Мохоподібні: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
важливі уточнення
Рядок 38: Рядок 38:


== Примітки ==
== Примітки ==
{{reflist}}
{{reflist}}2.Біологія (довідник+тести) Соболь.В.І. Повний повторювальний курс підготовки до ЗНО.


== Джерела ==
3. [[Бойко Михайло Федосійович|Бойко М. Ф.]] Українські назви мохоподібних // ''Чорноморський ботанічний журнал,'' 2015, 11, №2: 178-216.
* Біологія (довідник+тести) Соболь. В. І. Повний повторювальний курс підготовки до ЗНО.

4. [[Бойко Михайло Федосійович|Бойко М. Ф]]. Червоний список мохоподібних України. - Херсон: Айлант, 2010. 93 с.
* [[Бойко Михайло Федосійович|Бойко М. Ф.]] Українські назви мохоподібних // ''Чорноморський ботанічний журнал,'' 2015, 11, № 2: 178—216.
* [[Бойко Михайло Федосійович|Бойко М. Ф]]. Червоний список мохоподібних України. — Херсон: Айлант, 2010. — 93 с.

5. [[Бойко Михайло Федосійович|Бойко М. Ф]]. "Другий чекліст мохоподібних України." ''Чорномор. ботан. журн.—2014.—10'' 4 (2014): 426-487.
* [[Бойко Михайло Федосійович|Бойко М. Ф]]. «Другий чекліст мохоподібних України.» ''Чорномор. ботан. журн.—2014.—10'' 4 (2014): 426—487.
* [[Бойко Михайло Федосійович|Бойко М. Ф.]]  Матеріали до Червоної книги України (Marchantiophyta) // ''Чорноморськ. бот. ж.'' 2014. Т. 10. № 3. С.287-304.

* [[Зеров Дмитро Костянтинович|Зеров Д. К.]] Флора печіночних і сфагнових мохів України.- Київ: Наукова думка, 1964. — 355 с.
6. [[Бойко Михайло Федосійович|Бойко М. Ф.]]  Матеріали до Червоної книги України (Marchantiophyta) // ''Чорноморськ. бот. ж.'' 2014. Т. 10. № 3.С.287-304.
* Мамчур З. Особливості епіфітних бріофітів в умовах урбоекосистем / З. Мамчур, І. Більська // [[Вісник Львівського університету. Серія біологічна|Вісник Львівського університету. Сер. біол.]] — 2013. — Вип. 61. — C. 125—132.

7. [[Зеров Дмитро Костянтинович|Зеров Д. К.]] Флора печіночних і сфагнових мохів України.- Київ: Наукова думка, 1964. — 355 с.

8. Мамчур З. Особливості епіфітних бріофітів в умовах урбоекосистем / З. Мамчур, І. Більська // [[Вісник Львівського університету. Серія біологічна|Вісник Львівського університету. Сер. біол.]] 2013. Вип. 61. C. 125 – 132.


== Посилання ==
== Посилання ==

Версія за 16:00, 1 травня 2018

Мохоподібні — група відділів (антоцеротофіти - Anthocerotophyta, маршанціофіти - Marchantiophyta і бріофіти - Bryophyta)   вищих спорових безсудинних рослин, у життєвому циклі яких переважає статеве покоління - гаметофіт. Приблизно 35 тис. видів (за даними The Plant List). Важливою спільною рисою є переважання в життєвому циклі гаплоїдного покоління (гаметофіта)

Дві гіпотези еволюційних відносин наземних рослин (Embryophyta). Судинні рослини (Tracheophyta або Polysporangiates) не відносяться до мохоподібних.

Наука, що вивчає мохи - бріологія.

Раніше ця група розглядалася як єдиний таксон, але через парафілетичність зараз поділена на такі відділи:

Антоцеротофіти - це сланеві рослини, що мають розгалужений талом діаметром 1-3 см. Клітини слані майже всі однакові, тобто не диференційовані на окремі тканини і органи. Слань у деяких видів має схізогенні порожнини, наповнені слизом, де поселяються колонії носток (ціанобактерії). В Україні трапляються у Anthoceros agrestis, Anthoceros punctatus, види роду Phaeocerus.

Печіночники- маршанціофіти - Marchantiophyta. Більшість мають вигляд облистненого пагона, менше - у вигляді пластинчастої або стрічкоподібної слані.[1] Найвідоміший представник- маршанція мінлива.

Маршанція мінлива

Різноманітність

Моохоподібні ми можемо знайти всюди, але найбільше мохоподібних у регіонах із помірним та холодним кліматом. Мохоподібні дуже залежать від води, оскільки не адаптовані до випаровування. Найбільше видове різноманіття властиве лісовим екосистемам: епілітні види мохоподібних ростуть на кам'янистих субстратах, епіксили - на гнилій деревині (колодах, пеньках), епіфіти - на живих гілках і стовбурах дерев.

Є мохи, що живуть у воді. Наприклад: річіокарпус, річчія, фонтіналіс.

Існує понад 35-40 тисяч видів мохів. В Україні — 832 (станом на 30.07.2008 р.)[2].

Всі представники групи мохоподібних багаторічні, досить дрібні рослини, висота яких зазвичай становить 10-20 см і лише окремі види — 50 см.

Сфагнові мохи

У життєвому циклі мохоподібних переважає гаметофіт. Спорофіт, який у мохоподібних називається спорогоном, представлений звичайно лише коробочкою з ніжкою, яка за допомогою стопи, або гаусторії (від лат. гаустор — той, що п'є), занурюється в тканину гаметофіту. Спорогон недовговічний і існує звичайно один вегетаційний період.

Найпоширинішими є: зозулин льон, торфові або сфагнові мохи, річчія водяна, пілейзія, плевроцій Шребера, ортотрихи, брахітеції, бріуми, синхітрії.

Зозулин льон

Значення мохоподібних у природі та житті людини

У природі мохоподібні відіграють важливу екосистемну роль, зокрема беруть участь у створенні торфу.

Мохоподібні, особливо епіфіти, є добрими біоіндикаторами забруднення повітря[3][4].

Примітки

  1. БОЙКО, М. Ф. Ботаніка. Систематика несудинних рослин. 2016.
  2. Бойко М. Ф. Чекліст мохоподібних України, 2008
  3. Мамчур, Звенислава (1998). Епіфітні мохоподібні м. Львова та його околиць (укр.) . Укр. ботан. журн. с. 279—286.
  4. Мамчур, Звенислава (1997). Епіфітні мохоподібні промислових міст Львівської області. с. 22 с.

Джерела

  • Біологія (довідник+тести) Соболь. В. І. Повний повторювальний курс підготовки до ЗНО.
  • Бойко М. Ф. Українські назви мохоподібних // Чорноморський ботанічний журнал, 2015, 11, № 2: 178—216.
  • Бойко М. Ф. Червоний список мохоподібних України. — Херсон: Айлант, 2010. — 93 с.
  • Бойко М. Ф. «Другий чекліст мохоподібних України.» Чорномор. ботан. журн.—2014.—10 4 (2014): 426—487.
  • Бойко М. Ф.  Матеріали до Червоної книги України (Marchantiophyta) // Чорноморськ. бот. ж. 2014. Т. 10. № 3. С.287-304.
  • Зеров Д. К. Флора печіночних і сфагнових мохів України.- Київ: Наукова думка, 1964. — 355 с.
  • Мамчур З. Особливості епіфітних бріофітів в умовах урбоекосистем / З. Мамчур, І. Більська // Вісник Львівського університету. Сер. біол. — 2013. — Вип. 61. — C. 125—132.

Посилання