Вимова

Вимова означає:

• особливості артикуляції звуків мовлення в кожній конкретній мові. Правильна вимова - сукупність орфоепічних норм, властивих тому чи іншому різновиду мови.
• спосіб, образ, манера вимови, засвоєна народами, племенами, місцевими жителями, різними верствами суспільства. Слово може бути вимовлене по-різному різними людьми або в середовищі різних соціальних, територіальних, професійних, вікових та інших груп.

Порушення вимови

Перші слова дитина починає чітко вимовляти між 9 і 18 місяцями. Потім заучування нових слів йде дуже різними темпами, але в більшості випадків до 2-3 років дитина має досить великим словниковим запасом.

Запізніла або утруднена мова, заїкання, невиразна дикція можуть бути викликані дефектами в будові мовних органів.

• Коротка вуздечка мови - коротка або коротка вуздечка мови дає дефекти вимови звуків «ж», «ш», «р», «л».
• Парези м'язів губ і язика. Парез - це ослаблення рухів м'язів. Рухи мовних органів при цьому мляві, неточні, іноді некоординовані.
• Також порушення вимови можуть бути викликанінеправильним прикусом зубів.
• Іноді зустрічаєтьсянедорозвинення фонематичного (мовного) слуху, яке заважає розвитку правильної вимови.

Порушення вимови часто є наслідком психологічних умов.

• Дихальний апарат і мовні органи перебувають у залежності від почуттів. Хвилювання, тривога, страх, гнів - ці емоції викликають утруднення дихання, пересихання ротової порожнини. У деяких випадках цей зв'язок встановлюється дуже міцно і швидко - це викликає заїкання.
• Часто порушення дикції викликає оточення в якому виріс дитина. Відомі випадки, коли мова дитини неможливо було зрозуміти тому, що він жив з матір'ю беззубою, вимова якої також було сильно спотворене. У спробах повторити слова вимовлені матір'ю у дитини виходила абсолютно нерозбірлива мова.

Вимова і акцент

Особливий практичний інтерес являє собою явище іноземного акценту, яка не є патологією, але при яскравій виразності (так званому «сильному акценті») може призводити до ускладнень в усних комунікаціях. Слід зазначити, що часто такі труднощі спостерігаються як у розумінні говорить з сильним акцентом носіями мови, так і в знижених навичках аудіювання (тобто сприйняття реальної швидкого мовлення на слух носіїв) самого мовця.

Посилання

• Л. В. Щерба «О нормах образцового русского произношения»
• Церковно-книжное произношение в Древней Руси

Див. також

• Фонетика
• Орфоепія
• Говір
• Діалект
• Міжнародний фонетичний алфавіт
• Логопедія

Це незавершена стаття з фонетики або фонології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.