Середня освіта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сере́дня осві́та — система середніх шкіл, навчально-виховних закладів для молоді, що закінчила початкову школу, яка дає або загальну, або професійну (спеціальну) освіту та право продовжувати навчання у вищих школах.

Загальна середня освіта — цілеспрямований процес засвоєння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної й практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти та трудової діяльності[1].

Рівні загальної середньої освіти[ред. | ред. код]

Повна загальна середня освіта має три рівні освіти:

Напрями профільної середньої освіти[ред. | ред. код]

Здобуття профільної середньої освіти передбачає два спрямування:

  • академічне — профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, і поглибленого вивчення окремих предметів з урахуванням здібностей та освітніх потреб здобувачів освіти з орієнтацією на продовження навчання на вищих рівнях освіти;
  • професійне — орієнтоване на ринок праці профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, та професійно орієнтованого підходу до навчання з урахуванням здібностей і потреб учнів[2].

Диференціація середнього шкільництва[ред. | ред. код]

В Україні до XVIII століття не було виразної різниці між нижчими, середніми і високими школами; також не було поділу поміж загальноосвітніми та спеціальними. До типу середнього шкільництва наближалися братські школи, колегії та школи єзуїтів, василіян, піярів. З кінця XVIII ст. основним типом загальноосвітніх шкіл були гімназії. Паралельно існували реальні училища та реальні гімназії.

Закритими виховно-навчальними закладами в кінці XVIII — у першій половині XIX століття були пансіони. Середнє шкільництво для дівчат включало гімназії, ліцеї, єпархіальні училища й інститути благородних дівчат (див. жіноча освіта). Неповними загальноосвітніми школами вважалися прогімназії; православні духовні семінарії в основному були також загальноосвітні.

З різних типів професійних середніх шкіл на Центральних і Східних Землях найбільш були поширені комерційні, мистецькі й духовні; на Західній Україні — педагогічні (докладніше дивись професійна освіта). Мовою навчання на українських землях в Російській Імперії була лише російська; у Галичині й на Буковині — переважно українська, на Закарпатті — угорська.

За роки української державності проведено часткову українізацію середнього шкільництва, зокрема гімназій, — натомість воєнні події перешкодили здійснити проєкт про 12-річну «єдину трудову школу», у якій 9—12, класи (колеія) мали завершувати загальну середню освіту.

12-річна середня освіта[ред. | ред. код]

Подовження терміну середньої освіти з 10 до 12 років пов'язується з «Новим курсом»[джерело?] Ф. Рузвельта. Причиною такого подовження було запобігання виходу на ринок праці випускників середніх шкіл, що мало знизити рівень безробіття в економіці. З цією ж метою адміністрація Ф. Рузвельта запровадила «молодіжну політику», в рамках якої для молоді вигадувалися заняття («трудові табори»), які б відволікали молодь від пошуку зайнятості.

Середня освіта в СРСР[ред. | ред. код]

Середня освіта в УРСР[ред. | ред. код]

За радянської влади середнє шкільництво зазнало корінних змін. Система так званої єдиної трудової школи, як складової частини соціалістичного виховання (вироблена для УРСР Г. Гриньком і доповнена в 1921 році Я. Ряппом), усувала межі між середніми і високими школами та поміж загальноосвітніми і професійними школами. До середньої загальноосвітньої школи можна зарахувати 5 — 7 класи семирічної школи. Їх випускники могли продовжувати навчання у різного типу професійних школах і технікумах), а по закінченні їх (або робітничих факультетів) могли вступити до високих шкіл. 1930 року введено повну уніфікацію: Середнє шкільництво в УРСР з РСФСР. 1932 р. створено основний тип повної загальноосвітньої школи: середнє шкільництво — десятирічну школу. Як неповна загальноосвітня школа залишилось середнє шкільництво — далі семирічна школа, яку в 1958 р. замінила восьмирічна школа (див. Доповнення). Під час війни створено загальноосвітні вечірні (змінні) середні школи робітничої молоді (з 1943 р.) і школи сільської молоді (з 1944 р.) З 1956 р. організовано школи-інтернати. За «Законом про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти в СРСР» (1958 р.), замість десятирічної школи, створено одинадцятирічну школу — середнє шкільництво з виробничим навчанням (дивись середня загальноосвітня школа). Кількість середніх шкіл, як загальноосвітніх, так і фахових (див. Середня спеціальна освіта), та кількість учнів у них постійно зростає при одночасному зменшенні початкових та середніх неповних шкіл. Це — наслідок тенденцій радянської влади: дати середню повну освіту якомога більшій кількості молоді. Ці зміни видно з таблиці, у якій подана кількість шкіл в УРСР (а) і учнів у тис. (б) за різні роки[джерело не вказане 1475 днів].

Навчальний
рік
К-сть неповних
середніх ЗОШ
Тисяч
учнів
К-сть
середніх ЗОШ
Тисяч
учнів
К-сть
спеціальних шкіл
Тисяч
учнів
1914—1915 386 46 480 150 88 13
1927—1928 2420 50 28 186 158 31
1940—1941 10 957 2846 4435 2592 693 196
1945—1946 8467 2176 2321 1268 532 168
1950—1951 12 951 3716 3223 2127 584 228
1960—1961 11 303 2242 6590 3373 595 398
1970—1971 11 206 2272 7279 4676 760 798
1973—1974 10 790 2263 7612 4851 732 781

Середнє шкільництво в УРСР не має жодної різниці порівняно з усім СРСР; основні питання організації народної освіти у всьому СРСР визначав закон від 19.07.1973 «Основи законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту». Щораз більше середнє шкільництво в УРСР переходить на рос. мову навчання, зокрема у містах й у фахових школах (більшість). Також у школах з українською мовою навчання непомірно багато годин присвячено рос. мові (див. Русифікація).

У 1920—1930-х pp. основою середньої загальноосвітньої школи на укр. землях під Польщею була гімназія. У 1930-х pp. також діяв ліцей. Фахові середні школи були нечисленні. Мова шкіл для українців — переважно українська, на Буковині — румунська, на Закарпатті — українська.

Середня освіта в незалежній Україні[ред. | ред. код]

За роки незалежності кількість ліцеїв, гімназій, колегіумів зросла з 209 у 1991 році до 930 у 2006 році, а кількість учнів у них зросла у шість разів і склала 486 тисяч осіб.

На кінець 2005—2006 навчального року у 20,5 тисяч загальноосвітніх навчальних закладах навчалися 5,2 млн учнів.

У сільській місцевості функціонувало 14,2 тисячі шкіл (68,9 відсотка шкіл держави), де навчалися 1,8 млн учнів (34,8 відсотка їхньої загальної кількості).

1 вересня 2006 року розпочали роботу понад 20,5 тисяч загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі 13,8 тис. — у сільській місцевості, до яких прийшли майже 5,06 млн учнів (на 140 тис. менше, ніж у 2005 р.), у тому числі 1,7 млн — у сільських навчальних закладах (на 100 тис. менше, ніж у 2005 році).

Показники заповнюваності класів за областями
Область Шкіл Заповнюваність, %
Херсонська область 57 14,3
Чернівецька область 80 13,5[джерело?]
Сумська область 53 11,2

На 2007 рік нараховувалось згідно з МОН України до 20 000 шкіл[3]. У 843 навчальних закладах (5,9 % від загальної кількості шкіл на селі) наповнюваність становить менше 20 % проєктної потужності. Найскладніша ситуація спостерігається у Херсонській (57 шкіл — 14,3 %), Чернігівській (80 шкіл — 13,5 %) та Сумській (53 школи — 11,2 %) областях.

У 3568 загальноосвітніх навчальних закладах (25,1 %) наповнюваність становить менше 40 відсотків проєктної потужності. Тобто на 2007 рік кожна четверта загальноосвітня школа на селі була заповнена менш ніж наполовину.

Середнє шкільництво в еміграції[ред. | ред. код]

В еміграції у 1920—1930-х роках існували українські гімназії у Каліші (Польща) і Празі (гімназія з цього міста була перенесена у 1927 році до Ржевніц, а у 1937 році — до Мадржан). У 1945—1950-х роках діяли різного роду середні школи в українських таборах переміщених осіб у Німеччині й Австрії. Дотепер єдиною Середньою школою в еміграції з українською мовою навчання є папська Мала семінарія у Римі. Українську мову також вивчають в українських приватних середніх школах у США, Канаді та Бразилії.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Закон України «Про загальну середню освіту» 13.05.1999 р. № 651-XIV (зі змінами і доповненнями), в редакції від 28.09.2017. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 23 жовтня 2017. 
  2. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 23 жовтня 2017. 
  3. Елітна та/або якісна шкільна освіта.-Електронне джерело: Україна молода, № 48 за 16.03.2007 [Архівовано 12 грудня 2008 у Wayback Machine.].

Джерела[ред. | ред. код]