Інтелектуальна мужність: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створено шляхом перекладу сторінки «Intellectual courage»
(Немає відмінностей)

Версія за 18:40, 4 листопада 2023

Інтелектуальна мужність (сміливість) - філософське поняття інтелектуальних чеснот, які випливають з доксастичної логіки людини. [1]

Відрізняючись від фізичної сміливості[1], інтелектуальна сміливість стосується когнітивних ризиків, тісно пов’язаних із особистісними рисами та силою волі людини — якістю розуму [2] [3]. Гілки включають: інтелектуальну скромність, інтелектуальну відповідальність, інтелектуальну чесність, інтелектуальну наполегливість, інтелектуальну емпатію та інтелектуальну справедливість. [4]

Згідно з різними визначеннями, інтелектуальна мужність присутня кожній людині [1] і часто залежить від її контексту та/або ситуації. [5] Класичні грецькі філософи, такі як Сократ, Платон і Арістотель, вивчаючи це питання, звертали увагу на важливість цієї чесноти, щоб зрозуміти й усвідомити вплив інтелектуальної сміливості на людський розум. [6] [7]

Розвинулися різні інтерпретації інтелектуальної мужності, що значною мірою вплинуло на праці філософів доби Середньовіччя та Нового часу, зміни в культурі та зрушення в соціальних нормах . [5]

Протилежність досягненню інтелектуальної мужності називається інтелектуальною зарозумілістю. [8] 

Визначення

Інтелектуальна мужність узгоджує дії людини з її раціональними переконаннями. [2] Щодня багато емоцій, таких як страх і бажання, впливають на прийняття рішень. [9] Ступінь, до якого людина здатна контролювати або піддаватися таким емоціям, визначає силу її інтелектуальної мужності. [2]

Коротке тлумачення інтелектуальної мужності наступне:

Intellectual courage may be defined as having a consciousness of the need to face and fairly address ideas, beliefs or viewpoints toward which one has strong negative emotions and to which one has not given a serious hearing. Intellectual courage is connected to the recognition that ideas that society considers dangerous or absurd are sometimes rationally justified (in whole or in part). Conclusions and beliefs inculcated in people are sometimes false or misleading. To determine for oneself what makes sense, one must not passively and uncritically accept what one has learned. Intellectual courage comes into play here because there is some truth in some ideas considered dangerous and absurd, and distortion or falsity in some ideas held strongly by social groups to which we belong. People need courage to be fair-minded thinkers in these circumstances. The penalties for nonconformity can be severe.

Існує багато інших трактувань інтелектуальної мужності. [10]

Поширене тлумачення полягає в тому, щоб концептуалізувати інтелектуальну мужність як складову сім’ї мужності разом із соціальною мужністю, фізичною мужністю, моральною мужністю та філософською мужністю.

A common interpretation is to conceptualise intellectual courage as a component in the family of courage, together with social courage, physical courage,[11] moral courage, and philosophical courage.[2]

Інтелектуальна мужність — це «сила характеру» [1] разом з іншими аспектами особистості, такими як власна допитливість та відкритість . [1]

Розвиток інтелектуальної мужності є ітеративним, випливаючи з постійного впливу соціального оточення та середовища. [5] Це допомагає пояснити різний ступінь інтелектуальної сміливості в кожній людині. [12]

Прояви

Чесноти були темою дослідження у філософії з давніх часів. [13] Зокрема, Арістотель розглядав інтелектуальні чесноти як окрему категорію в «Нікомаховій етиці» . [14]

Такі релігії, як буддизм, мають власний погляд на конкретні чесноти та на те, що класифікується як чеснота. [13]

Мужність не завжди має форму у своїй фізичній та звичайній конотації, але також у своїй когнітивній формі, будучи атрибутом, яким можна володіти як «мужній мислитель». [15] Інтелектуальна сміливість також широко використовується для опису політичних ситуацій, наприклад якості людини, яка зберігає розумну позицію навіть в умовах політичного чи народного тиску. [15] Демонстрація інтелектуальної мужності в цьому сенсі іноді може цінуватися в лідерів держав. [15]

Інтелектуальна мужність вступає в дію також у більш звичайних обставинах, коли людині потрібно використати чисте міркування, щоб вибрати між альтернативами [16] [15], для яких є конкуруючі етичні, логічні, розумові та корисливі аргументи на її користь. [16] [1]

Інтелектуальна сміливість людини залежить серед іншого й від її самовпевненості . [17]

Вчення інтелектуальної мужності

Інтелектуальна сміливість є недооціненим елементом особистісного зростання. Багато філософів визначили потребу в навчанні інтелектуальних чеснот, таких як інтелектуальна мужність, як частину гуманітарної освіти.

Інтелектуальна мужність заохочує людину до навчання протягом усього життя. [4] Проте навчання в дитинстві не наділяє учнів інтелектуальними чеснотами. [8] Учні можуть досягти високих успіхів у закладах загальної освіти, ретельно запам’ятовуючи та конспектуючи, не навчаючись добре міркувати. [3] С. Нордбі заохочує інтегрувати навчання інтелектуальній мужності до освітнього процесу загальноосвітніх шкіл — «якщо це робиться з паритетом, це може не дати дисциплінам стати замкнутими та зменшити кількість ехо-камер в академічному середовищі». [18]

Інтелектуальна мужність — це риса «дисциплінованого розуму», яка також демонструє інтелектуальну чесність, інтелектуальну скромність, інтелектуальне почуття справедливості, інтелектуальну наполегливість, інтелектуальну справедливість, інтелектуальну впевненість у розумі, інтелектуальну емпатію та інтелектуальну автономію. [3] Людина з цією сукупністю рис досягне вищих критичних навичок, вищої якості мислення та вищого порядку мислення. [3]

Протилежністю інтелектуальної мужності є інтелектуальна зарозумілість . Воно може виникнути через сприйняття «поверхнево засвоєного вмісту», такого як той, виникає внаслідок «неглибокого охоплення» матеріалу. [8] Це перешкоджає відкритим поглядам на нові та нетрадиційні проблеми, а також перешкоджає готовності ризикувати в нових починаннях. Це заохочує здобувача освіти залишатися в межах норм і мереж безпеки, залишаючи дуже мало місця для власного інтелектуального зростання. [8]

Арістотель, автор Евдемової етики

Інтелектуальна мужність у грецькій філософії

Такі філософи, як Арістотель, Платон та Сократ, опосередковано вивчали інтелектуальну мужність через свої дискусії про інтелектуальні чесноти. [1]

Арістотель досліджував такі чесноти, як інтелектуальна мужність, у своїх Евдеміївській етиці та Нікомаховій етиці . [19] Зокрема, цей вчений визначає інтелектуальну мужність як чесноту, що займає так звану золоту середину між боягузтвом та нерозсудливістю. [20]

Хоча спочатку обговорюючи фізичну та буквальну концепцію мужності, Арістотель не виключає її наявність у складі інших можливих почуттів. Він обговорює моральні та інтелектуальні чесноти окремо [6] в гармонії з його твердженням, що свідомі людські дії є результатом поєднання бажання (на яке впливають моральні чесноти) з розумом (на який впливають інтелектуальні чесноти). [21] Акт демонстрації інтелектуальної мужності в цьому сенсі означав би збереження розумних висновків перед обличчям страху, який спокушає змінити свою думку. Така мужність - дороге задоволення, що вимагає значних розумових зусиль. [15]

Давньогрецькі філософи Платон та Арістотель дискутують про інтелектуальні чесноти

Платон також багато уваги приділяв дослідженню такої чесноти, як мужністи, визначаючи серед інших, й інтелектуальну мужність.[7] Платон вважав за доцільне «виділити мужність для особливого ставлення»[7]. Він порівняв брак інтелектуальної мужності зі «слабкістю волі».[7]

До Сократа в Стародавній Греції існували переважно дві загальноприйняті інтерпретації мужності: [22] Перша — героїчна мужність, «найвидатнішими літературними представниками» якої були античні герої, такі як Ахілл, Діомед та Гектор. [22] Друга визначала мужність як «готовність громадянина-солдата стояти і битися в бойовій лінії». [23]

В добу античності мужність визначали виключно в термінах фізичної мужності; введення інтелектуальної мужності прийшло набагато пізніше, де воно використовувалося для опису думок воїнів. [22]

Роль у математичній творчості

Інтелектуальна мужність у сфері математики передбачає вивчення рівня співвідношення між інтелектуальною мужністю людини та її математичною творчістю. [11]

Академічні привілеї — не єдиний фактор, який впливає на розум математично талановитих здобувачів освіти. [11] Це досягається в процесі освітньої діяльності[24].

Хоча такі особисті риси, як допитливість, пристрасть і прагнення, широко обговорювалися як додаткові сприяючі фактори [25], інтелектуальна мужність також відіграє вирішальну роль для успіху розвитку здобувачів освіти, що професійно вивчають математику. [24]

З цієї точки зору інтелектуальна мужнсть має чотири ключові чинники: наполегливість, впевненість у собі, проникливість та мотивацію . [26]

Якщо ці рушії співіснують разом, інтелектуальна мужність вступає у своєрідну гру, коли людина переживає ситуацію, ризикуючи через невизначеність мети. [11] Це означає взяти на себе ризик і витратити значний час і ресурси на те, що може ні до чого не призвести. [25]


Усвідомлення того, що ці вкладені зусилля можуть окупитися, а можуть і ні, [24] і погодитися з тим, що їхні зусилля можуть залишитися марними, математики описують як стрибок з інтелектуальною мужністю. [11]

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж Baehr, Jason (30 червня 2011). Intellectual Courage. The Inquiring Mind: On Intellectual Virtues and Virtue Epistemology (амер.). Oxford University Press. с. 163—190. doi:10.1093/acprof:oso/9780199604074.001.0001. ISBN 978-0-19-172930-0. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:0» визначена кілька разів з різним вмістом
  2. ↑ а б в г Brady, Michael S. (22 лютого 2018). Moral and Intellectual Virtues. У Snow, Nancy E (ред.). The Oxford Handbook of Virtue (англ.). с. 783—799. doi:10.1093/oxfordhb/9780199385195.013.8. ISBN 978-0-19-938519-5. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:1» визначена кілька разів з різним вмістом
  3. ↑ а б в г Elder, Linda; Paul, Richard. Becoming a Fairminded Thinker. Critical Thinking: Tools for Taking Charge of Your Professional and Personal Life (англ.) (вид. Second). Pearson. ISBN 9780133115703. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:13» визначена кілька разів з різним вмістом
  4. ↑ а б Baehr, Jason (2013). Educating for Intellectual Virtues: From Theory to Practice. Journal of Philosophy of Education (англ.). 47 (2): 248—262. doi:10.1111/1467-9752.12023. ISSN 1467-9752. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:8» визначена кілька разів з різним вмістом
  5. ↑ а б в Ritchhart, R. (2002). Intellectual character: What it is, why it matters, and how to get it. John Wiley & Sons. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:7» визначена кілька разів з різним вмістом
  6. ↑ а б Aristotle. Nicomachean Ethics. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:14» визначена кілька разів з різним вмістом
  7. ↑ а б в г Devereux, Daniel (1977). Courage and Wisdom in Plato's Laches. Journal of the History of Philosophy (англ.). 15 (2): 129—141. doi:10.1353/hph.2008.0611. ISSN 1538-4586. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:12» визначена кілька разів з різним вмістом
  8. ↑ а б в г Axtell, Guy, ред. (2000). Knowledge, Belief, and Character: Readings in Virtue Epistemology (англ.). Rowman & Littlefield. ISBN 978-0-8476-9653-6. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:9» визначена кілька разів з різним вмістом
  9. ↑ Anderson, Christopher J. (2003). The psychology of doing nothing: Forms of decision avoidance result from reason and emotion. Psychological Bulletin (англ.). 129 (1): 139—167. CiteSeerX 10.1.1.834.9208. doi:10.1037/0033-2909.129.1.139. ISSN 1939-1455. PMID 12555797.
  10. ↑ Zavaliy, Andrei G.; Aristidou, Michael (3 квітня 2014). Courage: A Modern Look at an Ancient Virtue. Journal of Military Ethics. 13 (2): 174—189. doi:10.1080/15027570.2014.943037. ISSN 1502-7570.
  11. ↑ а б в г д Movshovitz-Hadar, Nitsa; Kleiner, Israel (2009). Intellectual courage and mathematical creativity. У Leikin (ред.). Creativity in mathematics and education of gifted students. с. 31–50. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:6» визначена кілька разів з різним вмістом
  12. ↑ Allport, G.W. (1921). Personality and character. Psychological Bulletin (англ.). 18: 441—455. doi:10.1037/h0066265. Процитовано 12 травня 2019.
  13. ↑ а б Snow, Nancy E. (6 грудня 2017). Introduction. У Snow, Nancy E. (ред.). The Oxford Handbook of Virtue (англ.). Т. 1. Oxford University Press. doi:10.1093/oxfordhb/9780199385195.013.49. ISBN 978-0-19-938519-5. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:2» визначена кілька разів з різним вмістом
  14. ↑ Aristotle. Nicomachean Ethics. Book VI.
  15. ↑ а б в г д Ryan, Alan (2004). Intellectual Courage. Social Research. 71 (1): 13—28. ISSN 0037-783X. JSTOR 40971657. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:3» визначена кілька разів з різним вмістом
  16. ↑ а б Stocker, Michael (3 грудня 2009). Intellectual and Other Nonstandard Emotions. У Goldie, Peter (ред.). The Oxford Handbook of Philosophy of Emotion. Oxford University Press. с. 401—424. doi:10.1093/oxfordhb/9780199235018.003.0019.
  17. ↑ Emerson, Ralph Waldo (1841), Self-Reliance
  18. ↑ Nordby, Stephanie Nicole (1 травня 2018). An Apology for the Gadfly. BLOGOS (брит.). Процитовано 29 травня 2019.
  19. ↑ Greco, John; Zagzebski, Linda (2000). Two Kinds of Intellectual Virtue. Philosophy and Phenomenological Research. 60 (1): 179. doi:10.2307/2653438. ISSN 0031-8205. JSTOR 2653438.
  20. ↑ Aristotle. Nicomachean Ethics. III.6–9.
  21. ↑ Aristotle. Nicomachean Ethics. III.3.
  22. ↑ а б в Schmid, W. Thomas (1985). The Socratic Conception of Courage. History of Philosophy Quarterly. 2 (2): 113—129. ISSN 0740-0675. JSTOR 27743716. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:11» визначена кілька разів з різним вмістом
  23. ↑ Burstein, Stanley M.; Littman, Robert J. (August 1975). The Greek Experiment: Imperialism and Social Conflict, 800–400 B.C. The History Teacher. 8 (4): 656. doi:10.2307/492690. ISSN 0018-2745. JSTOR 492690.
  24. ↑ а б в Voskoglou, M. G. (2008). Problem-Solving in Mathematics Education: Recent Trends and Development. Quaderni di Ricerca in Didattica (Scienze Matematiche). 18: 22–28. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:15» визначена кілька разів з різним вмістом
  25. ↑ а б Amoozegar, Azadeh; Daud, Shaffe Mohd; Mahmud, Rosnaini; Jalil, Habibah Ab (2017). Exploring Learner to Institutional Factors and Learner Characteristics as a Success Factor in Distance Learning. International Journal of Innovation and Research in Educational Sciences. 4. ISSN 2349-5219. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:16» визначена кілька разів з різним вмістом
  26. ↑ Meissner, Hartwig; Heid, M. Kathleen; Higginson, William; Saul, Mark; Kurihara, Hideyuki; Becker, Jerry (2004), TSG 16: Creativity in Mathematics Education and the Education of Gifted Students, Proceedings of the Ninth International Congress on Mathematical Education, Kluwer Academic Publishers, с. 343—346, doi:10.1007/1-4020-7910-9_86, ISBN 140208093X
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інтелектуальна_мужність&oldid=40846064