Подільська височина
| Подільська височина | |
 Подільська височина
|
|
| Країна |  Україна |
|---|---|
| Регіон | Поділля |
| Довжина | 580 км |
| Ширина | 180 км |
| Найвища точка | Камула |
| - висота | 471 м |
Поді́льська височина́ — височина на південному заході України, у Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській, Вінницькій та частково Одеській областях. Подільська височина входить до складу Східноєвропейської рівнини.
Подільську височину разом із Волинською височиною часто називають Волино-Подільскою.
Зміст |
Загальні характеристики[ред.]
Площа 580 х 180 км. Пересічні висоти від 350–400 м до 180–200 м, макс. — 471 м (г. Камула). Поширений карст. У гірських породах є понад 60 печер, у тому числі відомих — «Оптимістична» (найдовша печера в Європі — бл. 150 км, утворена в гіпсах), «Озерна» (протяжність лабіринтів у гіпсах бл. 130 км, зали до 100 х 10(20) м), «Кришталева» та інші.
У рельєфі височини чітко виділяються окремі масиви:
- Гологори
- Вороняки
- Кременецькі гори
- Львівське плато
- Опілля
- Перемишлянське низькогір'я
- Авратинська височина
- Товтри
- Придністровська височина
Розташування[ред.]
Подільська височина розташувана на лівобережжі Дністра. Височина витягнута із північного заходу на південний схід.
На північному заході обривається у бік рівнин Малого Полісся крутим уступом заввишки до 200 м.
На північному сході межує з Придніпровською височиною. Ця межа умовно проходить по долині Південного Бугу.
На південному заході межує з Передкарпаттям — переважно по долині Дністра.
Геоструктура[ред.]
У геоструктурному плані Подільська височина відповідає західному та південно-західному схилу Українського щита та південній частині Волино-Подільської монокліналі. Тут залагає Волино-Подільський тектонічний блок.
Височина складена вапняками, мергелями, піщаниками та сланцями, а в східній частині гранітами та гнейсами, перекритими лісами й лісовидними суглинками. З корисних копалин є будівельні матеріали.
Рельєф[ред.]
Для рельєфу характерне сполучення великих плоских межиріч і глибоких каньйоноподібних долин річок — лівобережних приток Дністра — Гнилої Липи, Золотої Липи, Стрипи, Серету, Збруча, Смотрича, Студениці. Глибина врізу долин досягає 200–250 м.
Висоти знижуються із північного заходу на південний схід з 380–320 м до 220–130 м.
Північний край височини в результаті інтенсивного ерозійного розчленовування має горбкуватий характер рельєфу (Гологори, Вороняки, Кременецькі гори заввишки 400 м і більше).
Придністровська частина Подільської височини — це східчаста рівнина, утворена великими терасами Дністра. У західній частині з північного заходу на південний схід простягаються Товтри (Медобори).
Рослинність[ред.]
Значну частину Подільської височини розорано. Є дубові ліси (з домішкою граба, липи) і лугові степи. У північних районах трапляються невеликі букові ліси, у південній частині — різнотравно-типчаково-ковилові степи.
Джерела[ред.]
- Геренчук К. І. Подільська височина // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 8. — Київ, 1982. — С. 447.
- Кошик Ю. О. Подільська височина // Географічна енциклопедія України. — Том 3. / Редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1993. — С. 52.
- Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
- Володимир Гетьман. Красо України, Поділля! // День. — 2008. — 29 лютого.
