Височина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Височина́ — ділянка земної поверхні, що характеризується підвищенням відносно навколишніх просторів (наприклад, Хотинська височина, Валдайська височина та інші). Умовно височину визначають як ділянку суходолу, яка має абсолютні висоти від 200 до 600 м. Височини протиставляють низовинам. Піднесеність переважно не має чітко виражених схилів. Височинами можуть бути також ділянки, що лежать вище навколишніх територій. Більшість з них характеризуються значною розчленованістю річковою і яружно-балковою мережею. Височинам властиві інтенсивні денудаційні процеси. Матеріали денудації виносяться на прилеглі низовини.

Генезис[ред.ред. код]

Утворення височин пов'язане з геологічною будовою і тектонічними рухами. Так, в Україні відроги Середньоросійської височини фіксують виступи кристалічного фундаменту; Донецька височина є залишком домезозойського фундаменту Донецької складчастої споруди. Висхідні неотектонічні рухи на південно-західному схилі Східно-Європейської платформи призвели до формування Волинської і Подільської височин. Підняття окремих блоків фундаменту сформували Придніпровську і Приазовську височини.

Класифікація[ред.ред. код]

За морфологічними ознаками розрізняють:

  • горбисті височини,
  • хвилясті височини,
  • плескаті височини тощо.

За генезисом виділяють:

  • денудаційні височини (Волинська);
  • пластово-денудаційні (Середньоросійська);
  • структурно-денудаційні (Приазовська);
  • цокольні (Донецька).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]