Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЄДИСАНСЬКА ОРДА

ЄДИСАНСЬКА ОРДА, Джедісанська орда, Очаківська орда — відгалуження Малої Ногайської орди (див. Ногайська орда). Термін «єдисан» походить від назви певного бойового потенціалу орди — бл. 7 тис. луків (татар. — єдисан; саме таку кількість лучників налічувала свого часу вся орда). У складі Ногайської орди Є.о. кочувала в степах між Волгою та Яїком (нині р. Урал), із серед. 17 ст. підпорядковувалася хану Аюку, 1715 переселилася на Кубань, згодом — на пд. Подніпров’я, 1723 визнала верховенство Туреччини (див. Османська імперія) й Кримського ханства і зосередилася на причорномор. землях між Дніпром і Дністром від узбережжя Чорного моря до р. Кодима (прит. Пд. Бугу). Гол. поселення Є.о. розташовувалися навколо турец. фортеці Очаків. Звідси ще одна назва Є.о. — Очаківська орда. Очаків та навколишня місцевість між Бузьким лиманом і Делиголем (нині р. Тилігул) підпорядковувалися безпосередньо осман. адміністрації, решта тер., на якій перебувала Є.о., підпорядковувалася крим. ханові. Значними поселеннями на той час були: м-ко Балта (Балда) на р. Кодима, м. Дубосари на Дністрі (нині місто в Молдові), на чорномор. узбережжі м-ко з фортецею Єнги-дуні (Янидуні, Ені-Дунья) та м. Качибей (Хаджибей, зруйноване в ході російсько-турецької війни 1787—1791; на його місці з 1795 — теперішнє м. Одеса).

Порівняно з ін. ордами Є.о. була найбільшою за чисельністю. 1766 у ній налічувалося бл. 40 тис. кибиток. Очолював орду каймакан (див. Каймакан) чи сераскир із роду Гіреїв, якого призначав хан, безпосереднє управління здійснювали мурзи. Нас. займалося полюванням, розведенням коней, рогатої худоби, овець, а також вирощуванням проса, ячменю і гречки. Правляча верхівка постійно втягувала чол. нас. орди в грабіжницькі напади на укр., рос., польс. та ін. землі, а також залучала його до участі у війнах, що вела Туреччина. В серед. 18 ст. Є.о. набула значення політ. сили і навіть втручалася в міжусобну боротьбу Гіреїв за ханський престол у Криму. 1758 єдисанські ногайці виступили проти крим. хана Халім-Гірея (1756—58), що змусило Туреччину усунути його й посадити на трон Арслан-Гірея, який протримався на цій посаді, однак, недовго. Крим. і ногайські мурзи під впливом єдисанців відстояли ін. ставленика на цю посаду — брата Арслан-Гірея Крим-Гірея (1758—64). У ході російсько-турецької війни 1768—1774 Є.о. визнала протекторат Російської імперії (1770) і невдовзі була переселена в степи, що простягалися від р. Кам’янка до м. Азов, а згодом — у межиріччя Дону й Кубані. 1783, дізнавшися про намір імп. Катерини II переселити їх у приуральські степи, єдисанські ногайці спішно перекочували на Кавказ. За допомогою впливового мурзи Баязет-бея кн. Г.Потьомкін спромігся повернути їх у прикаспійський степ. У роки рос.-турец. війни 1787—91, остерігаючись приєднання Є.о. до Туреччини, кн. Г.Потьомкін переселив ч. її в туркменський степ, а решту — на лівий берег р. Молочні Води (нині р. Молочна), де вона зосередилася між гирлом р. Берда, лиманом Молочним і верхів’ям р. Токмак (прит. Молочної). На поч. 19 ст. в Є.о. налічувалося 4655 осіб чол. статі (26 аулів). Єдисанцям дозволялося (протягом 1801—04) нести військ. кінну службу, орда зобов’язувалась утримувати власним коштом 1 тис. військових. 1807 до Є.о. приєдналася ч. ногайців, які прибули з-за Дністра (див. Білгородська орда). Після Кримської війни 1853—1856 єдисанські ногайці переселилися у володіння Осман. імперії (частково — у степи пд. Бессарабії, а частково — до Малої Азії).

Література

• Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т. 1. К., 1990;
• Тунманн И. Крымское ханство. Симферополь, 1991.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: В.В. Панашенко.; url: http://history.org.ua/?termin=Edysanska_orda; том: 3