Великий тихоокеанський смугастий восьминіг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Великий тихоокеанський смугастий восьминіг

Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Молюски (Mollusca)
Клас: Головоногі (Cephalopoda)
Ряд: Восьминоги (Octopoda)
Родина: Восьминогові (Octopodidae)
Рід: Восьминіг (Octopus)
Вид: O. sp
Біноміальна назва
Octopus sp
Синоніми
LPSO
Посилання
Вікісховище: Larger Pacific Striped Octopus

Великий тихоокеанський смугастий восьминіг (англ. larger Pacific striped octopus, скорочується до LPSO), або восьминіг-арлекін, є видом восьминогів, поширеним у тропічних районах східної Пацифіки[1]. Ці істоти примітні своєю поведінкою, нетиповою для більшості восьминогів: вони не агресивні одне до одного, живуть великими колоніями[2][3][4] і не схильні до канібалізму при паруванні[en][5]. До того ж, на відміну від інших восьминогів, LPSO здатні розмножуватися більше одного разу за життя.

Відкриття і дослідження[ред. | ред. код]

Вид відомий з 1970-х років, коли двох його особин випадково виловило рибальське судно у Панамській затоці. У 1977 році співробітники Смітсонівського інституту вивчення тропіків[en] у Панамі Аркадіо Роданіш і Мартін Мойніхан[en] склали опис нового виду. Тим не менш, на сьогодні очевидно лише те, що ці восьминоги належать до роду Octopus, але не встановлено, чи є вони дійсно окремим видом від схожих на них Octopus chierchiae[6]. Через це вид поки не має офіційної біноміальної назви і зазвичай позначається як LPSO[7][8].

Аркадіо Роданіш відзначив нетипову неагресивну поведінку нового виду, але спочатку це не привернуло увагу науковців. У 2012—2014 роках американські дослідники під керівництвом професора Каліфорнійського університету в Берклі Роя Колдуелла спостерігали за поведінкою 24 дорослих представників виду (13 самців та 11 самиць), поміщених у великі акваріуми з морською водою. Спочатку восьминогів тримали порізно, але коли дослідники переконалися, що спарювання молюсків проходять без канібалізму та завдання ушкоджень, вони дозволили кільком парам та групі з двох самиць і самця жити в одному акваріум. Внаслідок цих спостережень твердження Аркадіо Роданіша, який також брав участь у цьому дослідженні, були підтвердженні та доповнені[6].

Опис[ред. | ред. код]

Слово «великий» у назві LPSO значить лише те, що особини цього виду мають більші розміри за представників схожого виду, Octopus chierchiae, що через це зветься «малий тихоокеанський смугастий восьминіг». Особина LPSO, виловлена в 1970-х, мала мантію завдовжки 60 мм і за 282 дні підросла до 110 мм. Максимальні розміри мантії, зареєстровані при утриманні в неволі, становили 45 мм у самців та 70 мм у самиць[6].

LPSO мають три основні варіанти забарвлення тіла, змінюючи його на повністю біле, повністю темно-коричневе або візерункувате з біло-коричневими смугами на голові та мантії та білими плямами на коричневому тлі на щупальцях. Цей візерунок може слугувати унікальним ідентифікатором, оскільки він індивідуальний у різних особин[7].

Схема забарвлення LPSO нагадує таку в інших восьминогів (наприклад, Octopus chierchiae[9], Octopus zonatus[10], Abdopus spp.[11], Thaumoctopus mimicus і Wunderpus photogenicus[12]), але візерунки є унікальними для цього виду.

Ареал і середовище існування[ред. | ред. код]

LPSO зустрічали в багатьох місцях тропіків сходу Тихого океану — в Панамській затоці, у берегів Гватемали, в затоці Магделена біля Баха-Каліфорнія-Сур (Мексика), на північному тихоокеанському узбережжі Колумбії та Нікарагуа. Схоже, що LPSO віддають перевагу районам з м'яким субстратом з мулу або суміші мулу та піску, з глибиною від 7 до 100 метрів[7]. Також цей вид схильний утворювати колонії чисельністю до 40 особин, які будують лігва в межах 1 метра одне від одного та живуть на одній території протягом усього життя[2].

Парування[ред. | ред. код]

LPSO відомі, зокрема, своєю поведінкою при паруванні, яка значно відрізняється від такої у більшості видів восьминогів. У той час як більшість восьминогів використовують «дистанційне спарювання», коли самець поміщає гектокотиль в мантію самки з безпечної відстані[13][14][15], LPSO паруються більш «інтимно». Як правило, тіло самиці, що готова паруватися, демонструє абсолютно білий колір тіла, а самець — висококонтрастний візерунок зі смужками та плямами. При паруванні самець і самиця розташовуються у позиції дзьоб до дзьоба, переплітаючись та «обіймаючись» щупальцями. На відміну від деяких видів восьминогів, самиці LPSO не схильні до канібалізму і не завдають партнеру ушкоджень, залишаючи лише сліди присосок в результаті обіймів. Утворені пари LPSO схильні ділити їжу та мають спільне лігво[7].

Розмноження[ред. | ред. код]

На відміну від більшості видів восьминогів, LPSO можуть нереститися кілька разів протягом свого життя. Самиця відкладає яйця в лігві та доглядає за ними, поки не вилупиться молодь[7]. Після вилуплення з яйця потомство залишається у пелагічній зоні, поки не досягне дорослого стану[16].

Полювання[ред. | ред. код]

Відомо, що LPSO полює на креветок, ротоногих, крабів і двостулкових молюсків, використовуючи підкрадання, переслідування або засідки, залежно від типу здобичі. Для поїдання двостулкових, меншу здобич розчавлюють або розривають, а у більшій — просвердлюють отвори. Крабів LPSO ловить із засідки, накидаючись прямо на жертву. Рой Колдуелл відзначив доволі для восьминогів незвичайний спосіб полювання на креветок — LPSO в даному випадку не кидається на здобич, як інші восьминоги, а обережно простягає до неї щупальце і різко хапає або сполохує, щоб схопити іншим щупальцем[7][17].

Тривалість життя[ред. | ред. код]

LPSO живуть близько двох років[8]. Як і більшість видів восьминогів, незадовго до смерті LPSO проходять стадію старіння. Після появи перших ознак старіння самці зазвичай живуть від 1 до 2 тижнів до смерті, самиці — від 2 до 4 місяців[7].

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ghose, Tia (6 березня 2013). PHOTOS: Rare Kissing Octopus Unveiled For The First Time. HuffPost (англ.). Процитовано 14 квітня 2019.
  2. ↑ а б Moynihan, Martin. (1982). The Behavior and Natural History of the Caribbean Reef Squid, Sepioteuthis Sepioidea, With a Consideration of Social, Signal, and Defensive Patterns for Difficult and Dangerous Environments. P. Parey, 1982. ISBN 9783489619369.
  3. ↑ Graber, Shane. Forgotten octopus rejects solitary lifestyle. Процитовано 14 квітня 2019.
  4. ↑ Harmon, Katherine. Rare Social Octopuses Break All the (Mating) Rules [Video]. Scientific American Blog Network (англ.). Процитовано 14 квітня 2019.
  5. ↑ States379-8000, CA 94118 United. Larger Pacific Striped Octopus. California Academy of Sciences (англ.). Процитовано 14 квітня 2019.
  6. ↑ а б в Резник, Наталья (9 лютого 2016). Большие тихоокеанские полосатые осьминоги — луч света в темном царстве. «Троицкий вариант» №3(197) (рос.).
  7. ↑ а б в г д е ж Caldwell, Roy L.; Ross, Richard; Rodaniche, Arcadio; Huffard, Christine L. (12 серпня 2015). Behavior and Body Patterns of the Larger Pacific Striped Octopus. PLOS ONE (англ.). 10 (8).
  8. ↑ а б Rowan Hooper (21 грудня 2019). Octopuses were thought to be solitary until a social species turned up. New Scientist.
  9. ↑ Rodaniche, Arcadio F. (1984). Iteroparity in the lesser Pacific striped octopus Octopus chierchiae (Jatta, 1889). Bulletin of Marine Science. 35 (1): 99—104 — через Ingenta Connect.
  10. ↑ Voss, Gilbert L. (1968). Octopods from the R/V Pillsbury southern Caribbean Cruise, 1966, with a description of a new species, octopus zonatus.
  11. ↑ Norman, M. D.; Finn, J. (2001). Revision of the Octopus horridus species-group, including erection of a new subgenus and description of two member species from the Great Barrier Reef, Australia. Invertebrate Systematics. 15 (1): 13. ISSN 1445-5226.
  12. ↑ HUFFARD, CHRISTINE L.; SAARMAN, NORAH; HAMILTON, HEALY; SIMISON, W. BRIAN (24 серпня 2010). The evolution of conspicuous facultative mimicry in octopuses: an example of secondary adaptation?. Biological Journal of the Linnean Society. 101 (1): 68—77. ISSN 0024-4066.
  13. ↑ Hanlon, R.T. (1998). J.B. Messenger Cephalopod behaviour. xvi, 232p. Cambridge University Press, 1996. Price £50.00. Journal of the Marine Biological Association of the United Kingdom. 76 (4): 1118. doi:10.1017/s0025315400041060. ISSN 0025-3154.
  14. ↑ Mangold, K (1987). P. R. Boyle, editor. Cephalopod Life Cycles. Volume II. Comparative Reviews. xxi, 441 pp. Academic Press, 1987. Price £78. Journal of the Marine Biological Association of the United Kingdom. 68 (1): 215. ISSN 0025-3154.
  15. ↑ Wells, M.J.; Wells, J. (1972). Sexual displays and mating of Octopus vulgaris Cuvier and O. cyanea Gray and attempts to alter performance by manipulating the glandular condition of the animals. Animal Behaviour. 20 (2): 293—308. ISSN 0003-3472.
  16. ↑ Rodaniche, Arcadio F. (1991). Notes on the behavior of the Larger Pacific Striped Octopus, an undescribed species of the genus Octopus. Bulletin of Marine Science. 49: 667.
  17. ↑ Michelson, Molly (12 серпня 2015). Nonconformist Octopus.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Великий_тихоокеанський_смугастий_восьминіг&oldid=40447240