Франко Іван Якович

Іван Якович Франко
Іван Франко в 1898 році
Псевдоніми, криптоніми:	Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон, Каменяр
Дата народження:	27 серпня 1856(1856-08-27)
Місце народження:	Нагуєвичі, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (тепер — Дрогобицький район, Львівська область, Україна)
Дата смерті:	28 травня 1916(1916-05-28) (59 років)
Місце смерті:	Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (тепер — Україна)
Національність:	Українець
Громадянство:	Австро-Угорщина
Мова творів:	українська, польська, німецька, російська
Рід діяльності:	письменник, поет, публіцист, філософ, політичний діяч, громадський діяч, мовознавець, літературознавець, економіст, етнограф, перекладач
Роки активності:	1874–1916
Напрямок:	реалізм
Жанр:	вірш, повість, роман, новела, оповідання, п'єса
Премії:	Премія Російської Академії наук імені О. Котляревського (1917)
Твори на сайті Ukrcenter.com

Іва́н Я́кович Франко́ (* 27 серпня 1856(18560827), с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт — † 28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч.

Біографія

Ранні роки

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині, поблизу Борислава, в родині селянина-коваля. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у подиву гідній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя.

Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864–1867). У 1875 році закінчив Дрогобицьку гімназію (нині — Дрогобицький педагогічний університет).

У багатьох автобіографічних оповіданнях Івана Франка («Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben») художньо відтворено атмосферу тогочасної шкільної освіти з її схоластикою, тілесними покараннями та моральним приниженням учнів. З них довідуємося, наскільки важко було здобувати освіту обдарованому селянському хлопцеві. Він жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича, нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам'ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок. Серед його лектури у цей час були твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста налічувала близько 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. У цей же час Франко починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).

Восени 1875 р. Франко став студентом філософського факультету Львівського університету.

Перші літературні твори

Іван Франко. 1875 р.

Перші літературні твори Франка — вірш «Народна пісня» (1874) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875) були надруковані в студентському часописі «Друг», членом редакції якого він став з 1875 р. Активна громадсько-політична й видавнича діяльність та листування з Михайлом Драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. Після відбутого ув'язнення співпрацює з польською газетою «Praca», знайомиться з працями Карла Маркса й Фрідріха Енґельса та разом з М. Павликом засновує 1878 р. часопис «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».

1880 р. Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після трьохмісячного ув'язнення Франко перебував під наглядом поліції і був змушений припинити навчання в університеті.

Перший період творчості

Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та ін., а також повісті «Boa constrictor» (1881), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882) та низка літературознавчих і публіцистичних статей.

Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською 1886 р. сфотографувалися у В. Висоцького одразу після одруження на пораду польської письменниці Елізи Ожешко.

У 1881 р. Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря» й газеті «Діло» (1883–1885). Зневірившись у співпраці з галицькими народовцями, Франко спільно з діячами Старої Громади пробував заснувати власний незалежний орган («Поступ») і з цією метою двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 рр. Тут він зустрічався з визначними громадсько-культурними діячами, зокрема М. Лисенком, М. Старицьким, Є.Трегубовим, П. Житецьким та ін.; познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською і в травні 1886 р. взяв з нею шлюб у Павлівській церкві Колегії Павла Галагана. Одруження Франка-галичанина з «українкою» сприймалося тодішніми киянами як уособлення духовної і політичної єдності Західної та Східної України.

Після невдалих спроб заснувати власний український часопис Франко був змушений вдатися до співробітництва з польською пресою, яке давало хоч невеликий, зате стабільний прибуток. Зокрема був довголітнім співробітником польської газети «Kurjer Lwowski» (протягом 1887–1897 рр.), дописував до «Przyjaciela Ludu» й австрійської «Die Zeit». Період десятилітньої праці в польській пресі Франко назве пізніше «наймами у сусідів».

Політична діяльність

1888 р. Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. 1890 р. за підтримки М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890–1895 ). У 1895, 1897 і 1898 рр. Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту й галицького сейму, але — через виборчі маніпуляції адміністрації і провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху. 1899 р. в Радикальній Партії почалася криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р., а відтак покинув активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи в ньому «європейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова», 1906 р.)

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»

І. Франко у старшому віці

Будівля готелю “Версаль”, у якій жив І.Я. Франко в 1909 році; м. Одеса, Грецька вул., 42/5

Останні роки життя

З 1908 р. стан здоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910), «Студії над українськими народними піснями» (1913), здійснив велику кількість перекладів з античних поетів. 1913 р. вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.

Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

Файл:Lwów - Ivan Franko.JPG

Пам'ятник Івану Франку у Львові

Помер Іван Франко 28 травня 1916  р. у Львові. Через два дні відбулося кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочатку письменника поховали в чужому склепі (родини Мотичинських), і лише через 5 років домовина з прахом Франка (розпізнана з допомогою Ольги Роздольської) була перенесена в окрему могилу, відому своїм пам'ятником (споруджено 1933 р.), на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».

Творча спадщина

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем і видавцем. Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, але також з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби й Ренесансу. Він був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.

Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».

Поезія

За стилем Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він — найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже його друга збірка «З вершин і низин» (1887 р., поширена 1893 р.), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші). Вона революціонізувала молоде покоління, через що в Росії була заборонена. Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів'яле листя» (1896). У збірці «Мій Ізмарагд» (1897) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» (1900) Програмова збірка «Semper tiro» (1906) є містичним кредо поета-борця. «Давнє і нове» (1911) поетична збірка. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887), «Сурка» (1890), «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.

Прозова творчість

Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. Вона починається з так званого «бориславського циклу» (від 1877 р.), в якому Франко подає жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння й пролетаризація галицького села лягли в основу його збірки «В поті чола» (1890) і «Галицькі образки» (1897), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben» та інші.

Вершиною прози Франка є повість «Boa constrictor» (1878) і соціальний роман «Борислав сміється» (1882). У них уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості.

На основі старих українських літописів Франко написав історичну повість «Захар Беркут» (1882), в якій відобразив героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241 р. До історичних творів також належать «Герой поневолі» (1904) про революцію 1848 р. у Львові та «Великий шум» (1907) про скасування панщини.

Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив романи «Для домашнього вогнища» (1892), «Основи суспільности» (1895) і «Перехресні стежки» (1899–1900 рр.). Повість «Лель і Полель» (1887) має дидактичний характер. Проза Франка відзначається жанровим багатством і реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.

Драматургія

У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Перші його спроби на цьому полі походять ще з гімназії: «Юґурта» (1873), «Три князі на один престол» (1874) та інші. Найбільше п'єс Франко написав у дев'яностих роках. Найвизначніші з них — соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893) й віршована історична драма «Сон князя Святослава» (1895). З більших п'єс відомі ще комедії «Рябина» (1886) й «Учитель» (1896), з одноактівок «Останній крейцар» (1879), «Будка ч. 27» (1893), «Кам'яна душа» (1895), «Майстер Черняк» (1896) і «Суд святого Миколая» (вперше вийшла 1920 р.) У жанрі дитячої літератури Франко збагатив українську літературу книгами «Коли ще звірі говорили» (1899), «Лис Микита» (1890), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891), «Коваль Бассім», «Абу-Касимові капці» (1895) тощо. Особливо треба відзначити перекладницьку діяльність Франка, яку він не припиняв усе своє життя. Франко перекладав з 14 мов, серед інших Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Б'єрнсона. З слов'янських класиків Франко перекладав Пушкіна, Лермонтова, Чернишевського, Герцена, Некрасова, Міцкевича, Ґомуліцького, Асника, Гавлічка-Боровського, Яна Неруду, Махара, Халупку та інших.

Наукова спадщина

Філософія

Філософсько-соціологічні й суспільно-політичні концепції Франко трактував у студіях «Nauka і jej stanowisko wobec klas pracujących» (1878 р.), «Мислі о еволюції в історії людськости» (1881–1882 рр.), «Найновіші напрямки в народознавстві» (1895); студію «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897) Франко присвятив критиці «науковому соціалізму» і матеріалістичної концепції історії, «Що таке поступ?» (1903) — оглядові суспільно-культурного розвитку з критикою комуністичної концепції держави. У 1904 році Франко написав наукову працю, яка відома під назвою «Поема про сотворення світу».

На світогляд Франка мали вплив позитивізм філософії Оґюста Конта і Герберта Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Чарльза Дарвіна і Ернста Геккеля, теорії французських, німецьких, російських соціологів, літературні критики від Нікола Буало і Готгольда Лессінґа до Тена, Леметра, Ґійо, Брюнетьера, Брандеса та ін. Проте, Франко залишився собою, мав власний світогляд й увійшов у свідомість наступних поколінь, як невтомний будівничий людських душ українського народу.

Теорія та історія літератури

Праці Франка з теорії й історії літератури та літературної критики, починаючи з докторської дисертації «Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман і його літературна історія» (1895) та габілітаційної — «Розбір Наймички Шевченка» (1895), є цінним вкладом в українське літературознавство. Найбільшою науковою працею Франка є 5-томове видання «Апокрифів і леґенд з українських рукописів» (1896–1910 рр.) — монументальна збірка текстів рукописного матеріалу з наукового аналізу. До студій Франка з старої і сер. доби належать: «Св. Климент у Корсуні» (1902–1904 рр.), «Карпато-руське письменство XVII–XVIII вв.» (1900), причинки до історії української старовинної драми, зокрема вертепної («До історії українського вертепа XVIII в.», 1906). З нової літератури Франко присвятив увагу творчості І. Котляревського, М. Шашкевича, Т. Шевченка, О. Федьковича, О. Кониського, Лесі Українки, С. Самійленка, В. Винниченка та ін. Низку розвідок Франко присвятив слов'янській літературам, особливо російській і польській, як також західно-європейській. Підсумком літературознавчих студій і монографій була стаття «Южнорусская литература» (1904) у словнику Брокгауза і Ефрона та загальний курс «Нарис історії украйсько-руської літератури до 1890 р.» (1910). Теоретичні погляди про завдання літератури Франко сформулював у студіях «З секретів поетичної творчости» (1898), і «Теорія і розвій історії літератури» (1899), в яких підкреслював суспільний підклад літературного твору, однак за вихідну точку при його оцінці Франко вважає артистичний хист автора та літературно-естетичні цінності твору. При студії літературних пам'яток Франко користувався порівняльним, психологічним й історико-культурним методами.

Мовознавство

На відтинку мовознавства Франко присвятив увагу питанню літературної мови: «Етимологія і фонетика в южноруській літературі», «Літературна мова і діалекти» (1907), «Причинки до української ономастики» (1906) та ін. Франко відстоював думку про єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західно-українськими говірками. За праці на відтинку філології Харківський університет 1906 р. нагородив Франка почесним докторатом, крім того, він був членом багатьох слов'янських наукових товариств. Пропозиція Олексія Шахматова і Федіра Корша про обрання Франка членом Російської АН, не була здійснена через заборону царського уряду.

Етнографія

У ділянці фолкльору й етнографії Франко зібрав багато джерельного матеріалу, написав низку студій і статей про одяг, харчування, народне мистецтво, вірування населення Галичини, які публікував у журналах «Світ», «Друг», «Житє і Слово», «Зоря», «Кіевская старина», «ЗНТШ» та ін. З 1898 р. Франко керував Етнографічною комісією НТШ (до 1913 р.) і разом з Володимиром Гнатюком редагував «Етнографічний збірник». До важливіших студій Франка з ділянки фолкльору належать: «Дещо про Борислав» (1882), «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1883), «Jak powstają pieśni ludowe?» (1887), «Вояцька пісня» (1888), «Наші коляди» (1889), «Із уст народу» (1894–1895 рр.), «Eine ethnologische Expedition in das Bojkenland» (1905), «Огляд праць над етнографією Галичини в XIX ст.» (1928). Капітальною фолкльористичною працею є «Студії над українськими народними піснями» (3 т. у «ЗНТШ»; окреме видання 1913 р.), в яких Франко застосував історично-порівняльний метод.

Економіка

Економічні праці Франка, трактовані в історичному плані, присвячені станові робітництва: «Промислові робітники в східної Галичині й їх плата 1870 р.» (1881), «Про працю» (1881), а також селянства в Галичині: «Земельна власність у Галичині» (1887 і 1914 рр.), «Еміґрація галицьких селян» (1892), «Селянський рух у Галичині» (1895), «Гримайлівський ключ в 1800 р.» (1900), «Селянський страйк в Східній Галичині» (1902), «Громадські шпихлірі і шпихлірський фонд у Галичині 1784–1840 рр.» (1907).

Історія

Тісно пов'язані з соціологічними, суспільно-політичними і економічними історичні розвідки Франка, близько 100 друкованих праць, більшість з них присвячені селянському рухові і революції 1848 р. в Галичині та польсько-українським взаєминам. До першої групи належать: «Польське повстання в Галичині 1846 р.» (1884), «Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині» (1898 і 1913 рр.), «Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині XIX ст.», «Причинки до історії 1848 р.». До другої — «Дещо про стосунки польсько-руські» (1895), «Поляки й русини» (1897, німецькою і українською мовами), «Нові причинки до історії польського суспільности на Україні в XIX ст.» (1902), «Русько-польська згода і українсько-польське братання» (1906). Інститут історичної праці Франка: причинки до історії Церкви (2 розвідки про єпископа Йосифа Шумлянського, 1891 і 1898 рр.), «Хмельнищина 1648–1649 рр. У сучасних віршах» (1898), «Тен як історик французьської революції» (1908), «Стара Русь» (1906), «Причинки до історії України-Руси» (1912), статті з старої історії України та багато ін.

Характеристична для еволюції світогляду Франка його публіцистика, якій не бракувало й наукового підходу, тому часто в його творчості втрачаються грані між науковим і публіцистичними есе. Франко бачив Україну як суверенну одиницю «у народів вольних колі». При цьому він багато уваги приділяв здобуттю загальнолюдських прав. Почавши свою громадську діяльність з москвофільського гуртка, він незабаром покинув його для народовецького табору. За студентських часів Франко захоплювався соціалізмом, студіював Маркса й Енґельса, а коли побачив облудність «нової релігії», її завзято поборював. Назагал у Франка помітна еволюція від крайнього радикалізму до поступового націонал-демократизму. У своїй статті «Що таке поступ?» Франко одним із перших спрогнозував появу тоталітаризму і тоталітарної держави.

Сходознавство

Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він говорив: «Жаль, що я не орієнталіст».

Психологія

Першу свою працю зі сфери психології Іван Франко опублікував у 1881 році, всього через 2 роки після того, як Вільльгельм Вундт 1879 року відкрив у Лейпцігу психологічну лабораторію. Стаття називалася «Чутливість на барви, її розвиток і значення в органічній природі: Реферат на працю американського природознавця Аллена Ґранта».

Надалі, в багатьох своїх публіцистичних та наукових працях, Іван Франко користувався відомими на той час психологічними методами. Найкраще це виявляється в статті «З секретів поетичної творчости» (1898) (ІІ розділ має назву — «Психологічні основи»), психологічних аналізах діяльності тогочасних суспільних діячів, та психологічному аналізі персонажів із творчості відомих тоді класиків літератури.

«Літературна критика мусить бути, по нашій думці, поперед усього естетичною, значить, входить в обсяг психології, і мусить послуговуватися тими методами наукового дослідження, якими послуговується сучасна психологія.» Цитата з 1-го розділу статті «З секретів поетичної творчости» (1898)

Переклади

• Біблійна «Книга Буття»

Інтерпретація постаті

Пам'ятник Івану Франку в с. Нагуєвичі

За радянських часів в Україні використовувався культ Франка для політичних цілей, а радянське франкознавство однобічно і тенденційно висвітлювало його творчість, представляючи Франка як активного поборника ідей «українсько-російського єднання», переконаного соціаліста, войовничого атеїста.

В Україні була вилучена з ужитку низка його творів: «Не пора …», «Великі роковини», «Розвивайся ти, високий дубе…», інші сфальшовані чи тенденційно скорочені (передмова до збірки «Мій Ізмарагд», «Що таке поступ?», «Соціалізм і соціал-демократизм», «Народники і марксисти», «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм», рецензія на книгу Ю. Бачинського «Ukraina irredenta», «Михайло Павлик, замість ювілейної сильветки» й ін.) Деякі твори І. Франка які були заборонені в СРСР побачили світ у виданні «Іван ФРАНКО, МОЗАЇКА із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах».

З іншого боку, наголошувався вплив російських революційних демократів на Франка, а одночасно штучно підкреслювались ворожі взаємини між Франком і Грушевським, українським консервативним табором тощо.

Меморіальна дошка на будинку по вул. Б. Хмельницького, 11 в Києві. Тут у травні 1886 р. в Павлівській церкві Колегії Павла Галагана Іван Франко взяв шлюб з Ольгою Хоружинською

Франкознавство

Музеї Франка

Побачити та доторкнутися до аутентичних речей Івана Франка можна у будинку-музеї Франка у селищі Криворівня, Верховинського району. У цьому будинку окрім Франка на довгий час зупинялися Леся Українка і Михайло Грушевський. Ще один музей Франка знаходиться в селі Лолин. У місті Калуш відкритий Музей-оселя родини Івана Франка. У Львові діє Національний літературно-меморіальний музей Івана Франка (в будинку письменника).

• 

  Будинок Івана Франка у Львові. Зараз тут розташовано музей письменника

• 

  Музей в с. Криворівня

• 

  Меморіальна дошка

Франко і кінематограф

За його творами поставлено фільми:

• «Борислав сміється» (1926)
• «Якби каміння говорило» (1957)
• «Украдене щастя» (фільм-спектакль, 1952), телефільм (1984) і чотирисерійний стилізований фільм (2003)
• Альманах «До світла» (1967. «До світла», «Каменяр», «Панталаха»)
• Мультиплікаційна стрічка «Заєць та їжак» (1963)
• Художня кінокартина «Захар Беркут» (1971)
• Два фільми «Для домашнього огнища» (один — 1970, другий — 1992)
• Телесеріали Олега Бійми «Пастка» та «Злочин з багатьма невідомими» (обидва — 1993)
• «Киценька» (1995) — 5-тий фільм серіалу Олега Бійми «Острів любові» (вказано: за сюжетами Івана Франка)
• П'ятисерійний мультфільм «Лис Микита» (2005)

Біографії І. Франка присвячено кінокартину Т. Левчука «Іван Франко» (1956, акт. С.Сергій Бондарчук), його образ створив Ярослав Геляс у фільмі «Родина Коцюбинських» (1970).

Про письменника знято науково-популярну стрічку «Іван Франко» (1956) та телефільм Е. Дмитрієва «Іван Франко» (1981), документальний телефільм «Іван Франко» в рамках проекту «Великі українці» телеканалу «Інтер» (2008).

Визнання

І. Я. Франко є на сьогодні єдиним українським поетом, щодо номінування якого на здобуття Нобелівської премії з літератури доступні відомості (інформація про номінантів є закритою впродовж 50 років). На його честь 1962 року місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ, а також селище міського типу Янів було перейменовано в Івано-Франкове. Також на вшанування Івана Франка названо вулиці у багатьох містах України (зокрема, в Івано-Франківську, Києві, Львові, Тернополі, Черкасах, Хмельницькому) та декількох населених пунктах Росії (Москва, Липецьк, Перм, Тула, Чебоксари), Казахстану й Канади. На його честь названо астероїд 2428 Каменяр.

• 

  Лицьова сторона банкноти номіналом 20 гривень. 2000 р.

• 

  Лицьова сторона банкноти номіналом 20 гривень. 2003 р.

• 

  Марка України номіналом 70к.

• 

  Марка України номіналом 3000 купоно-карбованців. 1994 р.

• 

  Монета номіналом п'ять гривень випущена до 150-річчя Івана Франка в 2006 р., аверс

• 

  Монета номіналом п'ять гривень випущена до 150-річчя Івана Франка в 2006 р., реверс

27-29 липня 2012 в Нагуєвичах відбувся «Франко Фест» — музично-мистецький фестиваль, присвячений Іванові Франку.

Тексти творів в інтернеті

• Український Центр
• Зібрання творів: В 50 т.+4 додаткові томи на chtyvo.org.ua
• Франко І. Твори в 50-ти томах+доповнення (У 56-и томах) (djvu, pdf)
• Іван Якович Франко на сайті Укрліт.org
• Твори Івана Яковича Франка в електронній бібліотеці «Відкрита книга»
• Franko, Ivan, 1856–1916 — книги І. Франка в Інтернет-архіві
• Твори Івана Франка для дітей
• Франко І. МОЗАЇКА: Із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах" Упоряд.: З. Франко, М. Василенко. — Львів: Каменяр, 2001. — 434 с.
• І. Франко Чутливість на барви, її розвиток і значення в органічній природі: Реферат на працю американського природознавця Аллена Ґранта

Інтернет-ресурси

• Фільм про Івана Франка з ведучим Святославом Вакарчуком
• Он-лайн конкорданс роману Івана Франка «Перехресні стежки»
• Біографія Івана Франка на сайті «Гордість України»
• Твори Франка на аудіобібліотеці litplayer
• Сторінка про Івана Франка на сайті проекту «Видатні українці»
• Українські романси на твори Івана Франка
• Спогади про Івана Франка

Твори

• Збірник творів: У 3 т. — К.: Вік, 1903–1905.
• Твори: У 30 т. — X., 1924–1929.
• Твори: У 20 т. — К., 1950–1956.
• Твори: У 20 т. — Нью-Йорк: Книгоспілка, 1956–1962.
• Зібрання творів: В 50 т. / Іван Франко; Редкол.: Є. П. Кирилюк (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1976−1986.
  • Т. 1: Поезія / Ред. Н. Л. Калениченко; Укл. М. С. Грицюта. — К.: Наук. думка, 1976. — 501,[1] с.: іл.
  • Т. 2: Поезія / Ред. I. I. Басс. — К.: Наук. думка, 1976. — 447 с.
  • Т. 3: Поезія / Ред. П. Й. Колесник; Укл. А. А. Каспрук. — К.: Наук. думка, 1976. — 546,[2] с.: іл.
  • Т. 4: Поезія / Ред. М. Д. Бернштейн; Укл. М. Л. Гончарук. — К.: Наук. думка, 1976. — 467,[5] с.: іл.
  • Т. 5: Поезія / Ред. Ф. П. Погребенник; Укл. М. Л. Гончарук. — К.: Наук. думка, 1976. − 379,[3] с.: іл.
  • Т. 6: Поезія / Ред. О. В. Мишанич; Укл. Л. А. Кочубей, В. I. Крекотень. — К.: Наук. думка, 1976. − 566,[2] с.: іл.
  • Т. 7: Поезія / Ред. В. I. Крекотень; Укл. О. В. Мишанич. — К.: Наук. думка, 1976. − 590,[2] с.: портр.
  • Т. 8: Поетичні переклади та переспіви / Упоряд. В. I. Шевчук, комент. А. О. Білецького та В. I. Шевчука; Ред. А. О. Білецький. — К.: Наук. думка, 1977. — 638 с.
  • Т. 9: Поетичні переклади та переспіви / Ред. I. Ю. Журавська; Укл. Г. М. Сиваченко, В. С. Дроб'язко, Л. А. Кочубей. — К.: Наук. думка, 1977. − 526,[2] с.: портр.
  • Т. 10: Поетичні переклади та переспіви / Упоряд. Ф. П. Погребенника; Ред. О. Є. Засенко. — К.: Наук. думка, 1977. — 479 с.
  • Т. 11: Поетичні переклади та переспіви / Ред. Б. А. Деркач; Укл. Т. П. Маєвська; В.I.Шевчук. — К.: Наук. думка, 1978. — 526,[2] с.: іл., портр.
  • Т. 12: Поетичні переклади та переспіви / Упоряд. та комент. В. I. Шевчука; Ред. Д. В. Затонський. — К.: Наук. думка, 1978. — 727 с.
  • Т. 13: Поетичні переклади та переспіви / Ред. Н. М. Матузова; Укл. В. П. Лук'янова. — К.: Наук. думка, 1978. − 662,[2] с.: іл., портр.
  • Т. 14: Повісті та оповідання (1875–1878) / Ред. I. I. Басс; Укл. Л. Ф. Кодацька. — К.: Наук. думка, 1978. − 474,[3] с.: іл., портр.
  • Т. 15: Повісті та повідання (1878–1882) / Упоряд. та комент. Н. О. Вищневської; Ред. П. П. Колесник. — К.: Наук. думка, 1978. — 511 с., іл., портр.
  • Т. 16: Повісті та оповідання (1882–1887) / Ред. О. Є. Засенко; Укл. Ф. П. Погребенник. — К.: Наук. думка, 1978. — 508,[3] с.: іл., портр.
  • Т. 17: Повісті та оповідання (1882–1888) / Упоряд. та комент. В. С. Дроб'язка, В. Н. Климчука; Ред. Г. Д. Вервес. — К.: Наук. думка, 1979. — 503 с.,іл., портр.
  • Т. 18: Повісті та оповідання (1888–1892) / Ред. П. Й. Колесник; Укл. Н. О. Вишневська. — К.: Наук. думка, 1978. − 484,[3] с.
  • Т. 19: Повісті та оповідання (1892–1896) /Упоряд. та комент. Ю. Л. Булаховської, В., Л. А..Вєдіної:; Ред. М. Д. Бернштейн. — К.: Наук. думка, 1979. — 503 с., іл.,портр.
  • Т. 20: Повісті та оповідання (1896–1900) / Ред. С. Д. Зубков; Укл. М. Л. Гончарук. — К.: Наук. думка, 1979. − 482,[4] с.: іл., портр.
  • Т. 21: Оповідання (1896–1904) / Упоряд. та комент. О. О. Білявської; Ред. I. I. Басс. — К.: Наук. думка, 1979. — 501 с., іл., портр.
  • Т. 22: Повісті та оповідання (1904–1913) / Упоряд. та комент. О. В. Мишанича; Ред. Н. Є. Крутікова. — К.: Наук. думка, 1979. — 519 с.,іл., портр.
  • Т. 23: Драматичні твори / Упоряд. та комент. М. М. Павлюка; Ред. О. Є. Засенко. — К.: Наук. думка, 1979. — 391 с., іл., портр.
  • Т. 24: Драматичні твори / Ред. О. Є. Засенко; Укл. М. М. Павлюк. — К.: Наук. думка, 1979. − 442,[5] с.: іл., портр.
  • Т. 25: Прозові переклади (1877–1913) / Упоряд. та комент. Т. П. Маєвської, О.I. Петровського; Ред. I. Ю. Журавська, Н. Є. Крутікова. — К.: Наук. думка, 1980. — 607 с.
  • Т. 26: Літературно-критичні праці (1876–1885) / Упоряд. та комент. Н. О. Вишневської, Р. Ф. Кирчіва, I. Л. Моторнюка, К. М. Сєкаревої; Ред. В. Л. Микитась, С. В. Щурат. — К.: Наук. думка, 1980. — 462 с., іл., портр.
  • Т. 27: Літературно-критичні праці (1886–1889) / Упоряд. та комент. Р. С. Міщука, М. Д. Родька, Л. Т. Сеника, В. С. Харитонова; Ред. С. В. Щурат, М. Т. Яценко. — К.: Наук. думка, 1980. — 463 с.
  • Т. 28: Літературно-критичні праці (1890–1892) / Упоряд. та комент Н. Р. Мазепа, О. В. Мишанича, Г. А. Нудьги, С. М. Трофимука, Н. I. Чорної; Ред. Н. Є. Крутікова, С. В. Щурат. — К.: Наук. думка, 1980. — 439 с., іл., портр.
  • Т. 29: Літературно-критичні праці (1893–1895) / Упоряд. та комент. Л. А. Гаєвської, П. П. Гонтаря, М. Л. Гончарука, I. О. Денисюка, В. П. Колосової,С. К. Кравченко, Л. I. Міщенко; Ред. В. Л. Микитась, А. М. Халімончук. — К.: Наук. думка, 1981. — 603 с.
  • Т. 30: Літературно-критичні праці (1895–1897) / Упоряд та комент. I. О. Денисюка, С. С. Дідик, Л. О. Гаєвської, В. П. Колосової, Є. М. Черняхівської; Ред. I. I. Дорошенко,Н. Л. Калениченко. — К.: Наук. думка, 1981. — 719 с., іл., портр.
  • Т. 31: Літературно-критичні праці (1897–1899) / Упоряд. та комент. Ю. Л. Булаховської, В. П. Вєдіної, Т. I. Комаринця, К. П. Куткоковець, В. П. Лук'янової, А.I.Скоця; Ред. Г. Д. Вервес, О. Н. Мороз. — К.: Наук. думка, 1981. — 595 с., іл., портр.
  • Т. 32: Літературно-критичні праці (1899–1901) / Упоряд. та комент. Л. А. Кочубей, О. В. Мишанича, Ф. П. Погребенника; Ред. Б. А. Деркач. — К.: Наук. думка, 1981. — 518 с., іл., портр.
  • Т. 33: Літературно-критичні праці (1900–1902) / Упоряд. та комент. Н. О. Вишневської та Н. I. Чорної; Ред. П. П. Колесник. — К.: Наук. думка, 1982. — 527 с.
  • Т. 34: Літературно-критичні праці (1902–1905) / Упоряд. та комент. О. В. Мішанича, Ф. П. Погребенника; Ред. Б. А. Деркач. — К.: Наук. думка, 1981. — 559 с.,іл., портр.
  • Т. 35: Літературно-критичні праці (1903–1905) /Упоряд. та комент. Н. О. Вишневської, М. С. Грицюти; Ред. П. Й. Колесник. — К.: Наук. думка, 1982. — 511 с., іл.
  • Т. 36: Літературно-критичні праці (1905–1906) / Упоряд. та комент. О. О. Білявської, А. В. Горецького; Ред. М. Д. Бернштейн. — К.: Наук. думка, 1982. — 467 с., іл.
  • Т. 37: Літературно-критичні праці (1906–1908) / Упоряд. та комент. М. С. Грицюти; Ред. I. О. Дзеверін. — К.: Наук. думка, 1982. — 678 с., іл.
  • Т. 38: Літературно-критичні праці (1896–1911) / Упоряд. та комент. О. I. Гончара; Ред. М. Т. Яценко. — К.: Наук. думка, 1983. — 619 с.
  • Т. 39: Літературно-критичні праці (1911–1914) / Упоряд. та комент. В. П. Колосової, В. I. Крекотня, Г. I. Павленко; Ред. В. I. Крекотень. — К.: Наук. думка, 1983. — 703 с.
  • Т. 40: Літературно-критичні праці / Упоряд. та комент. В. П. Колосової, В. I. Крекотня, М. В. Мишанича, М. М. Сулими; Ред. О. В. Мишанич. — К.: Наук. думка, 1983. — 559 с.
  • Т. 41: Літературно-критичні праці (1890–1910) / Упоряд. та комент. В. I. Крекотня, Т. Г. Третяченко; Ред. П. Й. Колесник. — К.: Наук. думка, 1984. — 684 с.
  • Т. 42: Фольклористичні праці / Упоряд. та комент. М. Т. Яценка; Ред. О. I. Дей. — К.: Наук. думка, 1984. — 598 с., іл.
  • Т. 43: Фольклористичні та літературно-критичні праці / Упоряд. та комент. М. Т. Яценка; Ред, О. I. Дей. — К.: Наук. думка, 1986. — 482 с., іл.
  • Т. 44. Кн. 1: Економічні праці (1878–1887) / Упоряд. та комент. А. Л. Перковського, Н. О. Тимочко, Є. А. Шаблія, П. В. Юрченка; Ред. Т. I. Дерев'янкін, А. Л. Перковський. — К.: Наук. думка, 1984. — 694 с., іл.
  • Т. 44. Кн. 2: Економічні праці (1888–1907) / Упоряд. та комент. А. Л. Перковського, Н. О. Тимочко, Є. А. Шаблія, П. В. Юрченка; Ред. Т. I. Дерев'янкін. — К.: Наук. думка, 1985. — 767 с., іл.
  • Т. 45: Філософські праці / Упоряд. та комент. В. С. Горського та ін.; Ред. В. Ю. Євдокименко. — К.: Наук. думка, 1986. — 574 с.
  • Т. 46. Кн. 1: Історичні праці (1883–1890) / Упоряд. та комент. В. О. Гавриленко; Ред. Я. Д. Ісаєвич, В. Г. Сарбей. — К.: Наук. думка, 1985. — 701 с.
  • Т. 46. Кн. 2: Історичні праці (1891–1897) / Упоряд. та комент. В. О. Гавриленка та ін.; Ред. Я. Д. Ісаєвич, В. Г. Сарбей. — К.: Наук. думка, 1986. — 438 с.
  • Т. 47: Історичні праці (1898–1913) / Упоряд. та комент. Л. Г. Мостович, Ю. А. Пінчука; Ред. А. В. Санцевич. — К.: Наук. думка, 1986. — 765 с.
  • Т. 48: Листи (1874–1885) / Упоряд. та комент. В. В. Громової та ін.; Ред Н. Л. Калениченко. — К.: Наук. думка, 1986. — 767 с.
  • Т. 49: Листи (1886–1894) / Упоряд. та комент. Н. О. Вишневської та ін.; Ред. Ф. П. Погребенник. — К.: Наукова думка, 1986. — 810 с.
  • Т. 50: Листи (1895–1916) / Упоряд. та комент. М. С. Грицюти та ін.; Ред. М. Д. Бернштейн. — К.: Наукова думка, 1986. — 703 с.
  • Довідковий том / Упоряд. О. Я. Безпальчук та ін.; Ред. О. О. Білявська. — К.: Наукова думка, 1988. — 328 с.
• Мозаїка: Із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах / Іван Франко; Укл. Зіновія Франко, Михайло Василенко. — Львів: Каменяр, 2001. − 431,[1] с.: портр.
• Вибрані суспільно-політичні і філософські твори. — К., 1956.
• Про театр і драматургію. — К., 1957.
• Педагогічні статті і висловлювання. — К., 1960.
• Літературна спадщина, т. 1-4. — К., 1956–1967.
• Beiträge zur Geschichte und Kultur der Ukraine. — Берлін, 1963.

Література

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997. Василь Савчак До 150-річчя з дня народження Івана Франка «По Дунаю льоди пливуть…» Кримський А. Іван Франко. — Л., 1900. Возняк М. Жите і значіне Івана Франка. — Л., 1913. Колесса О. Наукова діяльність Івана Франка // Літературно-науковий вісник. — 1913. — Кн. 9. Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина: Спомини. — Торонто: Ліга визволення України,1956. — 130 с. Євшан М. Іван Франко. Нарис його літературної діяльности // Літературно-науковий вісник. — 1913. — Кн. 9. Єфремов С. Співець боротьби і контрастів. — К., 1913. Смаль-Стоцький С. Характеристика літературної діяльности Івана Франка. — Л., 1913. Лозинський М. Іван Франко. Життя і діяльність. Значіння. — Відень: Вид. СВУ, 1917. Коцюбинський М. Іван Франко. — К., 1917. Дорошенко В. Спис творів Івана Франка з додатком спогадів про нього і рецензій на його писання // Матеріали до укр. бібліографії. — Л.: Вид. НТШ, 1918. — Т. IV. Грушевський М. Апостолові праці // Україна. — К., 1926. — Кн. 6. Багалій Д. Іван Франко як науковий діяч // Україна. — К., 1926. — Кн. 6. Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму // Україна. — К. 1926. — Кн. 6. Іван Франко: Збірник / За заг. ред. І. Лакизи, П. Филиповича, П. Кияниці. — X.: Книгоспілка, 1926. Возняк М. Матеріали до життєпису Івана Франка // За сто літ. — К., 1927. — Кн. І. Музичка А. Шляхи поетичної творчості Івана Франка. — X., 1927. Свенціцький І. Суспільне тло творчості Івана Франка // ЗНТШ. — Л., 1930. — Т. ХСІХ. Гординський Я. Сучасне франкознавство (1916–1932) // ЗНТШ. — Л., 1935. — Т. CLIII. Manning C. Ivan Franko. — Нью-Йорк, 1938. Зеров М. Франко — поет // До джерел. — Кр.; Л., 1943. Іван Франко. Статті і матеріали: Збірник. — Л., 1948–1965. — Вип. І-XII. Nevrlý M. Ivan Franko, ukrajinský basnik-revolucionar. — Прага, 1952. Возняк М. З життя і творчості Івана Франка. — К., 1955. Дей О. Іван Франко і народна творчість. — К., 1955. Білецький О., Басс І., Кисельов О. Іван Франко. Життя і творчість. — К., 1956. Кирилюк Є. Іван Франко: Біографічний нарис. — К., 1956. Шаховський С. Майстерність Івана Франка. — К., 1956. Білоштан Я. Драматургія Івана Франка. — К., 1956. Слово про Великого Каменяра. — К., 1956. — І-II. Іван Франко у спогадах сучасників. — Л., 1956. Кобилецький Ю. Творчість Івана Франка. — К., 1956. Сидоренко Г. Літературно-критична діяльність Івана Франка. — К., 1956. Брагінець А. Філософські і суспільно-політичні погляди Івана Франка. — Л., 1956. Вірник Д., Голубовська Є. Економічні погляди Івана Франка. — К., 1956. Іван Франко як історик: Збірник статей. — К., 1956. Дорошенко В. Великий Каменяр. Життя й заслуги Івана Франка. — Вінніпеґ, 1956. Дорошенко В. Страдницький шлях Івана Франка // ЗНТШ. — Нью-Йорк, 1957. — Т. CLXVI. Ломова М. Етнографічна діяльність Івана Франка. — К., 1957. Колесник П. Син народу. — К., 1957. Вервес Г. Іван Франко і питання українсько-польських літературно-громадських взаємин 70—90-их pp. XIX ст. — К., 1957. Jakobiec M. Iwan Franko. — Варшава, 1958.

Возняк М. Велетень думки і праці. — К., 1958. Лисенко О. Соціологічні погляди Івана Франка. — К., 1958. Журавська І. Іван Франко і зарубіжні літератури. — К., 1961. Білецький О. Художня проза. Поезія. Світове значення Івана Франка // Зібрання праць: У 5 т. — К., 1965. — Т. 2. Каспрук А. Філософські поеми Івана Франка. — К., 1965. Мороз М. Іван Франко. Бібліографія творів 1874–1964. — К., 1966. Кирилюк Є. Вічний революціонер. — К., 1966. Дорошенко І. Іван Франко — літературний критик. — Л., 1966. Іван Франко. Документи і матеріали, 1856–1965. — К., 1966. Кравців Б. Суспільно-політичні погляди Івана франка й радянське франкознавство // Іван Франко про соціалізм і марксизм. — Нью-Йорк, 1966. Стецюк В. Іван Франко як класичний філолог // ЗНТШ. — Нью-Йорк, 1967. — Т. CLXXXII. Сверстюк Є. Іван Франко // Широке море України: Документи самвидаву з України. — Париж, 1972. Рудницький Л. Іван Франко і німецька література. — Мюнхен, 1974. Wacyk N. Ivan Franko: His Thoughts and Struggles. — Нью-Йорк, 1975. Actes de la journée Ivan Franko. Sorbonne, le 12 Novembre 1977. — Париж; Мюнхен, 1977. Микитась В. Ідеологічна боротьба навколо спадщини Івана Франка. — К., 1978. Hlynsky В. Ivan Franko et Emile Zola. — Гамбурґ, 1979. Дей О. Іван Франко. — К., 1981. Іван Франко — майстер слова і дослідник літератури. — К., 1981. Войтюк А. Літературознавчі концепції Івана Франка. — К., 1981. Шляхами Івана Франка. — Л., 1982. Малишко Д. Д. Перекладацька спадщина І. Я. Франка Горак Р. Твого ім'я не вимовлю ніколи. Повість-есе про Івана Франка / Роман Горак. — К.: Видавничий центр «Академія», 2008. Іван Франко «Сон князя Святослава» (1895). Критична стаття.