Подільська височина
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Поді́льська височина́ — височина на південному заході України у Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Ів.-Франківській, Вінницькій та частково Одеській областях. Подільську височину разом із Волинською часто називають Волино-Подільскою.
Зміст |
[ред.] Загальні характеристики
Площа 580х180 км. Пересічні висоти від 350 – 400 м до 180 – 200 м, макс. – 471 м (г. Камула). У геоструктурному відношенні П.в. відповідає схилу Українського щита на півдні Волино-Подільської монокліналі. Укладена вапняками, мергелями, пісковиками, сланцями, ґранітами, ґнейсами, що перекриваються лесами. Поширений карст. У гірських породах П.в. є понад 60 печер, у т.ч. відомих – “Оптимістична” (найдовша печера в Європі – понад 150 км, утворена в ґіпсах), “Озерна” (протяжність лабіринтів у ґіпсах понад 105 км, зали до 100х10(20) м), “Кристальна” та ін. З корисних копалин є буд. матеріали. У рельєфі височини чітко виділяються окремі масиви – Гологори, Вороняки, Кременецькі гори, Опілля та смуга Товтр.
[ред.] Розташування
Подільська вичочина розташувалася на лівому березі Дністра. Лежить у Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській, Вінницькій та частково Одеській областях.
Височина витягнута із північного заходу на південний схід.
На північному заході обривається у бік рівнин Малого Полісся крутим уступом заввишки до 200 м.
На північному сході Подільська височина межує з Придніпровською височиною. Ця межа умовно проходить по долині Південного Бугу.
На південному заході Подільська височина межує з Передкарпаттям — в основному по долині Дністра.
[ред.] Геоструктура
У геоструктурному плані Подільська височина відповідає західному та південно-західному схилу Українського щита та південній частині Волино-Подільської монокліналі.
Височина складена вапняками, мергелями, піщаниками та сланцями, а в східній частині гранітами та гнейсами, перекритими лісами й лісовидними суглинками. З корисних копалин є будівельні матеріали.
[ред.] Рельєф
Для рельєфу характерне сполучення великих плоских межиріч і глибоких каньйоноподібних долин річок — лівобережних приток Дністра — Гнилої Липи, Золотої Липи, Стрипи, Серета, Збруча, Смотрича, Студениці. Глибина врізу долин досягає 200—250 м.
Висоти знижуються із північного заходу на південний схід з 380—320 м до 220—130 м. Найвища точка — 471 м (гора Камула).
Північний край височини в результаті інтенсивного ерозійного розчленовування має горбкуватий характер рельєфу (Гологори, Вороняки, Кременецькі гори заввишки 400 м і більше).
Придністровська частина Подільської височини — це східчаста рівнина, утворена великими терасами Дністра. У західній частині з північного заходу на південний схід простягаються Товтри (Медобори).
[ред.] Рослинність
Значну частину Подільської височини розорано. Є дубові ліси (з домішкою граба, липи) і лугові степи. У північних районах трапляються невеликі букові ліси, у південній частині — різнотравно-типчаково-ковилові степи.
[ред.] Література
- Геренчук К. І. Подільська височина // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 8. — Київ, 1982. — С. 447.
- Кошик Ю. О. Подільська височина // Географічна енциклопедія України. — Т. 3. — К., 1993. — С. 52.
- Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. ISBN 966-7804-14-3
- Володимир Гетьман. Красо України, Поділля! // День. — 2008. — 29 лютого.
