Піксодар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Піксодар
дав.-гр. Πιξώδαρoς
Народивсяневідомо
Галікарнас
Помер334 до н. е.
Галікарнас
Країна Імперія Ахеменідів
Національністькарієць
Діяльністьполітик, сатрап
Посадацар Карії
Термін340—334 роки до н. е.
ПопередникАда I
НаступникОронтобат
РідГекатомніди
БатькоГекатомн
МатиАртемісія III
Брати, сестриАртемісія III, Ада Карійська[1], Ідріей і Мавсол
У шлюбі зАда I
Діти1 донька

Піксодар (*Πιξώδαρoς, д/н —334 до н. е.) — фактичний правитель області Карія.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з династії Гекатомнідів. Молодший син сатрапа Гекатомна. Замолоду навчався в Афінах. Перед смертю останнього у 377 році до н. е. оженився на своїй сестрі Аді I. У 344 році до н. е. після смерті брата Ідріея став співволодарем Карії разом з Адою I. Втім у 340 році до н. е. повалив та вигнав дружину, ставши односоібним правителем Карії.

Першим став карбувати власну золоту монету із своїм зображенням, чим підкреслив незалежність Карії. Проводив гнучку політику, намагаючись зберегти незалежність Карії. З одного боку встановив дружні стосунки з царським двором Ахеменідів. З іншого боку 337 року до н. е. налагодив листування з македонським царем Філіппом II. Останньому пропонував влаштував шлюб своєї доньки з Аррідеєм, сином Філіппа II. Цим погіршив стосунки останнього з іншим сином — Олександром.

У 335 році до н. е. видав доньку Аду II за перса Оронтобата. 334 року до н. е. перед загрозою з боку македонян став готуватися до спротиву, але невдовзі помер. Владу успадкували Оронтобат і Ада II.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Hansen, Mogens Herman; Nielsen, Thomas Heine; Nielsen, Lecturer in the Department of Greek and Latin Thomas Heine (2004). An Inventory of Archaic and Classical Poleis. OUP Oxford. p. 1141. ISBN 9780198140993
  • Waldemar Heckel: Who's Who in the Age of Alexander the Great. Prosopography of Alexander's Empire. Blackwell, Oxford u. a. 2006, ISBN 1-4051-1210-7, S. 223.
  1. Любкер Ф. Ἄδα // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 16.