Арґо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Арготизми, арґо́франц. argot, жаргон, первісне — жебрацтво) — слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп.

Як правило малозрозумілі, або й зовсім незрозумілі для решти суспільства. Один з різновидів соціальних діалектів, штучно створювана умовна говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або фахової групи, незрозуміла для сторонніх.

Використання терміна[ред.ред. код]

Іноді термін «арґо» вживається на позначення певного соціального чи професійного відгалуження від загальнонародної мови (наприклад, арґо акторів, музикантів, спортсменів, військовослужбовців тощо), тобто в тому ж значенні, що й термін жаргон. У вужчому розумінні арґо — мова «соціального дна», декласованих та антисоціальних елементів (рекетирів, злодіїв, жебраків, бомжів, картярів-шулерів тощо). Арготизми відомі серед таких соціальних груп як: лірники, ремісники, кожухарі, мандрівні крамарі, жебраки, злодії.

Виникнення[ред.ред. код]

Виникнення арґо пов’язане ще з тим періодом історії мови доби феодалізму, коли існували замкнені корпорації ремісників, бродячих торгівців, жебраків та інші, які з метою самозахисту й відособленості від решти суспільства і збереження своїх фахових таємниць створювали спеціальні мовні коди. В українській мові здавна відомі арґо сліпих кобзарів і лірників — так звані лебійська або шлепецька (сліпецька) мова, а також кушнірів, кожухарів, шаповалів, рашевців (бродячих торгівців) тощо. Арґо цих соціальних груп у цілому мають спільні риси з незначними місцевими чи професійними відмінностями.

Творення аргонізмів[ред.ред. код]

В основі арґо звичайно лежить загальнонародна мова та її граматична система, проте вони істотно відрізняються від неї словниковим складом. Так, у найдослідженішому в українському мовознавстві лірницькому арґо найуживаніші в загальнонародній мові слова мають свої специфічні відповідники. Серед них є незначна частина утворень від іншомовних коренів, наприклад, гальомий — великий (порівняйте болг. голям), дикона — десять (пор. грец. δέκα), метропіль — земля (пор. грец. μητρόπολις), мікрий — малий (пор. грец. μικρός).

Решта ж слів є утвореннями від загальновідомих слів з прозорою чи не зовсім ясною внутр. формою і своєрідною будовою, невідомими в загальнонар. мові (висюлька — яблуко, пор. висіти; котинь — віз, пор. котити; скрипота, скрепи — двері, пор. скрипіти; ботняк — буряк, пор. ботвина) або деформованими шляхом заміни звуків, додавання, усічення чи перестановки складів тощо словами загальнонародної мови (батузник — мотуз, кідро — відро, лоботи — чоботи, пасорити — пасти, ставреник — вареник, кудень — день, кузавтра — завтра, бимій — мій.

Словозміна і утворення префіксованих форм відбуваються за законами загальнонар. мови. Прикладом лірницького А. є недавні (60-х pp.) записи Й. Дзендзелівського на Волині:

  • «В битебе клева буштирака, скелиха не вкушморить» («В тебе добра палиця, собака не вкусить»);
  • «Закапшуй шкребета, щоб ніконто не припнав, яківнись климус» («Зачини двері, щоб ніхто не прийшов, якийсь злодій»).

Використання Арго[ред.ред. код]

А. використовувалися не лише для таєм. спілкування, а й як засіб своєрідної мовної гри, розваги. Такими, зокрема, були школярські, та бурсацькі А., побудовані на свідомому поєднанні несполучуваних частин різних слів (На моторошні засердчить — На серці стане моторошно), додаванні до кожного слова своєрідних закінчень на зразок лат. (вишневентус — вишнівка, вечорнитентус — вечорниці), зразки яких зустрічаються у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка та ін. письменників. Слова і вислови з А., уживані в загальнонар. мові, наз. арґотизмами. За незначними винятками, вони стоять поза межами літ. вжитку і можуть бути виправдані лише в мові персонажів худож. твору, якщо це зумовлюється його темою й стилістикою, настановами (зразками такого їх використання є деякі твори І. Франка, В. Винниченка, А. Тесленка, Г. Хоткевича, С. Васильченка, І. Микитенка та ін.), або в перекладах для передачі А. ін. мов. Також А. активно використовується у сучасній українській літературі ( особливо у творчості Олеся Ульяненка, Юрія Андруховича, Юрка Позаяка, Анатолія Дністрового та інших письменників).

Арготизми в літературі[ред.ред. код]

Розказував, як він попав раз на вечорниці… А там самі терпелюки1 та каравони2. Покургав3 я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха4 й обзивається: «Чи не дати вам, діду, мукиці?» Оце, думаю, клево5! Годі сухмаї кусмарити6, хоч ставреників накурляю7 (Г. Хоткевич, «Сліпець»; лірницьке арго: 'парубки; 2дівчата; Зпограв; 4сука; 5добре; 6сухарі гризти; 7вареників наварю).

Див. також[ред.ред. код]

  • Таємна мова
  • Сленг
  • Феня
  • Бюрокронім (гр., фр. bureaucratie - бюрократія + грец. onyma - ім'я) — слово або вираз високої частотності, вживане в засобах масової інформації і [що] є відображенням унітарного мислення і бідності індивідуальної мови (жаргонізм бюрократії); високочастотний штамп (~ слово-паразит).

Література[ред.ред. код]

  • Дзендзелівський Й. О. Арго нововижницьких кожухарів на Волині // З кн.: Дзендзелівський Й. Українське і словянське мовознавство. — Збірник праць. — Львів: 1996. — С. 245–285.