Площа Народна
| Площа Народна Ужгород | |
|---|---|
 | |
| Місцевість | Центр |
| Колишні назви | |
| Бескида, Леніна | |
| радянського періоду (українською) | Леніна |
| Загальні відомості | |
| Дата початку забудови | 1930-ті |
| Координати початку | 48°37′33″ пн. ш. 22°17′18″ сх. д. / 48.62583° пн. ш. 22.28833° сх. д. |
| поштові індекси | 88008 |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | 1, 4, 5 |
| Державні установи | Закарпатська ОДА |
| Забудова | 1930-ті; неокласицизм, традиціоналізм, ар-деко |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r14497375 |
| Мапа | |
 | |
 Площа Народна у Вікісховищі | |
Площа Народна — головна площа Ужгорода[1][2]. Розташована у центрі міста між вулицями Шевченка та Довженка[3], в історичній місцевості Малий Галагов[4].
Виникла у 1934—1936 роках як частина місто-будівельного проєкту із забудови Малого Галагова, автором якого став чеський архітектор Адольф Лібшер[5]. В рамках проєкту передбачалося створення центральної площі, навколо якої стоятимуть адміністративні будівлі: земський уряд, суд і жандармерія[6]. Забудова площі почалася на початку 1930-х років, під керівництвом чеського архітектора Франтішека Крупки[sk], який у рамках місто-будівельного проєкту Лібшера розробив проєкт забудови Народної площі. Вартість проєкту становила близько 20 млн чеських крон[7].
До 1938 року сформувався архітектурний ансамбль площі, який, втім, дещо відрізнявся від проєкту Крупки, зокрема площу партера (зеленої зони у центрі площі) значно збільшили[8]. Ці зміни були пов'язані з тим, що на первісних проєктах площа переходила у міст через річку Уж і мала бути важливою транспортною артерією, проте за невідомих причин міст звели трохи західніше запланованого місця[9][6]. Також площа мала з трьох сторін оточуватися будівлями, натомість були забудовані лише північна та східна сторони площі[10].
Первісно площа мала назву площа Бескида, на честь губернатора Підкарпатської Русі Антонія Бескида[8]. За радянських часів мала назву площа Леніна, у 1974 році тут встановили пам'ятник комуністичному лідеру Володимиру Леніну (демонтований у 1991 році)[2][1].
9 березня 1999 року у північно-західній частині площі встановили пам'ятник Тарасові Шевченку (скульптор М. Михайлюк)[11], розташування і зовнішній вигляд якого викликали неоднозначну реакцію спеціалістів та мешканців міста[1][8][9]. На рубежі 1990-х—2000-х років з зеленого партеру зникли декоративні вічнозелені кущі, замість них в центрі було викладено тризуб із квітів[10].
У 2007 році на західній, незабудованій стороні площі планувалося звести будівлю Закарпатської філії Національного банку, проте через активний протест громадськості цей проєкт не був реалізований[9][10][12].
У 2013 році партер Народної площі було знищено в результаті реконструкції, яка супроводжувалась активним спротивом громадськості та фахових кіл Ужгорода.
На початку 2014 року, коли Ужгород приєднався до всеукраїнського Євромайдану, на площі розташовувалися базові укріплення майданівців[10]. 22 серпня 2015 року на площі відкрили світловий фонтан[10][13]. На Народній площі проводяться численні свята і масові заходи, зокрема, встановлюється новорічна ялинка[14]. З 2016 року тут функціює безкоштовний wi-fi[15].
Площа забудована, як і весь мікрорайон Малого Ґалаґова, різностильовими об'єктами архітектури модернізму[6]. Архітектурною домінантою площі є будівля Закарпатської обласної державної адміністрації і обласної ради, зведена для Земського уряду Прикарпатської Русі у 1934—1936 роках за проєктом архітектора Франтішека Крупки, у стилі неокласицизму. Будівля має форму неправильного прямокутника, розміром 94 м у довжину і до 74 м у ширину, також має два внутрішні подвір'я[16]. Генеральним підрядником і забудовником стала відома празька фірма Lanna ASS. Чільний фасад з його порталом зі строгими колонами, антаблементом та лізенами має виразні ознаки неокласицизму. Цоколь та портик будівлі оздоблені травертином.
На південному краю площі, біля Набережної Незалежності, розташований будинок № 1 — будівля жандармського управління, зведена у 1930 році за проєктом архітектора Алоїза Балана. За часів незалежної України в ній знаходиться медичний факультет УжНУ.
На східній стороні площі, під номером 5 розташована будівля колишнього Крайового суду Підкарпатської Русі[11], за радянських часів тут базувався Ужгородський райвиконком[16], у часи незалежності — тут розмістилися Товариство «Знання», профспілки та інші організації[17]. Споруду зведено у 1929 році за проєктом Адольфа Лібшера, генеральним підрядником виступало товариство Václav Nekvasil, stavební a. s.
Усі три будівлі входять в межі пам'ятки містобудування місцевого значення, колишня будівля Земського уряду додатково є пам'яткою архітектури місцевого значення.
У червні 2010 року тодішній голова обласної держадміністрації Олександр Ледида ініціював проєкт із реконструкції площі. Дана ініціатива викликала неабиякий суспільний резонанс: прихильники реконструкції вважали недоречним існування на центральній площі міста великого простору, недоступного для людей[10], зокрема, сам Олександр Ледида називав партер на площі «пасовиськом», якому не місце на центральній площі[8], колишній мер Ужгорода Сергій Ратушняк — «футбольним полем»[18]. Натомість противники реконструкції стверджували, що партер спроєктовано та закладено чехословацькими архітекторами і він підкреслює стиль забудови площі[6], і що сама площа має за задумом її творців офіційно-адміністративне, а не рекреаційне призначення[9][8].
3 липня 2010 року почався відкритий конкурс на кращий проєкт реконструкції площі[18]. Він проходив у два етапи, було подано п'ять проєктів[18]. Після першого етапу переможець визначений не був, а конкурсні проєкти відправили на доопрацювання, другий етап конкурсу завершився так само, тому керівництво ОДА «вольовим рішенням»[10] обрало проєкт архітектора Володимира Павлея[9][19]. Вартість проєкту реконструкції площі становила близько 3 млн гривень. Проєкт Павлея двічі відхилявся архітектурно-художньою радою, на третій раз, після внесення низки змін[8] (зокрема, відмовилися від будівництва кінної статуї Богдана Хмельницького[18][9], збільшили площу зеленої зони[8]), був затверджений у квітні 2013 року.
У вересні 2013 року почалися незаконні будівельні роботи із перебудови площі за проєктом, який не пройшов конкурсну процедуру. Початок робіт каталізував активні акції протесту[10]. Активісти вимагали проведення прозорого обговорення проєкту та міського референдуму щодо доцільності перебудови площі, піддавали сумніву кошторис проєкту і доцільність витрачання бюджетних коштів на реконструкцію площі[20], стверджували, що реконструкція площі — це руйнування архітектурно-історичного комплексу 1930-х років, який є пам'яткою місцевого значення. [21].
-
Будинок № 2 -
Будинок № 4 -
Будинок № 5 -
Пам'ятник Т. Шевченку
- ↑ а б в «Добродійник» Балога понівечив площу Народну — віддувається губернатор Ледида. clipnews.info. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 2 вересня 2017 року.
- ↑ а б Ярина Денисюк (4 червня 2016 року). Ужгородський Ленін: врятувати чи переплавити? (ФОТО. ДОКУМЕНТ). www.mukachevo.net. Мукачево.net. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 2 вересня 2017 року.
- ↑ Площа Народна на мапах Google. maps.google.com. Google. Процитовано 2 вересня 2017 року.
- ↑ Кобаль, 2008, с. 147.
- ↑ Кобаль, 2008, с. 145.
- ↑ а б в г Олег Олашин (18 жовтня 2013 року). Площа Народна: факти, міфи та маніпуляції. www.varosh.com.ua. Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 5 вересня 2017 року.
- ↑ Юрій Туряниця (7 липня 2017 року). Яке значення мав перший президент Чехословаччини Томаш Масарик для розвитку Закарпаття. prozak.info. Pro Zak. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 2 вересня 2017 року.
- ↑ а б в г д е ж Мирослава Галас (14 квітня 2013 року). Площа Народна в Ужгороді таки оновиться. karpatnews.in.ua. Закарпатська правда. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 2 вересня 2017 року.
- ↑ а б в г д е «Не нашкодь!» – за таким принципом треба підходити до змін головної площі Ужгорода. vsapravda.info. Вся закарпатська правда. 23 січня 2012 року. Процитовано 5 вересня 2017 року.
- ↑ а б в г д е ж и Степан та Сергій Форкоші (7 серпня 2015 року). Що буде з головною площею Закарпаття. prozak.info. Prozak.info. Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 5 вересня 2017 року.
- ↑ а б Кобаль, 2008, с. 148.
- ↑ Ярослав Гулан (28 листопада 2011 року). Посунути Шевченка знову хочуть банкіри. Архітектори й громадськість Ужгорода – проти. zakarpattya.net.ua. Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 5 вересня 2017 року.
- ↑ В Закарпатье появился световой фонтан. ФОТО. ВИДЕО. mignews.com.ua. MIG News. 22 серпня 2015 року. Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 2 вересня 2017 року.
- ↑ Площа Народна в Ужгороді з нудно-адміністративної стає улюбленим місцем відпочинку (ФОТО). karpatnews.in.ua. KarpatNews.in.ua - новини Закарпаття. 20 грудня 2013 року. Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 5 вересня 2017 року.
- ↑ У Москаля плани щодо будівлі ОДА та площі Народної в Ужгороді. Закарпатський кореспондент. 2 вересня 2017 року. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 19 серпня 2016 року.
- ↑ а б 20. Площа Народна. discover-uzhhorod.com. Discover Uzhhorod. Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 5 вересня 2017 року.
- ↑ Кобаль, 2008, с. 149.
- ↑ а б в г 5 бачень площі Народної. gazeta-uzhgorod.com. «Ужгород». Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 5 вересня 2017 року.
- ↑ Микола ПІГУЛЯК: За задумом Крупки, площа Народна суттєво відрізнялася від сучасної (ФОТО). karpatnews.in.ua. Прес-центр ОДА. 9 квітня 2013 року. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 5 вересня 2017 року.
- ↑ Скільки насправді коштувала Народна обласному бюджету?. karpatnews.in.ua. Karpatnews.in.ua — Новини Ужгорода, Мукачева, Закарпаття та України. 31 серпня 2015 року. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 5 вересня 2017 року.
- ↑ Що городяни думають про міський благоустрій і Народну площу (РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ). uzhgorod.in. Закарпатський інформаційно-діловий портал uzhgorod.in. 15 сжовтня 2013 року. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 7 жовтня 2017 року.
- Кобаль Йосип. Ужгород відомий та невідомий. — Вид. 2-ге, виправлене. — Л. : Світ, 2008. — 196 с. — (Історичні місця України) — 2000 прим. — ISBN 978-966-603-555-7.