророблений вихід на схід, у бік обриву, на всю ширину залу. Мається велика ніша, вирубана в північно-західній стіні, в південній стіні-вікно в сусідню печеру. Друге, центральне приміщення, розмірами 9,0 м на 5,0 м, 2,6 м заввишки, відрізняється тим, що західна стіна значно довше Східної. Два входи ведуть в печеру зі сходу, при цьому в Південному проході збереглися сліди дерев'яної дверної коробки й, біля неї, вікно назовні; інше вікно приміщення — в першу печеру. У західній стіні влаштовані дві великі ніші, одна з яких, великих розмірів, розташована на значній висоті. У східній частині південної стіни — двері в третю печеру. Стеля печери має ряд тріщин, підлога гладка. У підлозі, в північно-східній частині — залишки напіввирубної, дуже невеликої каплиці, довжиною 7,1 м і шириною 3,7 м (кам'яна кладка стін не збереглася), підлога якої нижче підлоги печери на 0,5 м, а вівтар підноситься над підлогою каплиці на 0,4 м третя печера цього комплексу найпівденніша, має неправильну форму з виступаючим всередину південно-східному кутові, розмірами 4,9 м в довжину, 4,5 м в ширину і висотою 2,3 м вона не відрізняється за характером вироблення від інших. У східній стіні прорубаний великий отвір-амбразура, що виходить на самий обрив скелі, уздовж стін південної частини печери в масиві скелі вирубані гнізда під піфос.
Церква на краю мису штучна печера неправильно-овальної форми на гострому тригранному краю Тешклі-буруна, розмірами 4,9 на 3,3, заввишки 2,10 м. Вівтар (аркова ніша з шириною основи 1,2 м, заввишки 0,9 м і глибиною 0,28 м) розташовувався у північно-східній стіні, вздовж південно-західної, на стінах якої подряпано безліч хрестів, вирубано скельну лаву. Вхід до церкви прямокутної форми (1,58 м на 0,74 м), розташований на 4,40 м вище скельної полиці, шириною близько 1,5 м, доступ на яку можливий і з під'їзної дороги біля краю мису і раніше був перекритий дерев'яною. перегородкою та хвірткою. Натомість дослідники Андрій Виноградов, Микита Гайдуков і Михайло Жовтов дану печерну споруду храмом вважають[8].
- ↑ а б Веймарн Е.В. Разведки оборонительных стен и некрополя // / Е. Ч. Скржинская. — Москва, Ленинград : Издательство Академии наук СССР, 1953. — Т. 34. — С. 419—429. — (Материалы и исследования по археологии СССР)
- ↑ Пешком в пещерный город-крепость Мангуп-Кале. moya-planeta.ru. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 29 березня 2022.
- ↑ Жиркова Мария. Барабан-коба. Достояние Планеты. Архів оригіналу за 13 серпня 2021. Процитовано 29 березня 2022.
- ↑ а б Мангуп. Часть 9. Текшли-бурун или почему Дырявый мыс назвали "Дырявым". DRIVE2.RU. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 1 квітня 2022.
- ↑ а б Лепер Р. Х. Археологические исследования в Мангупе в 1912 году (предварительное сообщение) // Известия Императорской Археологической комиссии. : журнал. — 1913. — Т. 47 (3 листопада). — С. 73—79. Архівовано з джерела 5 березня 2022.
- ↑ Днепровский, Николай Викторович. К истории открытия так называемой «гарнизонной» церкви на Мангупе: Р. Х. Лёпер или Д. М. Струков? // Херсонесский сборник : сборник научных трудов. — 2021. — Вип. XXII (3 листопада). — С. 223—240. Архівовано з джерела 5 квітня 2022.
- ↑ А. Г. Герцен. Христианство в Мангупе под властью турок // Таврические духовные чтения. Материалы международной научно-практической конференции к 140-летию открытия Таврической духовной семинарии : сборник трудов конференции. — 2013. — Т. 2 (3 листопада). — С. 310. Архівовано з джерела 22 березня 2022.
- ↑ Виноградов А. Ю., Гайдуков, Никита Евгеньевич, Михаил Желтов. Пещерные храмы Таврики: к проблеме типологии и хронологии // Российская археология : журнал. — 2005. — Вип. 1 (3 листопада). — С. 72. — ISSN 0869-6063. Архівовано з джерела 14 березня 2022.
- А.Г. Герцен, Ю. М. Могаричёв. Пещерные сооружения Мангупа // Ученые записки Таврического национального университета имени В.И. Вернадского : журнал. — 2017. — Т. 3 (69), вип. 3 (3 листопада). — С. 116—120. — ISSN 2413-1741.
- Ю. М. Могаричёв. Пещерные церкви Таврики / А. И. Романчук. — Симферополь : Таврия, 1997. — С. 55—56. — 1000 прим. — ISBN 5-7780-0790-6.