Бабаков Сергій Денисович
| Бабаков Сергій Денисович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
27 квітня 1927 Бунакове, Лозівський район, Харківська область | |||
| Помер |
7 червня 2011 (84 роки) Краснокутськ | |||
| Громадянство |
 Україна | |||
| Діяльність | письменник, краєзнавець | |||
| Мова творів | українська | |||
|
| ||||
Сергій Денисович Бабаков (*нар. 27 квітня 1927 р) — † 7 червня 2011, м. Краснокутськ, Харківської області) — український письменник, краєзнавець
Біографія[ред. | ред. код]
Родина[ред. | ред. код]
Народився в с. Бунакове, Лозівського р-ну Харківської області в родині Бабакових — Дениса Самойловича й Оксани Павлівни, четверта дитина. У 1933-му мати вбито голодом під час геноциду. Родина вижила завдяки тому, що батько влаштувався конюхом у колгоспі і потайки виносив у кишені по жмені вівса, призначеного коням.
Навчання[ред. | ред. код]
У 1934-му пішов до семирічки у с. Бунакове.
Воєнний період[ред. | ред. код]
З початком Другої світової війни через малолітство Сергія не мобілізують на фронт, саме через цю причину під час німецької окупації вдається уникнути вивезення до Німеччини. До сталінської армії мобілізували після реокупації Харківщини у 1944-му. Потрапляє на Західний фронт, та через півтора місяця перевезений на Далекий Схід на війну з Японією. Навчається в школі молодших командирів. Примусово утримується в армії до 51-го.
Робочий період[ред. | ред. код]
Демобілізувавшись, вирішив не залишатися в Бунаково, бо до того часу батько вже помер, а з мачухою жити не хотів. Їде до Харкова де працює учнем токаря на машинобудівному заводі № 75. Пропрацював лише 3 місяці, відкрилася виразка шлунку, хвороба, отримана ще в армії. Після лікарні отримав 2-гу групу інвалідности, про завод довелося забути. Відгукується на запрошення сестри, яка мешкала у селищі Краснокутськ Харківської області. Працюючи в бібліотеці, закінчує вечірню школу, поступає на заочне відділення Харківського університету мистецтв на бібліотечний факультет.
Творчість[ред. | ред. код]
Перші спроби пера складалися із нарисів у районній газеті «Колективіст Краснокутщини», нарис «Подруги» передрукувала обласна газета «Юний ленінець». Одного разу Головний редактор газети Йосип Йосипович Григоренко запропонував взятися за щось більш суттєве, написати книгу. Сергій Денисович починає збирати матеріал для написання документальної повісті «Краснокутська трагедія». Мова про рейд махновців Краснокутщиною у 1921 р. На той час були ще живі очевидці тих подій.
Літературний доробок[ред. | ред. код]
- Краснокутська трагедія — вид. «Прапор» Харків, 1991 р.
- Хлопець у корсеті — вид-во «Прапор» 2006
- По кому били дзвони? — вид-во «Едем» 2011
Також очікують свого часу рукописи повістей і романів. Роман про голодомор, розпочатий ще наприкінці 80-х лежить незавершений, за словами автора залишив «на потім», але на здійснення замисленого вже бракує сил.
Сімейний стан[ред. | ред. код]
Останні 5 років до смерті жив удівцем. Мав 2 дітей, 3 онуки і 2 правнуки.
Мешкавв у Краснокутську
Джерела[ред. | ред. код]
- Харківська обласна універсальна бібліотека [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
