Основність

Осно́вність (англ. basicity) — здатність речовини виявляти основні властивості, тобто в найпростішому випадку реагувати з кислотами. Визначається для оксидів та гідроксидів.

Основність в хімії

Див. також Основи (хімія).

Здатність сполук проявляти властивості основи при взаємодії з іншими сполуками. Для основ Бренстеда — тенденція сполуки діє як акцептор гідрона (протона). Основність сполук часто виражається кислотністю спряженої кислоти (спряжена кислотно-оснόвна пара). Для основ Льюїса вона полягає у константі асоціації продуктів Льюїса і σ-продуктів.

Основність за Льюїсом

(англ. Lewis basicity) Термодинамічна тенденція речовини діяла як основа Льюїса. Мірою цієї властивості для ряду основ є константи рівноваги при утворенні продуктів з певною еталонною кислотою Льюїса.

Основність кислоти

(англ. basicity of acid) Кількість атомів H в молекулі кислоти, які можуть бути передані нею спряженій основі в процесі дисоціації.

Основність в металургії

Осно́вність (метал.) — відношення вмісту основних оксидів (Ca, Fe, Mg, Mn) у шлаку до вмісту кислотних (Si, Al, P).

Основність металургійного шлаку розраховується за допомогою наступної формули:

$B={\frac {(CaO)+k_{1}(FeO)+k_{2}(MnO)+k_{3}(MgO)+...}{(SiO_{2})+k_{1}'(P_{2}O_{5})+k_{2}'(Al_{2}O_{3})+k_{3}'(Fe_{2}O_{3})+...}}$,

де (CaO), (FeO), (MnO), (MgO) — концентрації основних оксидів, а (SiO₂), (P₂O₅), (Al₂O₃), (Fe₂O₃) — концентрації кислотних оксидів;
k₁, k₂, k₃ — коефіцієнти, величиною яких враховується еквівалентність FeO, MnO, MgO найбільш сильному основному оксиду CaO;
k₁', k₂', k₃' — коефіцієнти, величиною яких враховується еквівалентність P₂O₅, Al₂O₃, Fe₂O₃ найбільш сильному кислотному оксиду SiO₂.

На сьогоднішній день точні значення коефіцієнтів еквівалентності різних оксидів не встановлені. Тому зазвичай для розрахунку основності шлаку користуються спрощеним співвідношенням:

$B={\frac {(CaO)}{(SiO_{2})+(P_{2}O_{5})}}$

Розрахована таким чином величина основ шлаку є достатньо точною його характеристикою при високих температурах заключного періоду плавки. Однак, вона не враховує того, що при низьких температурах початку плавки FeO має властивості основного оксиду. З цієї причини шлаки початкового періоду плавки (з високим вмістом оксидів заліза) можуть видаляти з металу значні кількості сірки і фосфору, маючи основність В < 1. При високих температурах кінця плавки для успішного видалення сірки і фосфору з металу основність шлаку повинна становити не менше 2,5 — 3,0.

Література

• Глосарій термінів з хімії / уклад. Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Дон. : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.