Пет Райлі
| Пет Райлі | |||||
|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | |||||
| Загальна інформація | |||||
| Громадянство |
 США[1] | ||||
| Місце проживання | Роум | ||||
| Народження |
20 березня 1945[2] (79 років) Роум, Онейда, Нью-Йорк, США[2] | ||||
| Зріст | 193 см[3] | ||||
| Вага | 93 кг[3] | ||||
| Alma mater | Університет Кентуккі[4] і Schenectady High Schoold | ||||
| Батько | Leon Rileyd | ||||
| Спорт | |||||
| Країна |
США | ||||
| Вид спорту | баскетбол[4] | ||||
| Команда | Фінікс Санз, Лос-Анджелес Лейкерс і Kentucky Wildcats men's basketballd[4] | ||||
| Участь і здобутки | |||||
 Пет Райлі у Вікісховищі | |||||
| |||||
Патрік Джеймс «Пет» Райлі (англ. Patrick James «Pat» Riley; 20 березня 1945, Роум, Нью-Йорк, США) — американський професійний баскетболіст, тренер, президент команди «Маямі Хіт». Відомий, як один з найталановитіших тренерів НБА за всю її історію. Член Баскетбольного Залу слави.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився Патрік Джеймс Райлі в невеликому містечку Роум в штаті Нью-Йорк. Його батько був бейсболістом і виступав в молодшій бейсбольній лізі за «Філадельфія Філліз». На шкільному рівні Пет грав в баскетбол в команді Лінтон з містечка Скенектаді.
Після закінчення школи в 1963 році Райлі вступив до Університету Кентуккі і на другому році навчання почав грати в університетській команді «Кентуккі Уайлдкетс» під керівництвом відомого тренера Адольфа Раппа. У складі «Уайлдкетс» Пет носив № 42, який згодом був закріплений за ним.
У свій другий сезон Райлі зібрав одразу кілька індивідуальних призів, включаючи приз Баскетболіст року Південно-Східної конференції і потрапляння в першу символічну збірну NCAA. Команда вийшла в фінал студентського чемпіонату сезону 1965/1966, в якому програла в драматичному матчі команді «УТЕП Майнерс» Техаського західного коледжу Університету Техасу. Події цього матчу увійшли в художній фільм 2006 року «Дорога до слави» (в російському прокаті — «Гра за чужими правилами»), а Райлі показали в ньому, як основного гравця «Кентуккі Уайлдкетс».
На драфті НБА 1967 обраний командою «Сан-Дієго Рокетс», звідки в 1970 році йде в «Лос-Анджелес Лейкерс». 1972 року в складі «Лейкерс» Райлі став чемпіоном НБА. Однак, не отримуючи достатньо ігрового часу, йде в «Фінікс Санз». 1976 року закінчує кар'єру баскетболіста.
У 1977 році повертається в НБА як тренер і стає помічником тренера «Лейкерс». А в 1982 році після скандалу, через який був звільнений головний тренер Лос-Анджелеса, Райлі стає головним тренером. Через кілька сезонів команда стає однією з кращих команд за всю історію НБА. Команда кілька разів ставала чемпіоном НБА (1982, 1985, 1987, 1988). 1990 року Райлі оголосив про завершення своєї тренерської кар'єри, але в 1991 році повертається і стає головним тренером «Нью-Йорк Нікс». 1995 року Райлі зі скандалом стає тренером і президентом «Маямі Хіт». Під керівництвом Райлі «Хіт» виграла 1000 матчів. Свою тисячну перемогу «Хіт» здобули над «Орландо Меджік». 2006 року «Хіт» стають чемпіонами НБА сезону 2005/06.
В цілому Пет Райлі є дев'ятикратним чемпіоном НБА, 6 раз він ставав переможцем як тренер, 1 раз як гравець і 2 рази як менеджер. 3 рази визнавався тренером року.
У 2008 році Райлі був включений в баскетбольний Зал слави.[5]
Райлі є другом Джорджіо Армані і носить костюми суто цього дизайнера, навіть один раз брав участь в їх показі. Дружину звуть Кріс, має двох дітей — Джеймс і Елізабет Райлі.
Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]
Райлі грав за баскетбольну команду середньої школи Лінтона в Скенектаді, штат Нью-Йорк, під керівництвом головного тренера, Уолта Пшибіло, і його помічників, Білла Репаві, і Еда Катіно. Перемога Linton High School над New York City's Power Memorial влади 29 грудня 1961 року, що з рахунком 74-68, запам'яталася переважно завдяки двом зіркам: Лью Алсиндор (який пізніше змінив ім'я на Карім Абдул-Джаббар) і його майбутньому тренеру з Лос-Анджелес Лейкерс, Пету Райлі.
Райлі був різнобічним спортсменом в коледжі, беручи участь як у баскетболі, так і в футболі. Бувши юніором чоловічої баскетбольної команди Kentucky Wildcats 1965—1966 рр., Він був названий Баскетболістом року конфедерації SEC.
Він був обраний Сан-Дієго Рокетс в 1-му раунді драфта НБА 1967 року, а також був задрафтований Даллас Ковбойз, як Ресівера в 11-му раунді драфта НФЛ 1967 року. Він приєднався до «Рокетс» і був пізніше обраний Портленд Трейл Блейзерс на драфті НБА 1970 року, але був відразу ж обміняний в Лос-Анджелес Лейкерс, яким він допоміг в Чемпіонаті НБА 1972 року, виходячи на заміни в іграх. Він закінчив кар'єру гравця після сезону НБА 1975—1976, як чемпіон Західної конференції, граючи в Фінікс Санс.
Райлі закінчив свою ігрову кар'єру в НБА, набираючи в середньому 7,4 очка за гру, а процентне співвідношення між результативними кидками і загальною кількістю виконаних кидків становило 41,4 %.[6]
Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]
 | Цей розділ статті ще не написано. |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ranking the NBA Finals teams: 1-10 // ESPN.com — 2011.
- ↑ а б Pat Riley Stats // ESPN.com — 1995.
- ↑ а б basketball-reference
- ↑ а б в College Basketball at Sports-Reference.com
- ↑ The Naismith Memorial Basketball Hall of Fame :: Pat Riley. www.hoophall.com (англ.). Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ Pat Riley Stats. Basketball-Reference.com (англ.). Архів оригіналу за 14 липня 2010. Процитовано 21 листопада 2020.
|
