Носирєв Іполит Васильович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 17: Рядок 17:
| відомий через =
| відомий через =
| звання = професор ОНУ
| звання = професор ОНУ
| ступінь = доктор наук
| ступінь = доктор геолого-мінералогічних наук
| керівник =
| керівник =
| учні =
| учні =

Версія за 15:31, 17 квітня 2014

Іполит Васильович Носирєв (19331999) — радянський, український вчений-мінералог, доктор геолого-мінералогічних наук, професор.

Іполит Носирєв

Носирєв Іполит Васильович
Народився 26 вересня 1933(1933-09-26)
с.Тюковка, Росія
Помер 28 червня 1999(1999-06-28) (65 років)
м.Одеса, Україна
Поховання Другий християнський цвинтар
Національність росіянин
Діяльність мінералог
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Галузь геологія, мінералогія
Заклад ОНУ ім. І. І. Мечникова
Вчене звання професор ОНУ
Науковий ступінь доктор геолого-мінералогічних наук

Біографія

Народився 26 вересня 1933 року в с. Тюковка Воронезької області, Росія. У 1951 році вступив на геолого-географічний факультет Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова, який закінчив з відзнакою в 1956 році і отримав диплом інженера-геолога, гідрогеолога.

Трудову діяльність розпочав у Киргизькому геологічному управлінні, де працював інженером-гідрогеологом, начальником загону, потім начальником загону та начальником Північної петрографічної партії. Поруч з виробничою діяльністю займався науковою, привносячи нове розуміння вивчення складу гірських порід в розкриття історії їх походження. У 1962 році, в Інституті геології рудних родовищ, петрографії, мінералогії і геохімії АН СРСР[ru], що у Москві, захистив кандидатську дисертацію на тему «Петрографія донижньокарбонових гранітоїдів Джумгальского хребта (Північна Киргизія)». У 1965 році перейшов на роботу у Всесоюзний науково-дослідний інститут синтезу мінеральної сировини (ВНДІСМС) в Александрові Володимирської області Росії, де певний час працював на посаді старшого наукового співробітника.

У 1968 році був запрошений на роботу в Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова, де працював на посаді доцента, а потім професора.

У 1989 році в Ленінградському гірничому інституті захистив докторську дисертацію на тему «Типоморфізм і онтогенія акцесорних мінералів докембрійських порід Українського щита». У 1962 році був затверджений у вченому званні старшого наукового співробітника, а в 1989 році вченому було присвоєно звання професора.

У 1970 році в Одеському університеті створює українську школу з вивчення акцесорних мінералів. Генераційний аналіз — це оригінальна розробка Лабораторії акцесорних мінералів Одеського університету, яка представлена у багатьох виданнях. Визначення генерацій мінералів (генераційний аналіз) і їх послідовності утворення дозволяє вивчити еволюцію хімічного процесу в ході парагенезису, утворення і перетворення окремого мінералу та взагалі породи. Серед акцесорних мінералів достовірно визначено генерації циркону, апатиту, монациту (магматичні ранні і пізні, пегматитові, пневматолітові й гідротермальні), які утворилися на відповідних стадіях кристалізації розплаву. Узагальненою моделлю мінералів певної генерації є генераційний тип акцесорного мінералу. Велика частина опублікованих наукових робіт Носирєва (більше 150, з них 7 монографій) присвячена саме проблемам мінералогії.

Помер 28 червня 1999 року на 67-му році життя. Як видатний вчений і талановитий організатор професор Іполит Васильович Носирєв зробив істотний внесок у розвиток не лише вітчизняної науки, а й міжнародного співробітництва.

Праці

  • Генерационный анализ акцессорного циркона / И. В. Носырев, В. М. Робул, К. Е. Есипчук, В. И. Орса / Под ред. В. В. Ляховича. — М.: Наука, 1989. - 202 с.
  • Анисимов А. М. и др. Кадастры и атлас карт медико-геологических аномалий на территории Одесской области / А. М. Анисимов, С. А. Батечко, В. В. Кенц, И. В. Носырев, А. В. Чепижко; [и др.] ; ред.: И. В. Носырев, Д. В. Тинтюк . – Одесса : Одесский гор. эколого-геол. центр, 1991 . – 176 с.

Джерела