Сократ
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Західна філософія Антична філософія |
|
 Σωκράτης |
|
| Народився | 469 / 470 до Р.Х. |
|---|---|
| Помер | 399 до Р.Х. |
| Школа/Традиція | грецька філософія |
| Основні інтереси | епістемологія, етика |
| Значні ідеї | Сократів метод, Сократова іронія |
|
Вплинув на
|
|
Сокра́т (біля 470-399 до Р.Х.) — давньогрецький філософ, не залишив жодного письмового джерела після себе. В більшості, його описано в діалогах його найвідомішого учня Платона, проте, там важко відрізнити історичного Сократа від Сократа як фігуру, що пропагує Платонівські ідеї. Сократ, будучи спочатку софістом, був націлений не тільки на риторику, а, на обґрунтування політики. Як зазначає інший його учень, Ксенофонт (опис якого частіше піддається критиці, ніж Платона, та який сильно відходить від останнього, а там де ні — вважається, що він у нього списав), Сократ увесь час був зайнятий проблемою, як привести фахівців до влади. Для цього він займався етичною освітою інших громадян.
Проте, Сократ навчає тільки багатих людей — як він зазначає в Платонівській Апології, вони є менш зайнятими та мають час вислухати його вчення. Більше того, в (напів-) аристократичному суспільстві такі люди мають більше впливу. Сам він же не бере за навчання грошей (цього його дружина Ксантіппа не розуміє), живе в простих умовах.
Сократ займався в основному дослідженням людей та можливістю самопізнання. Він виходив із аполонівського «пізнай самого себе». Вважав, що філософія збагачує людей, припускаючи, що правильні дії виходять із правильних знань, а чеснотам можна навчити. Намагався обґрунтувати моральність розумом, що ставило під сумнів святість традиційних норм.
Своє мистецтво пізнання правди він називав мистецтвом допомоги народженню (маєвтика) (його мати була акушеркою). За допомогою сугестивних питань він деморалізує свого опонента, показуючи йому, що той нічого не знає («сократівська іронія»), для того, щоб побудувати наново його світогляд, який останній змушений визнавати вже без заперечень.
Діалектика, метод питання та відповіді, не є Сократівським винаходом — а Зеноновим, проте, без сумніву, він його суттєво розвиває. Цікаво провести паралелі між Сократом та Декартом, які обидва стоять у витоках хвиль розвитку філософії. Обидва вони піддають все те критиці, що не можна логічно обґрунтувати, для того, що відбудувати світ за новими принципами, на нових засадах.
[ред.] Захисна промова Сократа
Таким, що найбільше відповідає історичній дійсності, вважається Платонівський діалог "Апологія" (Процес і смерть Сократа), в якому змальована захисна промова Сократа перед судом. Звинувачення: "Сократ є злочинецем, людиною цікавою, яка під Землею та в небі досліджує речі, та робить погані речі добрими, ще й вчить цьому інших", тобто за безбожність по відношенню до державних богів.
Захист Сократа починається тим, що він повторює офіційні звинувачення, які вже існували серед людей тоді, коли ще самі судді були дітьми (судей є біля 500 - прості, випадково обрані громадяни), тобто судовий процес вже розпочався раніше. Він розповідає, що одного разу спиталися Дельфійського оракула, чи є людина розумніша від Сократа, що перший заперечував. Оскільки така відповідь спантеличила Сократа, він пішов до різних мудрих людей, для того, щоб довести, що бог помилявся. Спочатку, прийшов до політика, який вважав себе дуже мудрим, але виявилося протилежне. Після цього цей політик та його прихильники зненавиділили Сократа. Потім він пішов до поета, який, як виявилося, писав не з розуміння, а з натхнення та таланту. Після кількох таких розмов він прийшов до висновку, що наймудрішою людиною є така, як Сократ, який вважає, що він не знає нічого, тобто не вдається в ілюзію, що щось знає.
У відповідь Мелетосу, одному із тих, хто його звинувачував перед судом, який казав, що Сократ вважає, що сонце – то камінь, а місяць – земля, Сократ сказав, що той звинувачує Анаксагора. Він говорить, що люди, які його збираються знищити, роблять собі гірше, а не йому. Для нього смерть або буде безсонним спанням, або ж він зможе вести розмови з Гомером, Орфейом та душами інших відомих людей (віру в безсмертність душі Сократ висловлює в Платонівському діалозі "Федон"; невідомо, чи такого бачення притримувався також історичний Сократ). "Проте, настав час для того, щоб ми йшли далі, я, для того, щоб померти, а ви – щоб жити. Невідомо, хто обрав кращу альтернативу."
"Апологія" викриває людину надзвичайно самовпевнену, з відкритим серцем, яка зневажає ідеали світського життя (успіху) стоїчно, та вважає, що чітке мислення є основною передумовою для правильного життя.
Згідно старої традиції Сократ повинен обрати для себе самостійно кару. Він провокує суддів, вна-слідок чого, засуджується до смертної кари. Хоча у нього є можливість втекти, він відмовляється, оскільки не може зрадити своїм принципам.
Говорять також, що одного ранку він прокинувся та не міг відповісти на якесь запитання, і тому стояв, не рухаючись протягом доби, а наступного світанку, помолився до сонця та пішов. Альтернативним поясненням такої поведінки, яка не була поодиноким випадком, Бертран Рассел вважає напади каталепсії. Алкібіадес описує Сократа в Платонівському "Бенкеті" як солдата – нечутливим до недоліку їжі чи води, до холоду чи спеки. Він рідко п’є вино, але якщо п’є, то більше всіх, залишаючись тверезим.
Античні філософи до Сократа називаються досократськими.
[ред.] Посилання
- Головне про філософів: Сократ на сайті Культурного центру "Новий Акрополь"
