Розум (філософія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франціско Гойя. «Сон розуму породжує чудовиськ», 1797.

Ро́зум (лат. ratio; дав.-гр. ὁ νοῦς) — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту. У повсякденному сприйнятті «розумна істота» — це істота, що сприймає інформацію, мислить, навчається, має бажання й емоції, робить вільний вибір й демонструє доцільну поведінку. Розум характеризує загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь.

У контексті вчення про ноосферу (сферу розумної діяльності), пропонується наступне визначення: «Розум — ретранслятор антиентропійного процесу з живої речовини на решту Всесвіту».

Філософські й наукові теорії розуму намагаються зрозуміти природу цієї психічної (або ментальної) діяльності, її характеристики, а також природу «Я» або ж суб'єкта, що має свідомість й здійснює цю діяльність.

На противагу розсудку розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

Розум властивий розумним істотам, зокрема людині розумній Homo sapiens.

Одна з характеристик розуму — інтелект.

Що в міх утлий лити, що глупого вчити, бо собакам й свиням без потреби злато й срібло, а глупому слова коштовні. Мерця не розсмішити, глупака не навчити.


Моління Данила Заточника[1]

Природний розум — закладена від народження здатність людини мислити.

Розум у філософії[ред.ред. код]

В традиції рядянської та пост-радянської філософії, включно з українською, поняття розуму не несе такого смислового навантаження, як відповідне поняття mind в англомовній філософії. Онтологічний сенс поняття mind перекладається на поняття свідомість.

У «Філософському словнику» Шинкарука окреме гасло Розум відсутнє, є тільки гасло Розум і розсудок, тобто розум розглядається тільки як одна з двох, вища, властивість мислення. Розум означається як здатність людини не тільки до оперування абстрактними поняттями, а й до творчості, до виходу за межі того відомого, усталеного знання, тоді як розсудок означається як здатність людини виконувати формальні, усталені дії.

Філософські категорії розуму й розсудку сформувались головним чином в роботах філософів епохи Ренесансу. Вони відображають характерні можливості теоретичного мислення. Проте розходження розуму й розсудку, як двох «здібностей душі» намітилось ще в античну епоху: якщо розсудок — зіставлення думок задля відповідних висновків, логічне мислення — це з області пізнання відносного, земного й кінцевого, то сутність розуму полягає у відкритті абсолютного знання, пізнання божественного та бескінечного.

У Миколи Кузанського, Джордано Бруно, Йоганна Гамана, Фрідріха Якобі, Фрідріха Шеллінга та інших склалось уявлення про розум як вищу здатність пізнання. Іммануїл Кант вважав, що основною функцією розсудку є впорядкування явищ у мисленні, тоді як розум намагається пізнати річ у собі, хоча й не досягає своєї цілі. Для Гегеля розсудок тотожний метафізичному мисленню, тоді як розум здатний до діалектики[2]. З точки зору діалектичного-матеріалізму з розсудком пов'язана здатність строго оперувати поняттями, класифікувати факти й явища, формувати логічно-впорядковані системи, тоді як розум, спираючись на розсудок може міркувати творчо, розкривати суть реальності, проводити не тільки аналіз, а й синтез знань.

Фразеологія[ред.ред. код]

  • Брати розумом — перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно.
  • Втрачати розум — позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним.
  • Розум потьмарило — втрачати ясність думки, мислення.
  • Доходити власним розумом — самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь.
  • Не з твоїм розумом — у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь.
  • Спа́сти з розуму (зійти з розуму) — збожеволіти.
  • Чи ти (він, вона) сповна розуму? — уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано.
  • Жити своїм (чужим) розумом — дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань.

Синонімія[ред.ред. код]

Синоніми: Ум, інтелект, здоро́вий глузд, глузд.

Розмовне: толк, мо́зок, голова́ , кебе́та, розсу́док, ро́зсуд рідше, розумі́ння, тя́ма, тя́мка.

Діалектичне: товк, застано́ва.

Природознавство про розум[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Слово Данила Заточеника, що написав він князю своєму Ярославу Володимировичу // Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К.: Дніпро, 2001 // Т.1. Х — XV ст. / Передм. О. Сліпушко, В. Яременко; упор. прим. О.Сліпушко. — 632с. — С.343-350 (с.:347)
  2. Генрих Гегель. Собрание сочинений, т. 5, М., 1956. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Величковский Б. М. Современная когнитивная психология. М., 1982. (рос.)
  2. Сёрль Дж. Сознание, мозг и наука. — Путь, 1993, № 4. (рос.)
  3. Broad C. D. The Mind and Its Place in Nature, 1925. (англ.)
  4. Rosenbaum R. Shayna, Donald T. Stuss, Brian Levine, Endel Tulving, Theory of Mind Is Independent of Episodic Memory, Science, 23 November 2007: Vol. 318. no. 5854, p. 1257. (англ.)
  5. Andy Clark & David J. Chalmers The Extended Mind. Analysis 58:10-23, 1998. Reprinted in (P. Grim, ed.) The Philosopher's Annual, vol. XXI, 1998. (англ.)


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.