Мурашині кола
Мурашині кола (англ. Ant mill, також спіраль смерті, карусель смерті, англ. Death mill) — явище поведінки мурах, яке полягає в тому, що одна мураха або невелика група мурах, на перший погляд абсолютно безпричинно, починає бігати по замкнутому колу, поступово залучаючи у свій нескінченний цикл все більше і більше інших мурах. Мурахи продовжують свій біг до тих пір, поки не падають намертво, і мурашине коло продовжує своє обертання до повного виснаження, залишаючи за собою полчища загиблих.
Видатний американський мірмеколог Вільям Мортон Уілер в 1910 році описав випадок за яким він спостеріг в лабораторних умовах — спонтанне виникнення мурашиного кола, яке діяло протягом 46 годин. У 1921 році американський мандрівник Вільям Біб у своїй книзі «Край джунглів» (англ. Edge of the Jungle) описав побачене ним у Гаяні коло мурах-ецитонів, діаметром близько 365 метрів, в якому кожна з комах здійснювала повний цикл за 2,5 години. Це мурашине коло існувало 2 дні, засіваючи ґрунт під собою мертвими тілами, поки невелика група мурах робітників, знову ж таки — без видимої причини, не відокремилась від загального руху і не відвела за собою вцілілих.
Перше докладне дослідження мурашиних кіл провів американський зоопсихолог Теодор Шнейрла в 1944 році. Він же зазначив, що аналогічне явище було описано ще в 1896 році Жаном Фабром, який спостерігав подібний круговий рух у гусениць похідного шовкопряда.
Причина явища[ред. | ред. код]
Явище пояснюється феромонним слідом, яким мурахи деяких видів позначають поверхню ґрунту під час походів за їжею. Феромони вказують іншим мурахам на оптимальний шлях до місця знаходження їжі та перенесення її в мурашник. За допомогою парних вусиків, розташованих близько до землі, мурахи сприймають напрямок і інтенсивність запаху, і рухаються строго вздовж феромонного сліду. В один з моментів у мурашиному алгоритмі руху відбувається збій. Його можливою причиною є те, що рейд за їжею в окремих випадках здійснюється надто довго, і до повернення мурашки додому запах феромонного сліду встигає розсіятися, в результаті чого на половині шляху мураха збивається з курсу, кілька разів повертає в сторону і тут же знову натикається на власний слід. Щойно виділені феромони пахнуть сильніше за старі, і мураха повторює рух по щойно виробленій траєкторії, вказуючи її іншим мурахам як шлях до їжі чи в мурашник. Наступні мурахи потрапляють в ту саму пастку і можуть вибратися з кола хіба що випадково.
Відомо, що невеликі «завихрення» зустрічаються на місцевості практично будь-якого типу і найчастіше там, де дві мурашині стежки проходять близько одна від одної або перетинаються. Натомість мурашине коло утворюється тільки на великому відкритому майданчику без особливо великих нерівностей.
Джерела[ред. | ред. код]
- Army Ants Trapped by Their Evolutionary History [Архівовано 7 вересня 2017 у Wayback Machine.]
- Self-organized lane formation and optimized traffic flow in army ants [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.]