Рут (біблійна особа)

Руф
Рут на полі Вооза
Стать:	жіноча
Період життя:	епоха Суддів
Походження:	моавитянка
Згадки:	Книга Рут
Діти:	Овид

Пуссен, Рут і Вооз, 1660—1664

Рут, (івр. רות‎) — відома біблійська праведниця, ім'ям якої названа одна з книг Біблії. Життя її проходило в останні роки неспокійного періоду Суддів. Родом моавитянка, вона настільки прив'язалась до своїх нових родичів з боку чоловіка (єврея з Вифлеєма), що після його смерті не захотіла розлучатися зі свекрухою Наомі, прийняла її релігію та перейшла до неї жити з Моава (куди Наомі з чоловіком тимчасово відбавилась з Ізраїля через голод) в Вифлеєм (Бейт-Лехем), де вони й оселились.

Рут розділяла з Наомі весь тягар їхнього життя, збираючи колосся і приносячи їх свекрусі. Володар поля, поважний вифлеємлянин Вооз, дальній родич її померлого чоловіка, захоплений її доброчесністю і красою одружується з молодою Рут. У них народжується син Овид. Згідно з агадою, Рут в нагороду за своє чоловіколюбство дожила до днів свого праправнука царя Соломона, і дивувалась його мудрості, сидячи праворуч від нього під час суду. Правнуком Рут був цар Давид.

Рут стала символом праведного входження в єврейський нарід, тому нерідко жінки, що проходять геюр, обирають собі єврейське ім'я Рут.

Біблійна історія

В епоху Суддів сусідні язичницькі народи постійно ворогували з ізраїльтянами. Та бували випадки, коли дехто з цих язичників приймав віру в Істинного Бога, і тоді ізраїльтяни вважали їх своїми єдиноплемінниками. Такою була моавитянка Руф.

У Вифлеємі юдейськім жив чоловік на ім'я Елимелех з дружиною Ноемінню. У них було двоє синів: Махлон і Хілеон. Через голод Елимелех був змушений з родиною переселитися на поля моавитські. Там Елимелех незабаром помер. Його сини одружилися з моавитянками Орфою та Руф'ю, прожили з ними не більше десяти років і теж померли. Залишилась вдова Ноемінь з невістками.

Ноемінь, почувши, що Господь послав багатий урожай на землі Ізраїльській, вирішила повернутися на батьківщину. Пішли з нею й обидві невістки.

Дорогою Ноемінь стала вмовляти їх повернутися додому, вона казала їм: "Ідіть, повертайтесь обидві до своїх матерів. Нехай Господь учинить ласку вам за те, як ви повелися з померлими і зі мною". І поцілувала їх. Та невістки ридали і плакали і не хотіли з нею розлучатися. Та все ж одна з них, Орфа, зі слізьми послухалася Ноемінь і повернулася додому.

А Руф сказала: "Я житиму там, де й ти, твій народ буде моїм народом, твій Бог – моїм Богом; тільки смерть розлучить нас".

Ноемінь і Руф, прийшовши в землю Ізраїльську, поселились у місті Вифлеємі і харчувалися колоссям, яке Руф підбирала на зжатих ланах. Цього було досить для прожиття, адже в Законі Господньому написано: "Коли збиратимеш збіжжя на землі твоїй, не дожинай до краю поля твого, і залишене від жнива твого не підбирай; залиш бідному і прибульцеві" (4 М.  19, 9–10).

Господь Бог винагородив Руф за її прихильність і шанобливість до своєї свекрухи. В ізраїльтян був закон: якщо хтось з них помирав, не наживши дітей, то найближчий родич мусив одружитися з удовою спочилого, і діти від цього шлюбу вважались дітьми померлого. Цей закон називався законом діверства (лівератний шлюб).

У цей час у Вифлеємі жив багатий чоловік Вооз, родич померлого чоловіка Руфі. За законом діверства Вооз одружився з бідною моавитянкою Руф'ю. Коли в них народився син Овид, жінки казали Ноеміні: "Благословен Господь, що Він не залишив тебе без спадкоємця! Нехай славиться ім'я Його в Ізраїлі". Ноемінь раділа і була нянькою Овида.

Ім'я ж Овида справді зажило слави в Ізраїлі, бо він був батьком Єссея, батька царя Давида.

Джерела

• Старий Завіт // Закон Божий / Серафим Слобідський. — Київ : УПЦ КП, 2004. — Т. 3. — С. 145. — (4-694) — 50000 прим. — ISBN 966-7567-11-7.