Суґавара но Мітідзане
| Суґавара но Мітідзане | |
|---|---|
| яп. 菅原道真 | |
 Портрет Суґавари но Мітідзена (робота Кікуті Йосая) | |
| Народився | 1 серпня 845 Кіото, Японія |
| Помер | 26 березня 903 (57 років) Дадзайфу, Mikasa districtd, Префектура Фукуока, Японія |
| Поховання | Dazaifu Tenmangūd |
| Країна | Японія[1] |
| Місце проживання |  Японія |
| Діяльність | політик, історик, поет |
| Галузь | Історія Японії |
| Знання мов | японська[2] |
| Magnum opus | Ruijū Kokushid, Nihon Sandai Jitsurokud і Kanke Bunsōd |
| Титул | правий міністр |
| Посада | monjō hakased, naikid, Kurōdonotōd, Санґі, benkand, Середній державний радник Японії, Minister of Civil Affairsd, Дайнаґон, imperial tutord, Правий міністр і Dazai-no-gon-no-sochid |
| Термін | 897—901 |
| Рід | Рід Суґавара |
| Батько | Суґавара но Корейосі |
| Мати | daughter of Masanari Band |
| У шлюбі з | Shimada no Nobukikod |
| Діти | Sugawara no Takamid, Sugawara no Atsushiged, Sugawara no Enshid, Sugawara no Yasukod, Sugawara Nishiged, Sugawara Kageyukid, Sugawara Kageakid, Sugawara Kaneshiged, Sugawara Nobushiged і Sugawara Yoshishiged |
Суґавара но Мітідзане (яп. 菅原道真, すがわら の みちざね[3]; 1 серпня 845 — 26 березня 903) — японський державний діяч, науковець і поет періоду Хей'ан. Академік[4] з 877 року і правий міністр з 897 року. Сприяв розвитку самобутньої японської культури шляхом припинення контактів з Китаєм, видання збірок японських віршів та історичних творів. За несправедливими звинуваченнями опонентів був висланий зі столиці Кіото і відправлений на головування регіональної адміністрації Дадзайфу, де й помер. Після смерті проголошений синтоїстським божеством, покровителем наук. [5]
Син Суґавара но Корейосі. Суґавара но Мітідзане народився 1 серпня 845 року у сім'ї чиновника. Починаючи від його діда, рід Суґавара служив при імператорському дворі. Завданням роду було викладання історії та китайського класичного канону у столичному університеті для майбутніх держслужбовців. Батько Мітідзане відкрив приватну школу у своїх володіннях, у якій готував учнів до вступних іспитів у столичний університет та військових посад.
У 862 році Суґавара но Мітідзане склав вступні іспити й став студентом університету у Кіото (大学). Після закінчення навчання, він розпочав свою кар'єру при дворі як вчений-науковець, посаді чиновника. Завдяки відмінному знанню китайської мови, йому доручали дипломатичні місії та відвідування іноземних посольств. Окрім державної служби, Суґавара продовжував вести справи приватної школи, яку заснував його батько. У 877 році, 33-літній Мітідзане отримав почесний титул мондзьо хакусі (文章博士, «знавець текстів») і став головою єдиного японського університету у столиці. Таким чином він досяг найвищої нагороди, яку міг здобути японський науковець тих часів.
Швидкий ріст Суґавари по ієрархічній драбині японського чиновництва перелякав японських аристократів, насамперед родину Фудзівара. У 886 році, вони домоглися призначення Мітідзане на пост голови провінції Санукі і, фактичного, випровадили його зі столиці. Однак завдяки політичному конфлікту між імператором Уда і Фудзівара но Мотоцуне, Суґавара зміг повернутися до Кіото.
Завдяки патронуванню японського монарха, Мітідзане здобув неабиякий авторитет при дворі. У 899 році його було призначено «правим міністром» (右大臣) імператорського уряду. Проте зростання влади новоприбульця знову занепокоїло аристократів. Окрім цього, реформи, які Суґавара планував провести у царині управління та адміністративного апарату, налаштували проти нього столичне чиновництво. Цією ситуацією скористалися його вороги, на чолі з Фудзіварою но Токіхіра. У 901 році вони звинуватили Мітідзане у придворних інтригах і вислали його до Кюсю, призначивши на посаду голови провінційного уряду у Дадзайфу (太宰権帥).
26 березня 903 року, без сподівань повернутися до столиці, Суґавара но Мітідзане помер у вигнанні.
Незабаром після його смерті Кіото вразила чума, від якої загинули сини імператора Дайґо, одного з учасників вигнання Суґавари. Окрім цього, саме місто постраждало від повеней і тайфунів. Декілька блискавок неодноразово вдарили по Імператорському палацу. Монарх і аристократи розцінили це як помсту духу померлого Суґавари. Для його умиротворення у столиці було зведено синтоїстське святилище Кітано Тенмаґу, а самому покійного вигнанцю було присвоєно титул «головного міністра» дайдзьо дайдзін (太政大臣) та проголошено «небожителем» — покровителем наук і навчання. Сьогодні багато японських святилищ вшановують його.
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.