Домінґо Бордолі: відмінності між версіями
Створено шляхом перекладу сторінки «Domingo Bordoli» |
(Немає відмінностей)
|
Версія за 10:22, 13 лютого 2021
| Домінґо Бордолі | |
|---|---|
| Псевдо | Luis Castelli |
| Народився |
21 липня 1919[1] Фрей Бентос, Уругвай |
| Помер | 29 листопада 1982[1] (63 роки) |
| Країна |
 Уругвай[1] |
| Діяльність | письменник, літературний критик, педагог |
| Знання мов | іспанська |
| Членство | Ґенерація '45 (Уругвай) |
| Жанр | оповідання і есей |
Домінго Луїс Бордолі Кастеллі (Фрай Бентос, Ріо Негр, 21 липня 1919 - 29 листопада 1982) - уругвайський письменник, літературознавець і професор літератури, член Покоління 45 років.[2]
Життєпис
Народився у Фрая-Бентос у родині італійських еміґрантів, які прибули до Уругваю наприкінці XIX століття. Провів свої перші роки та юність у Мерседесі, Соріано, поки в 1940 не оселився в Монтевідео. Давав уроки в звичайних інститутах та на рівні середньої освіти, а коли в 1949 був створений Педагогічний інститут Артіґаса в Монтевідео, працював викладачем літератури, разом з Карлосом Реаль де Азуа, Хосе Педро Діасом та іншими. [3]
Був престижним есеїстом та співредактором журналу "Асір" (1949). [4]
До цієї групи також входили Вашингтон Локхарт, Артуро Серхіо Віска, Хуліо Сесар да Роза та Ґвідо Кастільо, серед інших.[3] Писав прологи, нариси та літературну критику в "Ель-Паїс" та "Ель-Сьюдадано".
У 1946 став переможцем конкурсу, організованого тижневиком "Marcha" з новелою «La Pradera».[5] [6]
Використовував псевдонім Луїс Кастеллі для публікації деяких книг та статей.[7]
Перша збірка творів "Senderos solos fue" вийшла у серпні 1960 у видавництві "Ediciones Asir" (журнал Asir). У цій книзі, написаної під псевдонімом "Луїс Кастеллі" він зібрав одинадцять історій, які опублікував у пресі, плюс "El entierro".[3]
Будучи католиком, організовував літературні та товариські зустрічі у своєму будинку на вулиці Кокімбо, що в районі Ла-Комерсіал у Монтевідео, куди завітали його студенти та інші письменники, такі як Лібер Фалько. Андерсен Банчеро свідчив про ці зустрічі на перших сторінках свого роману "Los regresos".[3]
П'єси
- Senderos Solos, cuentos. Montevideo: Ediciones Asir, 1960.
- Vida de Juan Zorrilla de San Martín. Montevideo : Concejo Departamental de Montevideo, Dirección de Artes y Letras, 1961.
- Los Clásicos y Nosotros, ensayos. Montevideo: Ediciones de la Banda Oriental, 1965.
- Antología de la Poesía Uruguaya Contemporánea (1966).
Список літератури
- ↑ а б в г Національна бібліотека Уругваю — 1815.
- ↑ La República (6 de agosto de 2006). La voz interior y otros cuentos. Процитовано 21 de julio de 2012.
- ↑ а б в г Raviolo, Heber (1990). Prólogo a Senderos solos, de Domingo Luis Bordoli. Ediciones de la Banda Oriental.
- ↑ Brando, Oscar (30 de noviembre de 2007). Antimodernismo y conciencia política: Asir la tradición. El País. Архів оригіналу за 1 de diciembre de 2008. Процитовано 21 de julio de 2012.
- ↑ Real de Azúa, Carlos (1964). Antología del ensayo uruguayo contemporáneo (PDF). II. Montevideo, Uruguay: Departamento de Publicaciones de la Universidad de la República: 502—505. Архів оригіналу (pdf) за 20 de febrero de 2014. Процитовано 21 de julio de 2012.
- ↑ Faggiani Domínguez, Marisa. Senderos Solos, los demonios de un «clásico». Ministerio de Educación y Cultura de Uruguay. Архів оригіналу за 4 de marzo de 2016. Процитовано 21 de julio de 2012.
- ↑ Rela, Walter (2002). Personalidades de la cultura en el Uruguay. Montevideo, Uruguay. с. 79-80.