Баджо (народ)

Баджо
Сімейний екіпаж баджо
Самоназва	сама
Кількість	990 тис. (2010, оцінка)
Ареал	Індонезія: Лампунг
Раса	південні монголоїди
Близькі до:	самаль, таусуги, оранг-лаути
Мова	сама, малайська, таусузька, бугійська, індонезійська
Релігія	іслам

Баджо (індонез. Bajau [ˈbædʒɔː] або індонез. Bajaw [ˈbɑːdʒaʊ]) — група споріднених в культурному та мовному плані, часто дуже мобільних громад, розселених окремими групами в прибережних районах північного та східного Калімантану, півдня Філіппін та східної Індонезії.

Поряд із магінданао, маранао, самаль та таусугами, баджо становлять одну з основних філіппінських мусульманських груп зі спільною назвою моро.

Загальна характеристика

Життя й діяльність цих людей тісно пов'язані з морем. В минулому баджо жили в човнах невеликими кочовими групами, й море було для них життєвим простором. Баджо були й лишаються досвідченими рибалками, моряками, будівельниками човнів і дайверами. Існування більшості із них і досі цілковито залежить від морських ресурсів. Вони володіють глибокими знаннями про різні морські зони та прибережні екосистеми, а також про пори року, вітри, течії та припливи, місячні цикли, зірки та навігацію. Їхній зв'язок з морем є більш ніж фізичним: у суспільстві баджо панує морська космологія, заснована на вірі в духів, які населяють море, і причинно-наслідковому зв'язку з ними. Вони вважають себе людьми моря на противагу решті людства — людям суші. Сьогодні переважна більшість баджо є осілими жителями, але вони все ще пам'ятають, що їхні предки раніше жили на морі, й вони вважають себе належними до групи колишніх морських кочівників.

Процес переходу баджо до осілого життя та трансформації їхнього способу життя динамічний і в різних груп перебуває на різній стадії. Збереглися ще окремі «човникові групи», останні «живі експонати» колишньої великої морської історії регіону. Проте більшість баджо тепер живе в хатинках на палях, що стоять над водою, й усе їхнє життя проходить переважно на березі або на воді. Разом із тим, є й групи, які вже давно живуть у селах на суходолі, деякі навіть далі від узбережжя, й займаються землеробством. Процес трансформації вже майже закінчився в західній частині Сабаху. На території цього малайзійського штату принципово розрізняють баджо західного узбережжя, які живуть у районах, розташованих подалі від моря й займаються вирощуванням рису та тримають домашню худобу, і баджо, розселених уздовж східного узбережжя, чиє життя тісно пов'язане з морем.

«Справжніми» баджо вважаються ті, що живуть у човнах або в хатинках на палях, але ці люди вважають за краще жити на землі.

Баджо належать до числа групи народів Південно-Східної Азії, яких зазвичай об'єднують під назвою «люди моря», «морські кочівники» або «морські цигани». До цієї групи також належать мокени з архіпелагу Мергуй у М'янмі та оранг-лаути, розселені уздовж узбережжя Малайського півострова та острова Суматра. Об'єднує їх тісний зв'язок з морем та спосіб життя морських кочівників, що різко контрастує зі способом життя населення суходолу. Проте всі вони відрізняються не лише географічно, а й за мовою, традиціями та культурою. Баджо сьогодні є найчисельнішим з цих трьох народів.

Стороннім вони відомі під назвою баджо або його варіантах (Bajau, Badjao, Badjaw, Badjo, Bajao, Bajaw). Bajau — малайський термін, у Східній Індонезії зазвичай використовується його бугійський аналог — Bajo. Він застосовується як до кочового населення, що живе в човнах, так і до осілих груп населення, які вели кочовий спосіб життя в минулому. При цьому розрізняють баджо-дарат (малай. Bajau Darat, «суходільні баджо») і баджо-лаут (малай. Bajau Laut, «морські баджо»). На півдні Філіппін суходольні групи називають самаль (філ. Samal, таусузький термін, який також використовують філіппінці-християни).

Самі баджо також широко використовують термін Bajau, хоча й не люблять його. Зазвичай вони називають себе сама (Sama). Ця назва є майже універсальною, вона використовується як у Сабасі, так і на півдні Філіппін та в східній Індонезії. Буквально слово «сама» означає «ми». Варіантами цього терміну є аа-сама (A'a Sama, Aha Sama), що означає «народ сама», або багай-сама (Bagai Sama) — «співвітчизники сама». На Філіппінах місцеві баджо також називають себе хомо-сама (Jomo Sama) або хомо-баджо (Jomo Bajau); обидва терміни не конфліктують між собою, а доповнюють один одного. Залежно від способу життя та місця проживання на півдні Філіппін розрізняють сама-ділаут (Sama Dilaut або Sama Mandilaut, «морські сама»), що живуть у човнах або мають недавню історію кочового життя, та сама-ділія (Sama Diliya або Sama Dilaya, «суходольні сама»), які адаптувалися до осілого способу життя.

Історично баджо бракувало політичної згуртованості, тому вони відчувають спільність, як правило, лише на рівні малих підгруп, які зазвичай ідентифікуються за географічною ознакою або діалектом. Термін «сама», як правило, використовується в поєднанні з топонімічним модифікатором для позначення географічної та/або діалектної належності певної групи.

Традиційно кочівники баджо стикалися з негативним ставленням з боку населенням суходолу. Їх сприймали за людей-паріїв з низьким соціальним статусом, обумовленим їхнім проживанням у човнах та анімістичними переконаннями. Їх вважали незаможними, нещасними, брудними, морально нечистими, наївними людьми з браком інтелекту. Ці стереотипи перейняли й європейці, тому баджо певною мірою негативно представлені в більшості літератури колоніальної доби. В той же час ставлення до окремих груп баджо залежало від їхнього способу життя. Жителі суходолу мали вищий статус, а групи, що займалися землеробством, взагалі в соціальному плані не відрізнялися від народів-сусідів, в той же час морських кочівників сприймали як маргінальний прошарок суспільства, навіть їхні ісламські вірування вважали несправжніми. Однак такі оцінки сторонніх мало впливали на самих баджо. Вони горді за свою ідентичність та збереження власної культури. Щоб протистояти негативному образу, який мають про них інші, баджо використовують поняття рівності для побудови власної ідентичності.

Сьогодні групи баджо, що мешкають на півдні Філіппін та в східній Індонезії, стикаються з проблемами бідності, соціальної ізоляції та зовнішнього тиску з боку сусідніх громад. Більшість із них відстає в плані освіти та матеріального забезпечення. Проте ці проблеми не стосуються баджо західного узбережжя Сабаха в Малайзії.

Розселення і чисельність

Регіони, заселені людьми, що відомі як  «морські кочівники»:

   Оранг-лаути

   Мокен

   Баджо

Морські кочові й набагато більш чисельні осілі групи баджо розпорошені на величезній території, що включає морську зону площею 3,25 млн км². На півночі вона сягає східного узбережжя Палавана, острова Самар та прибережних районів Мінданао, далі включає архіпелаг Сулу, північне та східне узбережжя Калімантана, а також більшість островів східної Індонезії. Більшість баджо розселена на узбережжі великих островів та на невеличких прибережних острівцях.

Через велику територію, на якій розпорошені баджо, мобільність окремих груп, непослідовну їхню ідентифікацію в різних країнах важко отримати точну цифру чисельності народу. Оцінки початку XXI ст., засновані на різних соціальних та мовних критеріях, наводять чисельність баджо в межах трьох країн (Малайзія, Філіппіни та Індонезія) від 500 до майже 1 млн осіб.

На Філіппінах баджо розселені переважно в південній половині архіпелагу Сулу. Найбільше їх на островах Таві-Таві, Сімунул (філ. Simunul) і Сібуту (філ. Sibutu) провінції Таві-Таві, що входить до складу Автономного регіону в Мусульманському Мінданао. Окремі групи розкидані в прибережних районах центральної й північної частин Філіппін. В цілому філіппінські баджо тісно пов'язані з узбережжям. Як правило вони становлять основне населення дрібних островів архіпелагу Сулу, тоді як на більших островах чисельно поступаються іншим народам.

Філіппінська офіційна статистика виділяє різні етнічні групи, так чи інше пов'язані з баджо. Так, за даними перепису населення 2010 року в цій країні налічувалось 3358 баджо (Bajao/Bajau), 9198 сама-баджо (Sama Badajo), 10 317 сама-лаут (Sama Laut), а також 369 553 особи суходільних сама (Sama/Samal); разом — 392 426 осіб.

На території малайзійського штату Сабах поселення баджо розкидані майже уздовж усієї прибережної смуги острова Калімантан та на прилеглих дрібних островах, від Куала-Пенью (малай. Kuala Penyu) на заході до Тавау (малай. Tawau) на сході. Найбільше їх проживає в округах Папар (малай. Papar), Кота-Кінабалу (малай. Kota Kinabalu), Туаран (малай. Tuaran), Кота-Белуд (малай. Kota Belud), Кудат (малай. Kudat) на західному узбережжі та Сандакан (малай. Sandakan), Лагад-Дату (малай. Lahad Datu), Семпорна (малай. Semporna), Тавау на східному узбережжі. Місто Кота-Белуд є культурним центром баджо західного узбережжя. На прибережних островах Сабаху проживає кілька громад баджо без громадянства, уряд Малайзії кваліфікує їх як філіппінських іммігрантів без документів. Групи кочівників на човнах і колишніх кочівників присутні лише в південно-східному окрузі Семпорна.

Чисельність баджо (Bajau) в Малайзії (штат Сабах) за даними перепису населення 2010 року становила 450 279 осіб (14,0 % населення штату). Найбільше їх проживало в округах Кота-Кінабалу — 72 931 особа (16,1 % населення), Туаран — 34 637 осіб (33,8 %), Кота-Белуд — 31 506 осіб (34,5 %) на західному узбережжі, Сандакан — 38 897 осіб (9,8 %), Лагад-Дату — 38 807 осіб (19,4 %), Семпорна — 75 889 осіб (57,0 %), Тавау — 30 558 осіб (7,7 %) на східному узбережжі. На східному узбережжі Сабаху проживає принаймні 30-40 тис. баджо, які є недавніми мігрантами з Філіппін. Близько 10 тис. баджо живе в Брунеї (2021).

В Індонезії баджо зустрічаються в прибережних районах Сулавесі, Малуку, Калімантана та Східної Нуса-Тенгари. Незважаючи на те, що їхні громади широко розкидані географічно, вони пов'язані між собою мовою й міцними родинними та шлюбними зв'язками. Тому баджо в східній Індонезії є доволі об'єднаною етнічною меншиною. Найбільша їх кількість зосереджена на прибережних островах та на узбережжі Сулавесі. Далі на схід групи баджо зустрічаються по всій провінції Північне Малуку, це острови Сула (індонез. Pulau Sula), Обі (індонез. Pulau Obi), Бачан (індонез. Pulau Bacan) та інші, розташовані на південний захід від острова Гальмагера. Окремі групи баджо розселені на Малих Зондських островах (Ломбок, Сумбава, Флорес, Адонара (індонез. Pulau Adonara), Ломблен (індонез. Pulau Lembata), Пантар (індонез. Pulau Pantar), Тимор, Роті (індонез. Pulau Rote)), в Східному Калімантані (поблизу Балікпапана, на островах біля східного узбережжя острова), навіть на деяких невеличких островах біля острова Ява.

Загальна чисельність баджо в Східній Індонезії, включаючи як кочові, так і малорухливі групи, становить 150—200 тис. осіб. За даними перепису населення Індонезії 2000 року 40 712 баджо (Bajau, Bajao, Bajo, Bayo), жило в провінції Південно-Східне Сулавесі, ще 3172 особи в провінції Горонтало, разом 40 712 осіб. При проведенні перепису населення Індонезії 2010 року баджо (Bajao/Bajau/Bajo/Bayo/Wajo) були включені до складу ширшої категорії «Інші народи Сулавесі» (індонез. Suku asal Sulawesi lainnya). Є ще окремі дані оцінок чисельності баджо для різних провінцій: 36 000 в Центральному Сулавесі, 40 000 в Південно-Східному Сулавесі, 7000 в Північному Сулавесі та Горонтало (Mead et al., 2007), від 8000 до 10 000 в Південному Сулавесі (Grimes and Grimes, 1987), 5000 або більше в Північному Малуку (Grimes, 1982), декілька тисяч у Нуса-Тенгара (Wurm and Hattori, 1981, Verheijen, 1986). Joshua Project оцінює чисельність баджо в Індонезії в 350 тис. осіб (2023).

Ніде в Індонезії баджо не становлять більшості населення. Живуть переважно в поселеннях, що складаються з хатинок на палях, збудованих над водою. Лише кілька сотень сімей продовжують жити в човнах, вони кочують уздовж східного узбережжя Сулавесі.

Групи, що мешкають в човнах, навіть у старі часи не становили значної долі населення, що розмовляє мовою сама. Протягом XIX—XX ст. їхня чисельність швидко зменшувалась у зв'язку з активним переходом на осілість. В середині XX ст. нараховувалось менше 20 тис. морських кочівників, а на початок XIX ст. їх залишилося, ймовірно, менше 10 тис. осіб.

Джерела

• David Levinson (ed.). Encyclopedia of World Cultures. Volume V: East and Southeast Asia, pp. 30-35: Bajau. New York, G. K. Hall & Company, 1993 ISBN 0-8168-8840-X (англ.)
• Natasha Stacey. Boats to Burn. Bajo Fishing Activity in the Australian Fishing Zone. Canberra, ANU E Press, 2007 ISBN 9781920942946 (англ.)
• Lotte Kemkens. Living on Boundaries: The Orang Bajo of Tinakin Laut, Indonesia. Bachelor's Thesis Social Anthropology, University of Utrecht, 2009 (англ.)
• Gusni Saat. The Identity and Social Mobility of Sama-Bajau. Sari vol. 21 (2003), pp. 3-11 (англ.)
• Tom Gunnar Hoogervorst. Ethnicity and aquatic lifestyles: exploring Southeast Asia's past and present seascapes. Water History vol. 4 (2012), pp. 245–265 DOI:10.1007/s12685-012-0060-0 (англ.)
• Virginia Gorlinski. Sama people. Encyclopædia Britannica (англ.)