Весільні чини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
М. К. Бодаревський «Весілля».
Сваха і дружки вбирають наречену. Картина В. В. Васильєва «Вбирання молодої»

Весільні чини — ролі, що розподіляються між учасниками весільної церемонії.

Традиційне весілля східних слов'ян являє собою давній обряд, що йде ще з князівської старини. Весільне святкування уподібнювалося князівському бенкету, тому наречені йменувалися князем і княгинею[1][2], а гості — їхніми приближеними, і товариші нареченого величалися «боярами» чи «дружками» (відсилання до дружинників).

У традиційному українському весіллі[ред. | ред. код]

Українське весілля — це багатоактова драма з багатьма дійовими особами, які виконували свої обрядові ролі. Сватання починав староста або сват. Із старостою виступала його дружина — старостиха. Функцію розпорядника весілля виконував боярин або дружко — одружений чоловік, бояр могло бути кілька, у цьому разі головним був найстарший. До почту молодих входили інші весільні чини, які виконували важливі функції: закосяни привозили наречену жениху, приданки, закосяни, свашки виконували обряд пов'язування намітки; світилка стежила, щоб не згасла свічка при виконанні обряду посаду — запрошення молодих посісти місце у покуті; брат нареченої продавав її; хлопці, родичі молодої, продавали її придане.

Усі весільні чини мали обрядові відзнаки: найповажніші перев'язувалися рушниками, інші чіпляли букети на піджаки і квітки на капелюхи[3].

Терміни[ред. | ред. код]

  • Боярин, дружко́, дружба, шафер — товариш нареченого. Старший з бояр є розпорядником на весільних урочистостях. У традиційному весіллі ним був одружений чоловік, запрошуваний батьками молодого. Разом зі свахою відводив молодих до спальні (шлюбну постіль традиційно влаштовували на коморі), а потім урочисто проводжав їх назад до гостей[4][5][6].
  • Сваха, свашка — товаришка нареченої. У традиційному обряді свахою виступала одружена сестра нареченого, за відсутності — інша близька родичка. Разом з дружком вона відводила молодих до спальні, роздягала молоду та ін. Свашками називали присутніх на весіллі інших одружених родичок жениха. Вони готували шлюбне ложе, співаючи: «Ой, хто буде спати, Будем йому на постіль сла­ти: Соломку в головки, сінця під колінця, А м'яти під п'яти, Щоб було м'яко спати»[7][8]
  • Дружка, дру́женька, дру́жечка — дівчина з числа подруг молодої, запрошена на весілля. Найстарша за віком йменується старшою. Разом зі свашкою дружка збирала барвінок на вінок. Дружка веде торг з дружком в обряді викупу молодої[9][10].
  • Світилка — дівчина, що виконувала обряд тримання меча й свічки. Роль світилки грала неодружена сестра жениха, за відсутності — інша близька родичка[11].
  • Закосяни — весільні гості, що відвозять наречену до нареченого («їдуть за косою»)
  • Прида́ни, прида́нки — весільні гості з боку нареченої, які пряму­ють з нею в дім нареченого з при­даним[12][13].
  • Староста, сват — чоловік, що сватає нареченого нареченій або наречену нареченому[14][15].
  • Старостиха — дружина старости, сватає з ним нареченого нареченій або наречену нареченому[16].
  • Підстароста — помічник старости[17].
  • Поїзжани — учасники весільного поїзду[18].
  • Весільний батько, посаджений батько — чоловік, що замінює на весіллі справжнього батька нареченого або нареченої[19].
  • Весільна мати, посаджена мати — жінка, що замінює на весіллі справжню матір нареченого або нареченої.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Князь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Княгиня // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник/ Гол. ред. A. Пономарьов (1994)
  4. ↑ Боярин // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  5. ↑ Дружко // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  6. ↑ Дружба // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  7. ↑ Сваха // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  8. ↑ Свашка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  9. ↑ Дружка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  10. ↑ Жайворонок В. В. Дружка // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 202—203.
  11. ↑ Світилка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  12. ↑ Придани // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  13. ↑ Приданки // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  14. ↑ Староста // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  15. ↑ Сват // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  16. ↑ Старостиха // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  17. ↑ Підстароста // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  18. ↑ Поїзжанин // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  19. ↑ Весільний // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Весільні_чини&oldid=36036339