Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМЕНІ І.КРИП’ЯКЕВИЧА НАН УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМЕНІ І.КРИП’ЯКЕВИЧА НАН УКРАЇНИ (до 1991, з перервою 1963—69, Ін-т сусп. наук АН УРСР, до 1993 — Ін-т сусп. наук АН України) — н.-д. установа в складі Національної академії наук України. Розташов. у Львові. Заснований 1951 як Ін-т сусп. наук АН УРСР (21 лют. — постанова РМ СРСР, 23 берез. 1951 — ухвала Президії АН УРСР, 24 берез. 1951 — постанова РМ УРСР) на базі львів. відділів академічних гуманітарних ін-тів, які з січ. 1940 об’єднали колиш. працівників розпущеного на той час Наукового товариства імені Шевченка. 20 січ. 1993 отримав назву  Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича АН України (з 1994 — Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України). Серед фундаторів ін-ту були І.Крип’якевич, М.Возняк (перший зав. від. укр. літ.), І.Свенціцький (перший зав. від. мовознавства), М.Смішко (перший зав. від. археології). В різний час в ін-ті працювали археологи О.Ратич, І.Свєшніков, О.Черниш, Ю.Захарук, В.Баран, А.Крушельницька, історики Я.Дашкевич, М.Івасюта, О.Карпенко, М.Кравець, літературознавці М.Деркач, Г.Нудьга, С.Щурат, мовознавці А.Генсьорський, Л.Гумецька, Я.Закревська, Р.Керст, економісти М.Герасименко, Г.Ковальчак. Під час створення ін-ту й пізніше парт. кер-во ставило перед ним завдання обґрунтовувати й поширювати офіц. ідеологічні догми, прославляти досягнення «комуністичного будівництва», боротися з «буржуазною» ідеологією. Проте така тематика не стала провідною для більшості науковців установи. Багато з них у складних умовах продовжували традиції НТШ, публікували істор. та лінгвістичні джерела, проводили археол. та діалектологічні експедиції. Використовуючи тимчасові послаблення цензурного контролю в період «хрущовської відлиги» (див. М.Хрущов), історики ін-ту ставили питання про досягнення укр. к-ри, підкреслювали її самобутній характер. Досліджувалася історія Галицько-Волинського князівства, Галицько-Волин. д-ви, діяльність братств, «Руської трійці», І.Франка та його однодумців. Видано монографію І.Крип’якевича про Б.Хмельницького, цикл праць А.Генсьорського про Галицько-Волинський літопис. Велика колективна монографія «Торжество історичної справедливості» (1968), попри ідеологізовану назву й обов’язкову на той час фразеологію, стала першим узагальнюючим нарисом історії західноукр. земель. Працівники ін-ту брали участь у написанні «Історії міст і сіл Української РСР» та низки колективних праць, що готувалися під кер-вом Ін-ту історії АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України). 1951—66 у складі ін-ту діяв від. економіки, де, серед ін. проблем, вивчалася історія нар. госп-ва і екон. думки (М.Герасименко, В.Огоновський, Г.Ковальчак). У від. філософії, що функціонував 1964—2000, досліджувалася історія філос. думки України (М.Кашуба, І.Паславський, І.Захара) і Польщі (М.Вєрніков), протестантизму на теренах України (В.Любащенко).

Негативно позначилося на роботі ін-ту перебування його 1963—69 у складі Львів. ун-ту, де ідеологічний контроль був більш жорстким, ніж в установах АН УРСР. Не раз ін-т ставав жертвою ідеологічних кампаній. У серед. 1960-х рр. припинено випуск серійних видань «З історії західноукраїнських земель», «Дослідження і матеріали з мови», «Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині». На поч. 1970-х рр. було звільнено групу працівників і заборонено розповсюдження бібліографічного покажчика співробітників ін-ту.

Наприкінці 1980-х рр. працівники ін-ту взяли участь у формуванні нових політ. і культ.-освіт. структур, виступили ініціаторами відновлення НТШ. Оскільки значна ч. науковців і раніше стояла на нац.-патріотичних позиціях, для них зміна тематики досліджень була не перебудовою, а подальшим розвитком започаткованих раніше студій. Так, від. нової історії України (зав. — Ф.Стеблій) отримав змогу без самоцензури писати на такі вже досліджувані ним теми, як діяльність Перемишльського нац.-реліг. гуртка М.Шашкевича та його однодумців, «Просвіти» (див. Просвіти), укр. політ. угруповань кін. 19 — поч. 20 ст. Від. новітньої історії (зав. — Ю.Сливка) започаткував джерельне вивчення заборонених у попередній період проблем. Підготовано й опубліковано праці про Союз визволення України (І.Патер), Західноукраїнську Народну Республіку (Ю.Сливка, М.Литвин, К.Науменко) і українсько-польську війну 1918—1919 (М.Литвин), праці про культ.-політ. життя 1939—66, а також про діяльність Української повстанської армії, дисидентський рух, польс.-укр. протистояння на Холмщині, Волині та в Галичині 1939—47 (Ю.Сливка та ін.). Від. історії середніх віків (зав. — Я.Ісаєвич) зосередився на дослідженнях історії Галицько-Волин. князівства, Галицько-Волин. д-ви, удільних князівств кін. 14—15 ст. та генеалогії Рюриковичів, Гедиміновичів і Чингізидів (Л.Войтович); розвитку культ. життя й мист-ва. Я.Книш опублікував фрагмент Іпатіївського літопису (це перша після 1915 знахідка літописного тексту), В.Александрович підготував узагальнюючі нариси історії мист-ва 13—18 ст., уперше здійснив мистецтвознавчий аналіз Холмської ікони Пресвятої Богородиці 12 ст. Були опубліковані праці Л.Войтовича «Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII—XVIII ст.» (1996), «Князівські династії Східної Європи. Кінець 9 — початок 16 ст.» (2001).

Зусиллями від. археології (зав. — О.Черниш, згодом — Л.Мацкевий) було досліджено унікальні житла доби середньогопалеоліту, встановлено факти безпосереднього заселення тер. Львова, починаючи з 5 ст., проведено комплексні археол.-екологічні дослідження пам’яток різних епох, виявлено берестяні грамоти 12 ст. у Звенигороді. Найцінніші знахідки експонуються в археол. музеї, відкритому при  ін-ті 2001. Від. укр. мови (зав. — М.Чікало) став єдиним в Україні центром істор. лексикографії й одним із небагатьох осередків діалектології. Унікальними посібниками не лише для лінгвістів, а й для істориків та етнологів є «Словник староукраїнської мови 14—15 ст.» (1977, 1978) і «Словник української мови 16 — 1-ї пол. 17 ст.» (публікується окремими випусками з 1994). Діалектологи ін-ту ведуть етнолінгвістичні та культурологічні дослідження говірок Гуцульщини в Україні та Румунії, мовлення українців діаспори (див. Українська діаспора). Праці від. укр. літ. (зав. — М.Ільницький) про літ. як фактор нац. відродження є складовою ч. загальноінститутських досліджень нац.-культ. життя. Зокрема, опубліковано розвідки про давню літ. (Б.Криса), студії з франкознавства (Б.Якимович, Я.Мельник), праці про літ. процес і культ. життя в 20 ст. (М.Ільницький, Л.Сеник). Від. археології розгорнув спільні з польс. вченими комплексні археол. дослідження поселень і могильників. Деякі з тем, які розробляються в ін-ті (історія середньовічної к-ри, генеалогія, укр.-польс. взаємини, укр. діаспора, істор. словники), мають загальноукр. спрямування, ін. (політ. життя і к-ра 19—20 ст., діалектологія, археол. пам’ятки) розглядаються переважно на регіональному матеріалі, але також служать вирішенню загальнонац. та міжнар. проблем.

Результати досліджень, що ведуться співробітниками ін-ту, опубліковані в книгах М.Литвина, К.Науменка «Генералітет українських визвольних змагань» (1995), Б.Якимовича «Збройні сили України. Нарис історії», І.Чорновола «Польсько-українська угода 1890—1896 рр.: генеза, перебіг, наслідки», О.Аркуші «Галицький сейм» (усі — 1996), Я.Ісаєвича «Українське книговидання: витоки, розвиток, перспективи» (2002). Серед видань останніх років — колективна праця «Львів. Історичні нариси» (1996), зб. документів і матеріалів «Документи з історії запорізького козацтва 1613—1629» (1998), «Культурне життя в Україні. Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х рр.» (т. 1—3, 1996—2003), зб. статей і матеріалів «Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві» (2001), колективна праця «Українська культура XIII — першої половини XVII ст.» (2-й т. 5-томника «Історія української культури», 2001). Спільно зі вченими Польщі видається зб. «Перемишль і Перемиська земля протягом віків» (1996, 2001, 2003). Останнім часом ін-т приділяє особливу увагу процесам модернізації сусп-ва й к-ри України в контексті нац.-держ. розвитку країн Центр. та Сх. Європи.

На базі ін-ту створено Шашкевичівську комісію, проведено Міжнар. симпозіум «Іван Франко і світова культура» (1986), 2-й Міжнар. конгрес україністів (1993; на ньому президентом було обрано дир. ін-ту Я.Ісаєвича). Друкованими органами ін-ту є серійні вид.: «Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність» (з 1992), «Парадигма» (з 1998), «Історична та діалектна лексика» (з 1994), «Історичні та культурологічні студії» (з 2001).

В ін-ті ведуться наук. дослідження з таких гол. напрямів:

— вивчення історико-культ. спадщини як чинника формування етнічної та нац. самосвідомості, дослідження під цим кутом зору літ. процесу, розвитку сусп.-політ. та філос. думки;

— дослідження історії сусп.-політ. та нац.-визвол. руху на західноукр. землях у контексті загальноукр. і європ. соціально-екон., політ., культ., етноконфесійних процесів;

— опис й аналіз істор. та діалектної лексики, залучення результатів лексикографічних студій для вирішення істор. та культурологічних проблем;

— комплексне археол. дослідження матеріальної та духовної к-ри давнього нас. Зх. України.

Директори: О.Нестеренко (1951—53), І.Крип’якевич (1953—62), М.Смішко (в. о. 1962—64), М.Олексюк (1964—73), В.Чугайов (1973—81), М.Брик (1982—88), Ф.Стеблій (в. о. 1981—82, 1988—89), Я.Ісаєвич (з 10 листоп. 1989). Ін-т має б-ку й архів, де зберігається картотека з питань історії України М.Кордуби (бл. 50 тис. карток). Є аспірантура й докторантура, з 1994 діє спеціалізована вчена рада із захисту канд. і докторських дисертацій.

Література

Наукові праці співробітників Інституту суспільних наук 1951–1969. Бібліографічний покажчик 1951–1969. Львів, 1970;

• Нечиталюк М. «Честь праці». Академік Михайло Возняк у спогадах та публікаціях. Львів, 2000; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича Національної академії наук України: Наукова діяльність, структура, працівники. Львів, 2001; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича Національної академії наук України. Бібліографія праць наукових співробітників 1990–2001. Львів, 2001;
• Ісаєвич Я. Сторінки історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. «УІЖ», 2002, № 4; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України в 2002 р. Львів, 2003.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: В.М. Петегирич.; url: http://history.org.ua/?termin=Inst_ukrainoznavstva_NAN_Ukr; том: 3