Союз французьких спортивних товариств

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Union des Sociétés Françaises de Sports Athlétiques
Союз французьких спортивних товариств
Логотип USFSA
Абревіатура USFSA
Гасло Citius, Altius, Fortius
Тип спортивна федерація
Засновано 20 листопада 1887
Розпущено 1920
Вид спорту футбол
Країна  Франція
Штаб-квартира Париж, Франція Франція
Ключові особи П'єр де Кубертен, Робер Герен
CMNS: Союз французьких спортивних товариств у Вікісховищі

Союз французьких спортивних товариств (USFSA) (фр. Union des Sociétés Françaises de Sports Athlétiques) — колишній французький спортивний керівний орган. Протягом 1890-х та початку 1900-х років він опікувався численними видами спорту у Франції, включаючи легку атлетику, велоспорт, хокей на траві, фехтування, крокет і плавання. Однак він найбіліш відомий як головний керуючий орган футболу і регбі у Франції, поки не був фактично замінений Французькою федерацією футболу і Французькою федерацією регбі, після чого у 1920 році організація припинила своє існування. USFSA відкидала будь-яку форму професіоналізму і була прихильником виключно аматорського спорту.

Крім сприяння зростанню спорту у Франції, USFSA також стала першопрохідцем в області розвитку міжнародного спорту. Серед її засновників були П'єр де Кубертен, засновник сучасних Олімпійських ігор. У 1900 році, разом з Союзом велосипедистів Франції (фр. Union Vélocipédique de France), він був також одним з двох федерацій, які представляли Францію на установчих зборах Союзу Велосипедистів.[1] Потім в 1904 році Робер Герен, секретар футбольного комітету USFSA, був одним з головних ініціаторів заснування ФІФА. Він також став першим президентом тієї організації.[2]

Історія[ред. | ред. код]

П'єр де Кубертен, засновник сучасних Олімпійських ігор та один із діячів USFSA. У різний час він обіймав посаду президента і генерального секретаря Федерації

29 грудня 1885 року Жорж де Сен-Клер, генеральний секретар регбійного клубу «Расінг Клаб де Франсе» і делегати від клубу «Стад Франсе» створили Sociétés Françaises de Course a Pied. Згодом 1 червня 1888 року П'єр де Кубертен, завдяки підтримці Жуля Сімона і Анрі Дідона, утворили Comité pour la Propagation des Exercises Physiques. Ця група була також відома як Комітет Жуля Сімона.

USFSA була заснована в листопаді 1890 року, коли ці дві групи злилися. Спочатку USFSA була зосереджена в Парижі, але її склад скоро розширився, щоб включити спортивні клуби з усієї Франції.[3][4][5]

Вплив на Олімпійські ігри[ред. | ред. код]

У 1891 році, коли USFSA організовував свій перший чемпіонат, Анрі Дідон, в якості почесного президента, оголосив, що девізом організації буде Citius, Altius, Fortius (швидше, вище, сильніше). У 1924 році цей девіз буде прийнятий олімпійським рухом. Олімпійський символ з п'яти взаємопов'язаних кілець також був заснований на логотипі, що використовувався USFSA — команди, що представляли організацію, носили уніформу, засновану на кольорах прапора Франції, яка складалась із білої футболки і двох взаємопоєднаних кілець, одного червоного і одного синього. П'єр де Кубертен також сподівався, що USFSA буде відповідати за організацію Олімпійських ігор 1900 року в Парижі. Однак після того як Кубертен пішов з посади генерального секретаря у квітні 1899 року, стало зрозуміло, що цього не відбудеться[3][5]

Регбі[ред. | ред. код]

20 березня 1892 року USFSA організувала перший в історії французький чемпіонат з регбі, який складався з однієї гри між клубами «Расінг Клаб де Франсе» і «Стад Франсе». Матч виграла команда «Расінг» з рахунком 4:3[6] Переможці отримали приз щит Бреннуса[fr] (фр. Bouclier de Brennus), який і досі вручається чемпіонам Франції.

Збірна Франції з футболу на Олімпійських іграх 1900 року. Гравці носять виразний логотип USFSA з двох взаємопов'язаних кілець. Цей дизайн пізніше надихнув на створення олімпійського символа.

Футбол[ред. | ред. код]

Див. також: Чемпіонат Франції з футболу (USFSA)

У 1894 році USFSA також організувала перший чемпіонат Франції з футболу[7] У дебютному турнірі взяли участь всього шість команд, чотири з яких з Парижу і формат був організований на основі матчів на виліт. Переможцем став столичний клуб «Стандарт»[en] . Поступово географія команд розширювалась і 1899 року «Гавр» став першим клубом з-за меж Парижа, який став чемпіоном Франції.[8]

У 1900 році USFSA XI також представляв Францію на Олімпійських іграх.[9]1 травня 1904 року USFSA також була керівним органом збірної Франції, яка проводила свій перший офіційний матч, зігравши проти Бельгії (3:3) у Брюсселі[10]. В тому ж році Робер Герен, секретар футбольного комітету USFSA, був одним з головних ініціаторів заснування ФІФА. Він також став першим президентом світової футбольної організації.[2]

Однак USFSA не володіла монополією на організацію футбольних турнірів у Франції. Між 1896 і 1907 роками паралельно існувала Fédération des Sociétés Athlétiques Professionnelles de France (FSAPF), яка відстоювала професіоналізм у французькому футболі і також організувала чемпіонат Франції. Крім того у 1905 році ще одна конкуруюча організація Fédération Gymnastique et Sportive des Patronages de France (FGSPF), яку очолили Шарль Сімон і Анрі Делоне та за підтримки католицької церкви, також почали організовувати змагання. У 1906 році Fédération Cycliste et Amateur de France (FCAF) також почала організовувати власний футбольний чемпіонат. У 1907 році FGSPF і FCAF, разом з кількома регіональними організаціями, сформували Comité Français Interfédéral (КФІ), який став організовувати Trophée de France, що став альтернативою до Coupe National, який проводила USFSA .[4]

У 1907 році USFSA покинула ФІФА, після того як ті відмовились визнати Англійську аматорську футбольну асоціацію[en]. ФІФА визнавала тільки професіональну Футбольну асоціацію Англії, після чого USFSA покинула ФІФА. Вони були замінені в якості представника Франції на КФІ.[11] В результаті, USFSA також втратила право формування збірної.[12]

1919 році КФІ було реорганізовано у Французьку футбольну федерацію, цього ж року USFSA повела свій останній розіграш чемпіонату країни.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ www.uci.ch. www.uci.ch. Архів оригіналу за 13 June 2011. Процитовано 28 квітня 2011.
  2. ↑ а б www.fifa.com. www.fifa.com. Архів оригіналу за 15 June 2010. Процитовано 28 квітня 2011.
  3. ↑ а б The Official History of the Olympic Games and the IOC- Athens to Beijing, 1894—2008: David Miller (2008)
  4. ↑ а б www.rsssf.com. www.rsssf.com. Процитовано 28 квітня 2011.
  5. ↑ а б This Great Symbol (PDF). Процитовано 18 березня 2007.
  6. ↑ R.C. France 4 – Stade Francais 3. lnr.fr. Архів оригіналу за 25 November 2006. Процитовано 2 листопада 2006.
  7. ↑ www.uefa.com. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 9 травня 2019.
  8. ↑ Football in France, a statistical record 1894—2003: Alex Graham (2004)
  9. ↑ The Complete Results & Line-ups of the Olympic Football Tournaments 1900—2004: Colin Jose (2004)
  10. ↑ www.iffhs.de. www.iffhs.de. Процитовано 28 квітня 2011.
  11. ↑ Ingo Faulhaber. www.iffhs.de. www.iffhs.de. Процитовано 28 квітня 2011.
  12. ↑ www.iffhs.de. www.iffhs.de. Процитовано 28 квітня 2011.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Alain Arvin-Bérod, Et Didon créa la devise des Jeux Olympiques, Grenoble, Scriforius, 2003, 160 p. (ISBN 2-908854-16-3, notice BnF no FRBNF39044783).
  • Raymond Barrull, Les étapes de la gymnastique au sol et aux agrès en France et dans le monde, Paris, Fédération française de gymnastique, 1984 (ISBN 978-2950060303)
  • Roger Caillois (dir.) et Bernard Gillet, Jeux et Sports, éditions Gallimard, coll. « Encyclopédie de la Pléiade », 1967, 1826 p. (ISBN 2070104257), « Historique des Jeux olympiques »
  • Florence Carpentier, Le sport est-il éducatif ?, Rouen, Presses universitaires de Rouen, 2004 (ISBN 2-87775-385-9).
  • Jean Durry (préf. Juan Antonio Samaranch), Le vrai Pierre de Coubertin, Paris, UP Productions, 1997, 96 p..
  • Richard Escot et Jacques Rivière, Un siècle de rugby, Calmann-Lévy, 17 novembre 2010, 13e éd., 480 p., relié (ISBN 978-2-7021-4118-2).
  • Fabien Groeninger, Sport, religion et nation, la fédération des patronages d’une guerre mondiale à l’autre, Paris, L’Harmattan, 2004 (ISBN 2-7475-6950-0, notice BnF no FRBNF39244145).
  • Yoan Grosset et Michaël Attali, The French initiative towards the creation of an international sports movement: an alternative to the IOC? (1908-1925), Los Angeles, North American Society for * * Sport History, coll. « Journal of Sport History, vol. 36(2) », 2009, 25 p.
  • Fabienne Legrand et Jean Ladegaillerie, L'éducation physique au 19° et au 20° siècles, tome 1, Paris, Armand Colin, 1972.
  • Laurence Munoz, Usages corporels et pratiques sportives aquatiques du XVIII° au XX° siècle, Paris, L’Harmattan, 2008 (ISBN 978-2-296-06243-6, notice BnF no FRBNF41397213).
  • François Oppenheim, L'institution et le nageur: Histoire de la natation mondiale et française: depuis les origines, du sprint au marathon, Paris, Chiron, 1977.
  • Claude Piard, Éducation physique et port, Paris, L’Harmattan, 2001 (ISBN 2-7475-1744-6, notice BnF no FRBNF37716034).
  • Thierry Terret, Histoire des sports, Paris, L’Harmattan, 1996 (ISBN 2-7384-4661-2, notice BnF no FRBNF36692425).
  • Thierry Terret, L'institution et le nageur: histoire de la Fédération française de natation (1919-1939), Lyon, Presses Universitaires de Lyon, 1998 (ISBN 2-7297-0601-1, notice BnF no FRBNF37077311).
  • Jacques Thibault, Sport et éducation physique 1870-1970, Paris, Vrin, 1971, 266 p. (ISBN 978-2-7116-0701-3, notice BnF no FRBNF36148587).
  • Jean Zorro et l'Association des enseignants d'EPS, 150 ans d'EPS, Paris, Amicale EPS, 2002 (ISBN 2-90 2568-13-4, notice BnF no FRBNF41209035).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Союз_французьких_спортивних_товариств&oldid=41944390