Черняк Євген Йосипович
| Євген Йосипович Черняк | |
|---|---|
| Народився | 1895 с. Чехи — нині с. Лугове Бродівського району Львівської області |
| Помер | 3 листопада 1937 РРФСР, Карелія, Сандармох ·розстріл |
| Поховання | Сандармох |
| Громадянство |  СРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | письменник |
| Відомий завдяки | працівник культури |
| Партія | КП(б)У |
| У шлюбі з | Вензель Олена Омелянівна |
| Діти | донька |
Євге́н Йо́сипович Черня́к (нар. 1895, с. Чехи — нині с. Лугове Бродівського району Львівської області — пом. 3 листопада 1937, розстрільний полігон НКВД СРСР в урочищі Сандармох, нині в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелії, РФ) — український працівник культури, знавець кіномистецтва, публіцист.
Жертва більшовицького терору.
Народився на Галичині в селянській сім'ї. Здобув вищу гуманітарну освіту, фаховий історик (у 1919-му закінчив також курси бухгалтерів). До Росії переселився в період Першої світової війни. Служив спочатку в царському війську, згодом воював як червоний командир. Був членом комуністичної партії більшовиків (1918—1933). У середині 1920-х — відповідальний редактор журналу «Життя й революція», що видавався в Києві від 1925 року. У 1927—1928 роках — заступник голови правління Всеукраїнського фотокіноуправління з художніх питань. У 1930—1932 роках — заступник завідувача культпропу окружного й міського комітетів КП(б)У в Харкові. Професор, заступник директора Українського НДІ історії матеріальної культури. Крім рідної мови, володів німецькою, англійською, чеською, польською, російською.
Автор книжки публіцистики «Листи з чужих країн» (Харків, видавництво «ЛіМ», 1932) — про подорож країнами Європи[1].
Був прибічником політики українізації в УСРР (проводилася в 1920-х роках), заарештований 11 травня 1933 року. у сфабрикованій справі «Української військової організації» («УВО»), звинувачений у «шкідництві на національно-культурному фронті». Судова трійка при Колегії ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. ухвалила вирок за ст. 54-2, 4, 7, 11 КК УСРР — 10 років виправно-трудових таборів. Відбував покарання в Соловках (табпункт Кремль, одиночна камера спецізолятора).[2]
Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений із Соловків з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми в жовтні 1937 р., страчений 3 листопада поблизу селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ у Республіці Карелії, РФ) в урочищі Сандармох. Реабілітований 30.06.1956 р. і 27.07.1957 — Верховним судом УРСР.
- ↑ Сергій Шевченко. Рік жертв Великого терору: вшануймо пам'ять репресованих. gazeta.dt.ua. Процитовано 6 червня 2017.
- ↑ Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. Т. 1. С. 288, 488—489
- Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003. ISBN 966-7841-40-5 (Т. 1) ISBN 966-7841-68-5
- Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — Київ: Експрес-Поліграф, 2013. — С. 166—167: іл. ISBN 978-966-2530-59-9
- Забуте ім'я — Євген Черняк. Про діяча «золотого віку» українського кіно, знищеного сталінською каральною машиною [Архівовано 10 лютого 2017 у Wayback Machine.] // День. — 2017. — № 23—24. — 10 лютого.
- Шевченко С. В. Євген Черняк: побачити Париж і померти… в'язнем Соловків // Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 106—117, 334—335. ISBN 978-966-136-780-6
- Побачити Париж і померти… в'язнем Соловків (частина 1) [Архівовано 2 березня 2017 у Wayback Machine.] // Vector News. — 2017. — 27 лютого.
- Побачити Париж і померти… в'язнем Соловків (частина 2) [Архівовано 26 червня 2017 у Wayback Machine.]
- Рік жертв Великого терору: вшануймо пам'ять репресованих // Дзеркало тижня. Україна. — 2017. — № 20. — 27 травня — 2 червня.