Розум (філософія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франціско Гойя. «Сон розуму породжує чудовиськ», 1797.

Ро́зум (лат. ratio; дав.-гр. ὁ νοῦς) — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту. У повсякденному сприйнятті «розумна істота» — це істота, що сприймає інформацію, мислить, навчається, має бажання й емоції, робить вільний вибір й демонструє доцільну поведінку. Розум характеризує загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь.

У контексті вчення про ноосферу (сферу розумної діяльності), пропонується наступне визначення: "Розум — ретранслятор антиентропійного процесу з живої речовини на решту Всесвіту".

Філософські й наукові теорії розуму намагаються зрозуміти природу цієї психічної (або ментальної) діяльності, її характеристики, а також природу «Я» або ж суб'єкта, що має свідомість й здійснює цю діяльність.

На противагу розсудку розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

Розум властивий розумним істотам, зокрема людині розумній Homo sapiens.

Одна з характеристик розуму — інтелект.

Що в міх утлий лити, що глупого вчити, бо собакам й свиням без потреби злато й срібло, а глупому слова коштовні. Мерця не розсмішити, глупака не навчити.


Моління Данила Заточника[1]

Природний розум — закладена від народження здатність людини мислити.

Розум у філософії[ред.ред. код]

В традиції рядянської та пост-радянської філософії, включно з українською, поняття розуму не несе такого смислового навантаження, як відповідне поняття mind в англомовній філософії. Онтологічний сенс поняття mind перекладається на поняття свідомість.

У «Філософському словнику» Шинкарука окреме гасло Розум відсутнє, є тільки гасло Розум і розсудок, тобто розум розглядається тільки як одна з двох, вища, властивість мислення. Розум означається як здатність людини не тільки до оперування абстрактними поняттями, а й до творчості, до виходу за межі того відомого, усталеного знання, тоді як розсудок означається як здатність людини виконувати формальні, усталені дії.

Філософські категорії розуму й розсудку сформувались головним чином в роботах філософів епохи Ренесансу. Вони відображають характерні можливості теоретичного мислення. Проте розходження розуму й розсудку, як двох «здібностей душі» намітилось ще в античну епоху: якщо розсудок — зіставлення думок задля відповідних висновків, логічне мислення — це з області пізнання відносного, земного й кінцевого, то сутність розуму полягає у відкритті абсолютного знання, пізнання божественного та бескінечного.

У Миколи Кузанського, Джордано Бруно, Йоганна Гамана, Фрідріха Якобі, Фрідріха Шеллінга та інших склалось уявлення про розум як вищу здатність пізнання. Іммануїл Кант вважав, що основною функцією розсудку є впорядкування явищ у мисленні, тоді як розум намагається пізнати річ у собі, хоча й не досягає своєї цілі. Для Гегеля розсудок тотожний метафізичному мисленню, тоді як розум здатний до діалектики[2]. З точки зору діалектичного-матеріалізму з розсудком пов'язана здатність строго оперувати поняттями, класифікувати факти й явища, формувати логічно-впорядковані системи, тоді як розум, спираючись на розсудок може міркувати творчо, розкривати суть реальності, проводити не тільки аналіз, а й синтез знань.

Фразеологія[ред.ред. код]

  • Брати розумом — перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно.
  • Втрачати розум — позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним.
  • Розум потьмарило — втрачати ясність думки, мислення.
  • Доходити власним розумом — самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь.
  • Не з твоїм розумом — у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь.
  • Спа́сти з розуму (зійти з розуму) — збожеволіти.
  • Чи ти (він, вона) сповна розуму? — уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано.
  • Жити своїм (чужим) розумом — дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань.

Синонімія[ред.ред. код]

Синоніми: Ум, інтелект, здоро́вий глузд, глузд.

Розмовне: толк, мо́зок, голова́ , кебе́та, розсу́док, ро́зсуд рідше, розумі́ння, тя́ма, тя́мка.

Діалектичне: товк, застано́ва.

Використання поняття в національній літературі[ред.ред. код]

Практичні знання випереджають духовний розвиток людства, — звідси всі нещастя. В той час, як інтелект робить божественні відкриття, пристрасті лишаються на рівні нашого патлатого пращура

Найбільше ж за розум вони поважають старого, за вдачу його та ще, звісно, за сина.

Іди служи, годи Енею,
Він зна воєнне ремесло;
Умом і храбростю своєю
В опрічнеє попав число.


Заспокойтесь: я при здоровому глузді і твердій пам'яті.

Ну, скажи, чи єсть оце у тебе толк — лити холодну воду за шию?

[Захарко:] От за те я тебе й бив, що ти п'єш без товку, що дуже ласа до чарки.

Мозок у мене стоїть над фізіологією. Він знає, що сльози й радість — це невід'ємні частки людського щастя.

До булави треба голови.

— Майоре.. Мені потрібний буде кмітливий, з доброю кебетою і неодмінно хоробрий офіцер.

Тут потрібний холодний розсудок і велика обережність.

Бий його, сину, бий усіх! — кричав, втративши розсуд старий Шумейко.

Вона при всьому своєму розумінні була тільки жінкою, якій були чужі і незрозумілі мужські амбіції, бо ніколи їх не мала.

Часом улюбить [чоловік] таку кралю, що здається, маючи хоть кріпку тями, мусив би на сім миль від неї відбігти.

Юна Іванка належала до тієї категорії людей, які і за своїм віком і за характером не дуже полюбляють поради розсуду, вони цілком в полоні серця

Безсилі глузд та й істина тоді,
Як шлунок грає роль судді.

Не сумніваюся я, що ця думка про смерть неминучу
Неба і світу всього новою та дивною здасться,
Що розумінню людському нелегко пристати на неї.

Люди всі — на два ранжири:
Є розумні — та без віри,
Другі — вірою міцні,
Але глуздом — аніні!

Сподобалась чортяча мова хлопцю, Не відав він про чортову лукавість, Оддав Іблісу тямку, й серце, й душу.

Але тоді се [кохання] наскочило на мене раптом, з такою силою, що я цілком стратив застанову.

А світ — вертеп.
Кажу я з гіркотою:
цей світ — вертеп. І, мабуть, що найважче — у ньому залишатися собою,
від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером,
ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години,
а лиш собою кожної хвилини,
з лицем одвертим твердо йти на кін ...

Природознавство про розум[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Слово Данила Заточеника, що написав він князю своєму Ярославу Володимировичу // Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. - К.: Дніпро, 2001 // Т.1. Х - XV ст. / Передм. О. Сліпушко, В. Яременко; упор. прим. О.Сліпушко. - 632с. - С.343-350 (с.:347)
  2. Генрих Гегель. Собрание сочинений, т. 5, М., 1956. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Величковский Б. М. Современная когнитивная психология. М., 1982. (рос.)
  2. Сёрль Дж. Сознание, мозг и наука. — Путь, 1993, № 4. (рос.)
  3. Broad C. D. The Mind and Its Place in Nature, 1925. (англ.)
  4. Rosenbaum R. Shayna , Donald T. Stuss, Brian Levine, Endel Tulving, Theory of Mind Is Independent of Episodic Memory, Science, 23 November 2007: Vol. 318. no. 5854, p. 1257. (англ.)
  5. Andy Clark & David J. Chalmers The Extended Mind. Analysis 58:10-23, 1998. Reprinted in (P. Grim, ed.) The Philosopher's Annual, vol. XXI, 1998. (англ.)
Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.