Платон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Платон
Πλάτωνας

Народився 427 до н. е.
Помер 347 або 348 до н. е.
Відомий родоначальник європейської філософії

Плато́н (грецьк. Πλάτωνας; 427 до н. е. — †347 або 348 до н. е.) — старогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом — родоначальник європейської філософії; глава філософської школи Академія.

Зміст

[ред.] Життя

Походив з аристократичної сім'ї, що брала активну участь у політичному житті Афін (рід його батька Аристона походив від міфічного царя Кодру; серед предків матері, Периктіони, законодавець Солон; після перемоги спартанців у Пелопонеській війні дядько Платона, Хармід, стає одиним із Десятьох ставлеників Лісандра в Пиреї у 404-403 рр., Критій - один із Тридцятьох тиранів у Афінах).

Одержав гарне, традиційне для аристократичного юнака, виховання. У юності слухав софіста гераклитовської орієнтації Кратила, в 20 років познайомився з Сократом, почав регулярно відвідувати його бесіди і відмовився від реальної політичної кар'єри. Відрізнявся крайньою сором'язливістю і замкнутістю. Після смерті Сократа в 399 р. Платон їде в Мегари. Бере участь у Корінфській війні, у походах у Танагру (395) і Корінф (394). У 387 відвідує Південну Італію, Локри Епізефирські - батьківщину найдавніших записаних законів Залевка (з Локр походить піфагорієць Тімей, ім'ям якого названий знаменитий діалог Платона, подорож взагалі замислювалася насамперед заради знайомства з піфагорійцями). У Сицилії (Сіракуза), він знайомиється з Діоном, наближеним правителя Сіракуз Діонісія I (Старшого). Після повернення із Сицилії (387) заснував в Афінах свою філософську школу - Академію. Знайомство з Діоном та прихильне ставлення останнього до вчень Платона сприяло тому, що в 367-366 і 361 Платон здійснив ще дві поїздки до Сицилії.

[ред.] Школа Платона

Існування суспільних гімназій, які концентрувалися на заняттях науками й ораторським мистецтвом було традицією в Афінах 5-4 ст.; «школа Платона», мабуть, формувалася поступово, за назвою гімназія вона також стала іменуватися Академією. До неї, зокрема, належали: племінник Платона Спевсип, що став на чолі Академії після смерті Платона. Ксенократ - третій схоларх Академії, знаменитий математик і астроном - Евдокс Книдский, що залишався на чолі школи під час другої поїздки Платона в Сицилію. У 366 в Академії з'являється Аристотель і залишається там аж до смерті Платона.

[ред.] Твори

До нас дійшло 36 творів Платона, виданих та розбитих Трасилом Олександрійським, придворним астрологом імператора Тиберія, на 9 тетралогій. Росповсюдженою на сьогоднішній день є наступна їх класифікація:

  • Процес та смерть Сократа
    • «Апологія»: Захисна промова Сократа перед присяжними
    • «Критон»: Невдала спроба вмовляння Сократа до втечі
    • «Федон»: Про філософію та смерть, а також безсмертність душі
  • Діалоги, пов'язані із конкретними особами, темами та поняттями

Починаючи з кінця 17 ст., корпус текстів Платона, піддавався ретельному критичному розгляду з погляду їхньої істинності і хронології. Із переданих Трасилом Олександрійським творів наступні розцінюються сучасною філософською наукою як такі, що не написані Платоном: «Клітофонт», «Післязаконня», «Мінос», «Алкивіад II», «Феаг», «Суперники» та «Гіпарх». Сумнівними щодо оригіналості є також діалоги «Алкивіад I», «Гипій Менший» та «Іон». Серед листів Платона 7-ий можна вважати більше менш достовірним. Одним із можливих пояснень існування творів-фальшивок може послужити те, що в давні часи імена відомих людей використовувалися для розповсюдження власних ідей. Інше пояснення, яке надається нижче - зазначені діалоги написані учнями Академія за співпраці Платона.

[ред.] Літературна діяльність Платона

Платон та Арістотель. Частина фрески «Афінська школа», Рафаеля

Свої міркування про державу Платон у невідомій нам формі оприлюднив ще до 392 (коли були поставлені «Жінки в народних зборах» Арістофана, що містять пародію на проект платонівської держави). Писати він почав у поширеному на початку 390-х рр. жанрі судової промови. У центрі «Апології Сократа» (392) - першому закінченому тексті Платона що дійшов до нас - проблема несумісності індивідуальної чесноти й існуючого державного устрою. Він пише також промови, що ввійшли потім у діалоги «Менексен», «Федр», «Бенкет». Поступове оформлення «школи Платона» у 2-й половині 380-х рр. дозволило йому знайти адекватну літературну форму - діалоги. Свої діалоги, як зазначає Ніцше, Платон писав не з метою навчання чи виховання, а тільки для того, що людина, навчена цим вченням, змогла їх пригадати (можливе пояснення можна знайти в діалозі Федр). Тобто, існування Академії, яка проіснувала майже 1000 років, є передумовою. В його діалогах він, в більшості випадків, змушував Сократа дискутувати із різними партнерами на певні теми.

Перший такий діалог, що продовжив тему справедливості й держави, - «Протаґор»; тема політики об'єднана тут із темою виховання. Після цього Платон, завершивши «Бенкет», пише «Федона», починає роботу над «Державою», (вже як над переказаним діалогом), створює «Євтидема», «Харміда» і «Лисида». Всі ці діалоги розраховані на широке коло слухачів.

Проте, паралельно з цим (починаючи приблизно з «Федона») в Платонівській Академії обговорюються окремі теми, що мають інтерес переважно для членів гуртка (у «Федоні» - чотирьох доказу безсмертя душі). У річищі цієї тенденції з'являються діалоги «Менон» (де підкреслюється значення математики), «Кратил» (з його навчанням про природу імені) і «Теетет», де вперше декларується перехід до прямої драматичної форми діалогу.

З початку 380-х рр. в Академії розвивається (за участю або під впливом самого Платона) літературна творчість інших членів платонівського гуртка, що також пишуть або діалоги в основі яких переказ («Суперники», «Еріксій»), або використовують пряму драматичну форму («Клитофонт», «Лахет», «Алкивіад I», «Феаг», «Гипій Менший», «Іон», «Євтифрон»). Такі тексти, створені Платоном і його школою до початку 360-х років.

Між 2-гою і 3-тьою сицилійськими подорожами Платон завершує «Державу», починає «Закони» і пише діалог «Парменід».

Платон та Сократ. Середньовічна фреска

Після 3-й Сицилійської подорожі в Платона виникає задум монументальних трилогій, однак здійснити вдається їх тільки частково: «Тімей», «Критій» (не завершений), «Гермократ» (не написаний), «Софіст», «Філософ» (не написаний). Сократ перестає бути головним учасником бесіди («Тімей» - монолог піфагорійця Тімея про створення світу і людини, «Критій» - монолог Критія про Атлантиди), а в «Законах» Сократа взагалі немає. Єдиний традиційний сократичний діалог цього періоду - «Філеб» (під іменами Філеба і Протарха Платон ввів Євдокса й Аристотеля). З загибеллю Діона (у 354) пов'язане написання VII Листа - першої у європейській літературній традиції автобіографії.

Одночасно невідомі нам учні Академії пишуть «Гипія Більшого», «Гіпарха», «Сизифа», «Міноса», «Демодока» і ряд листів, а також «Про чесноту» і «Про справедливість». Платон розвинув основні тенденції попередньої філософії: протиставлення божественної і людської мудрості, навчання про безсмертя душі та про належне виховання філософа (оскільки душа не бере з собою на той світ нічого, крім «виховання і способу життя»), Парменідовське протиставлення світу справжнього буття й закону світу становлення і думки; переконання в необхідності «виховувати людей» (що беруть початок від софістів та Сократа), а також увага до походження держави і права.

[ред.] Вчення про душу і державу

Платон порівнює людську душу з колісницею, у якій запряжені білий і чорний коні (шляхетний і низинний початок у людині), керовані возничим (розумом). Коли возничему вдасться смирити низинний початок, душа може піднятися і разом з богами споглядати справжнє буття. Платон нараховує крім душ богів дев'ять розрядів людських душ: мудреця, царя, практичного діяча, лікаря тіл, віщуна, поета і художника, ремісника, софіста, тирана, а також душі тварин («Федр»).

Трьом початкам душі - прагненню, запалу і розважливості відповідають чесноти: розсудливість, мужність і мудрість. Їхнє узгодження дає справедливість як в окремій людської душі, так і в державі, що улаштовано аналогічною уявою: у ньому працюють ремісники, їх захищають мужні воїни, а керують усім мудрі правителі-філософи («Держава»). Тому душа і держава належно працюватиме при правильно побудованому педагогічному процесі: його громадяни одержують завдяки мистецтву грамоти, співи і гри на кифарі - елементарне музичне, а завдяки вчителю гімнастики і лікарю гарне фізичне виховання, а кращі за своїми природними здібностями повинні вивчати військове і полководницьке мистецтво, а також арифметику, геометрію, астрономію і музику. Вінчає цей набір мистецтв діалектика, що підводить філософів-правителів до розуміння початку, або справжнього блага, (воно є благо кожної окремої істоти, держави і світу в цілому), і дозволяюча їм справлятися з мистецтвом законодавця і судді. На відміну від них мнимі мистецтва, або негідні вправності (розглянуті в «Горгії») шкодять тілу (кулінарне і косметичне мистецтва) і душі (софістика і риторика).

У залежності від переважаючого в державі початку, вона може бути правильною (монархія й аристократія) або неправильною (тимократія, олігархія, демократія, тиранія). Ідеалом держави служить життя старих поколінь за Кроноса, коли родом людей управляло божество за допомогою демонів, що пасли окремі групи людей, і не було ні війн, ні конфліктів, але всі мали можливість філософувати («Політик»). Але Платону, що жив «у царстві Зевса», припадає в «Законах», по-перше, роздивитися типи державного устрою, що існували історично, (Спарти, Криту, Іліона, дорійців, Лакедемона, Персії, Атики) і, по-друге, продумати докладне законодавство. При цьому три основні початки душі розглядаються тепер як нитки, за які божество смикає людей-ляльок заради незрозумілої останнім цілі. Платон скрупульозно регламентує виховання, починаючи з дитячого віку, підкреслює наявність не тільки добрих, але і лихих спонукувань в індивідуальній людської душі, постулюючи існування лихої душі для світу в цілому. У результаті він дає детально продуману систему покарань і цілком заперечує індивідуальну ініціативу, не санкціоновану законом.

[ред.] Ієрархія буття

Парменідівське протиставлення щирого буття і світу становлення розроблено Платоном у виді ряду ієрархічних структур. У «Бенкеті» розглянута ієрархія краси, що веде нас від плотської краси до краси душі, вдач і звичаїв, наук і гарного самого по собі, вище котрого тільки благо і до якого причетні всі інші види прекрасного. У «Федоні» тутешній землі (подобі) протипоставлена щира (зразок-парадигма). У «Державі» буття, розум-зразок, ідея в якості прекрасного підпорядковані благу, якій у почуттєвому світі відповідає Сонце. У «Тимеї» благий Деміурґ, тотожний із сферою розуму-парадигми, що подає область нетварного вічного буття, творить (родить) світову душу і доручає богам створення окремих душ, здійснюючи тим самим перехід до сфери становлення і часу.

[ред.] Критерій і метод пізнання

Критерій, що дозволяє правильно орієнтуватися у світі почуттєвих даностей, Платон задовго до Канта формулює так «... не у враженнях полягає знання, а в умовиводах про неї, тому що, певне, саме тут можна схопити сутність і істину, там же - немає» («Теетет»). Ні відчуття, ні правильні думки, ні пояснення їх не дають ще знання як такого, хоча і необхідні для підступу до нього. Над ними стоїть розумова (дискусійна) спроможність, а її перевершує розум, що споглядає справжнє буття. Цієї ієрархії пізнавальних спроможностей відповідають: ім'я, словесне визначення, уявний образ речі (тобто виникаюче в нас уявлення про неї), або її ідея, незалежне від нас буття якої ми споконвічно припускаємо.

У «Пармениді» Платон обговорює проблеми, що виникнули в ході шкільних дискусій щодо онтологічного статусу ідей і їхньої пізнавальної функції. Неясно, наприклад, у яких речей-подоб є ідеї-зразки, у яких немає (наприклад, коли мова йде про бруд, смітті і т.п.). Далі, речі не можуть прилучитися ні до ідеї в цілому, тому що тоді вони роздрібнять її, ні до її частини. Багато речей повинні бути причетні відразу декільком протилежними ідеям. Нарешті, ідеї співвідносяться з ідеями і як такі подібні одна інший, а не речам; точно так само і річ може бути подібна іншої речі, але ніяк не ідеї. Тому володіючи досвідом речей, ми нічого не зможемо сказати про ідеї, а від ідей ніяк не перейдемо до речей.

У «Пармениді» Платон говорить про необхідність зберегти ідеї і діалектику як основний метод вправи у філософії. У «Кратилі» діалектиком називається той, хто вміє задавати питання і давати відповіді, у «Державі» - хто «осягає поняття кожної сутності»; але в чому складається цей метод і як постигаются ці «сутності», залишається неясним. У «Софісті» і «Політиці» Платон розробляє метод поділи роду до неподільних далі видів, у «Филебі» - метод змішання, при якому усе, що припускає «більше» або «менше», розглядається як те або інше сполучення безмежного і межі. Відсутність суворої системи раціонального знання усе більш гостро відчувалося й в Академії і самим Платоном, і він не міг перемогти в суперечці з Аристотелем, що піддав усі ці методи нищівній критиці, що проанализировали всю сферу мовних виразних засобів і створившим відповідних наук (топіку, аналітику, риторику, навчання про мовне вираження і категорії). При цьому перемога Аристотеля була усього лише одним із явищ шкільного життя Академії при житті її першого схоларха.

[ред.] Історичне значення

Платон чітко продумав і письмово зафіксував два свої грандіозних проекти: ідеальний державний устрій і законодавство, котрому «навряд чи коли-небудь випаде зручний випадок для здійснення» («Закони»). Створена ним філософська школа, яку він протиставив софістичним і риторичним школам, - єдина, що проіснувала до кінця античності (закрита едиктом Юстиніана в 529 р). Платоніки продовжували безупинно вчити аж до 10 сторіччя в Карах (у Месопотамії, недалеко від Едеси). Тим самим платонізм зберіг реальні досягнення античної філософії не тільки для західного середньовіччя і Візантії, але і для арабо-мусульманської традиції, забезпечивши єдність усієї європейської думки.

[ред.] Посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до цієї статті:
Логотип «ВікіЦитати»
ВікіЦитати містять висловлювання, автором яких є:

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BD
Особисті інструменти
Іншими мовами