Вінок

Поштова листівка 1916 року

Віно́к — головний убір з листя, бадилля, гілок і квітів, має форму обруча. Мав спочатку обрядове, релігійне значення. Пізніше — загальнонародний символ дівування: втратити вінок — в народі, у піснях означає позбутися дівування. Тому право носити вінки мають тільки незаміжні дівчата.

В день Купали дівчата завивають вінки, кидають у воду і по долі його ворожать: вінок, що потонув — смерть, що сплив — заміжжя.

В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Також це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, сонця, влади; цнотливості, молодості, дівоцтва. Плетучи віночки, дівчата співали: — заплету віночок, заплету шовковий на щастя, на долю, на милого вроду!

У повному українському вінку має бути 12 квіток: деревій, безсмертник, любисток, волошка, ромашка, цвіт вишні і яблуні, ружа, мальва, півонія, хрещатий барвінок. Деревій — символ нескоренності, безсмертник — символ безсмертя людської душі, цвіт вишні і яблуні — символ материнської любові.

Є різні види вінків: весільний, вінок кохання, клечальний, чернечий, вінок надії, відданості, розлуки. Вінок кохання мала право плести дівчина від 13 років і до заміжжя. А вінок відданості дівчина плела тоді коли розлучалася з хлопцем і дарувала йому на прощання.

Весільний вінок

Звичай вінків існував на Україні ще в часи передісторичні, як атрибут сонячного культу весни, що можна спостерігати з купальських пісень і з весільних обрядів.

У Гуцулів весільний вінок робли з певного виду барвінку, мастили його медом та додавали до нього кілька головок часнику, щоб зберігав від уроків, а також кілька срібних монет, що приносило щастя та оберігало від зурочливого ока. Кожна з присутніх вплітала до барвінку два листки. Поверхню вінка позолочували та тут же клали вінок на колач та несли до батьків, щоб ті благословили доньку на шлюб. Батьки брали вінок і клали його їй на голову.

У бойків був цілий ритуал збирання барвінку на вінок. Весільна сваха та дружка йшли в садок дівчини або до сусідів несучи з собою хліб зі встомленим у нього ножем та повішаним на ньому замком. До сусідів брали з собою горілку та хліб. Сад вітали піснею та запитували, які у ньому ростуть рослини. Сад давав відповідь, що у ньому росте барвінок, часник та васильки. Барвінок, щоб сплести з нього вінок, часник, щоб прикрасити вінок і васильки, щоб прикрасити косу. Дружка рвала барвінок і після цього всі співали садові пісню, дякували та просили, щоб не жалкував за барвінком. Барвінок ставили на стіл, застелений скатертиною. Потім на стіл ставили хліб, привязували до ножа нитку і кожний з присутніх причіпав до нитки пучки барвінку. Цей ритуал супроводжувався співом. Закінчивши плести вінки, їх ставили на шапки братам нареченої. Всі дівчата, тримаючи у руці хустку, ставали на лавку, а всі хлопці виконували перед ними танок.

Ой вінку мій, вінку, хрещатий барвінку!

А я тебе плела, та вчера з вечера.

Та повісила я тебе в теремі та на дереві

На шовковім шнурочку, на злотім кілочку

А мати взяла, та миленькому дала.

Якби-м була знала, булаб його краще вбрала:

Золотом назолотила, миленького прикрасила

Вийти дівочки, собі і мені

Собі звийте з рути, з мяти

Мені звийте з барвіночку

Головний убір

З живих квітів носили маки, чорнобривці, васильки, рожі (мальви), восени — георгини та крокуси.

На правобережній Україні стрічки у великій кількості прив’язували до вінка і спускали по плечах, на Чернігівщині стрічок було менше, їх прив’язували в ряд до поперечної стрічки і вони спадали від шиї по спині.

На Полтавщині та Харківщині дівчата заплітали косу, в яку вплітали стрічки і пускали по спині.

На Лівобережжі стрічки були одноколірні, на Правобережжі - різнобарвні, часто з квітковими чи геометричними орнаментами.

Див. також

• 
• 

  Дівчата з-під Ярослава 1840

• 

  Полтавщина 1847

• 

  Полтавщина 1899

• 
• 

  Дружка з Заліщиків 1930

• 

  Дівчата околиць Чигирина 1863

• 

  Український вінок

• 
• 

  Дівчинка у вінку

• Вінець
• Вінкоплетини

Література

• Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004., М. Крищук.