Інжир

Інжир або фіга або смоква (Ficus carica) — субтропічна листопадна рослина роду Фікус (Ficus).

Інжир широко поширений в країнах Середземномор'я та на Близькому Сході. У Середній Азії, на Кавказі і в Криму інжир вирощуються у відкритому ґрунті як цінна плодова рослина, що дає плоди — винні ягоди. У нього велике лопатеве листя, що опадає на зиму. У кімнатній культурі здатний давати плоди, які частіше дозрівають в кінці літа або восени, іноді навесні. Інжир розмножують зимовими (без листя) і літніми (зеленими) черенками. Зимові живці зрізують з одно-дволітніх пагонів і садять рано навесні, до розпускання бруньок, в легку землю. Зелені саджанці садять в кінці весни — на початку літа в пісок і тримають до вкорінення у вологому середовищі під стаканом або іншим скляним укриттям. Улітку тримають на світлих підвіконнях при рясному поливанні, взимку — в прохолодному місці при вельми помірному поливанні, лише б зовсім не пересохла земля. До трирічного віку щорічно навесні, до початку інтенсивного росту, пересаджують в дерново-перегнійний ґрунт. Дорослі рослини пересаджують через два-три роки в широкий посуд, у важчу землю.

Квітки та суцвіття

Квітки маленькі, одностатеві, з довгими стилодіями у маточкових квіток. Формули квіток: $\mathrm{\ast \; P^{Ca}\; _{(5)} \; A_{3(\underline3)}}$ та $\mathrm{\ast \; P^{Ca}\; _{(5)} \; G_{(\underline2)}}$

Суцвіття нагадують за виглядом грушу з дірочкою на верхівці. Суцвіття - сіконій. Сіконії всередині порожнисті, а квіти сидять на їх внутрішніх стінках. У кожному суцвітті зав’язуються і чоловічі, і жіночі квітки. Проте на одних деревах жіночі квіти не плодоносять, і рослина виходить чоловічою, зате на інших чоловічі квіти перетворюються на лусочки, і такі особини функціонують як жіночі. Сіконії, які розвиваються на чоловічих деревах, називають капріфігами. Вони менші за розміром, ніж жіночі, і залишаються твердими, поки не впадуть.

У капріфігах відкладають яйця крихітні оси-бластофаги. Подорослішавши, комахи вилазять із суцвіття, забруднені пилком, і летять до жіночих сіконіїв. Так відбувається запилення інжиру. Сучасні сорти нерідко обходяться без запилення, але розмножувати їх доводиться саджанцями і корінцями.

Плоди

Плід інжиру

Супліддя інжиру покриті тонкою шкіркою з дрібненькими волосками. На верхівці супліддя розміщение вічко, прикрите лусочками. Супліддя інжиру мають дуже багату кольорову гамму - від жовтого до чорно-синього кольору. Все залежить від сорту. Проте частіше зустрічаються жовто-зелені супліддя. Формою вони нагадують грушу, а розмірами - із волоський горіх або навіть вдвічі більше. Нестиглі супліддя містять їдкий молочний сік, тому вони неїстівні. В супліддях є багато крихітних плодів - що за морфологічним типом є паракарпним горішком, на смак вони помірно-солодкі. Свіжі плоди інжиру мають до 24 % цукру, а сушені — до 37 %. В них є також органічні кислоти, дубильні речовини, білки, жири.

Плоди інжиру їдять у свіжому, сушеному та консервованому вигляді. Із свіжих плодів варять варення та джем.

Дивіться також

• Ашваттха

Зав'язь інжиру

Джерела

1.http://www.npblog.com.ua/index.php/botanika/inzhir.html

2.СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА