Холмщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб Холмщини

Хо́лмщина (також Холмська Русь, Забужжя, Забузька Русь, Холмська земля) — історико-географічна область Русі, розташована на захід від середини Бугу. На заході межує з польською Люблінщиною, на сході з Волинню, на півночі з Підляшшям, на півдні з Галичиною. За межу між Холмщиною і Підляшшям можна вважати колишню межу між Седлецькою і Люблінською губерніями.

Територія Холмщини в межах Холмської губернії охоплювала 6 572 км² (повіти Холмський, Грубешівський, Томашівський, Костянтинівський).

Чисельність мешканців (на 1931) - 720 000.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Часто назву «Холмщина» поширювали і на південне Підляшшя, бо воно входило до складу Холмської єпархії, а з 1912 — до Холмської губернії. Взагалі з 1795 Холмщина та південне Підляшшя мали майже спільну історію. Периферійне положення Холмщини (як і Підляшшя, але в меншій мірі) було причиною слабкого її зв'язку з рештою українських земель і відносно слабкої національної свідомості українського населення. Холмщина лежала далеко від центрів українського життя, а її головне місто Холм не мало великого значення. Виняток становила лише доба Галицько-Волинської держави, коли Холмщина завдяки своєму віддаленому відносно татарів розташуванню стала плацдармом держави Данила Романовича, а заснований ним Холм — його столицею.

Близькість Холмщини до Польщі полегшила її полонізацію. Водночас Холмщина і Підляшшя мали низку лише їм властивих особливостей (зокрема в церковній ділянці).

Зараз Холмщина та Підляшшя входять до складу Польщі (Люблінське та незначна частина Седлецького воєводства), і там уже майже нема українців.

Природа та клімат[ред.ред. код]

Переважну частину Холмщини становить Холмська височина, яка є частиною Волинсько-Холмської височини (в поль. термінології — сх. частина Люблінської). Це легкохвиляста рівнина, здебільшого на висоті 200–250 (подекуди до 300) м., з крейдовим підложжям, вкритим третинними шарами і лесом, з урожайними ґрунтами (на Грубешівщині чорнозем). На півн. сх. Холмська височина знижується виразним ступенем до 20 — 40 м висоти у напрямі до Підляської низовини, на якій лежить менша (півн. і півн.-сх.) частина Холмщини; її краєвид післяльодовиковий, ґрунти переважно попільнякові, середньої врожайності. Третю географічно-природну частину Холмщини становить півд.-зах. частина (Білгорайщина), що є частиною Надсянської низовини; це переважно піщана плоскорівня на висоті 200–250 м з маловрожайними ґрунтами.

Ріки Холмщини належать до сточища Вісли: Буг з притоками — Угеркою і Гучвою, Вепр з Бистрицею; на південному заході притока Сяну — Танва.

За приблизною класифікацією ґрунтів Холмщини припадає (в %): на піскові — 20, лесові — 20, чорнозем — 10, суглинки — 12, боровики — 15, торфові і багнисті — 16.

Майже вся Холмщина належить до смуги середньоєвропейских лісів. На Холмщині, як і на Підляшші, пролягають східні межі буку, ялиці, модрини та граба; північно-західна межа — смереки. Великі лісові масиви існували колись на Білгорайщині (Сольська пуща).

Клімат Холмщини перехідний між континентальним й океанічним. Зима м'яка (середньомісячна темп. січня в Холмі −4,4 °C), літо помірне (середньомісячна темп. липня +18,5 °C); середньорічна температура +7,4 °C; кількість погідних днів у сусідньому Любліні 137 на рік, сума атмосферичних опадів 546 мм на рік; дощів найбільше в червні, липні і серпні (разом 250 мм).

Історія[ред.ред. код]

Історія Холмщини до поч. 19 ст.[ред.ред. код]

Територія Холмщини була заселена з новішого палеоліту. За ранньої доби її заселювало східно-слов’янське плем'я дулібів. З другої половини 10 ст. Xолмщина входила до складу Київської держави, з 13 ст. по 1340 — до складу Галицько-Волинської. У 1235 році Данило Романович заснував укріплене місто Холм, до якого переніс свою столицю. В той час Холмщина відігравала велику роль, головним чином завдяки тому, що була віддалена від терену татарських наскоків (хоча вони кілька разів захоплювали і Холм) і лежала на важливому торговому шляху між Києвом і Балтицьким морем (Володимир — Торунь).

У 14 ст. Xолмщина була територією змагань галицько-волинських князівств з Польщею і Литвою. З 1340 до 1377 року Xолмщина належала Литві, у 1377-1387 роках — Угорщині, а згодом, без перерви аж до 1795 року, Польщі. З 15 ст. майже вся Xолмщина являла собою Холмську землю (з каштеляном на чолі), яка входила до складу Руського воєводства і складалася з повітів — Холмського і Красноставського. 1648 військо Богдана Хмельницького зайняло на короткий час Xолмщину й Підляшшя; сам він здобув Холм й укріплене Замостя. У кінці 17 — на початку 18 ст. Xолмщина була територією польско-шведських змагань.

Як на Підляшші, так і на Xолмщині всі вищі прошарки населення зазнали полонізації; натомість тут був менший, порівняно з Підляшшям, приплив польских осадників.

По третьому поділі Польщі 1795 Xолмщина й Підляшшя опинилися під владою Австрії, у 1809-1814 роках входили до складу Варшавського князівства, у 1815-1830 рр. — до Польского королівства, яке було пов'язане персональною унією з Російською Імперією. Доля Xолмщини й Підляшшя відтоді відмінна від долі решти українських земель, які входили до складу Російської Імперії і Галичини.

У житті населення Xолмщини чималу роль відограла Церква. Xолмщина входила до складу Холмської єпархії, яку створив у першій половині 13 ст. Данило Романович, спершу з осідком в Угруську, а з 1240 - в Холмі. Культурно-освітницьку працю вело Холмське братство і церковні школи. Найвизначніші єпіскопи: М. Терлецький (1628-1649), Я. Суша (1652-1687), П. Володкевич (1731-1756), В. Рилло (1756-1784).

1815–1914[ред.ред. код]

З 1815 X. й П. входили до складу Королівства Поль., і на території X. й П. діяла поль. адміністрація і поль. мова була урядовою. Збільшилися і поль. р.-кат. впливи на гр.-кат. церкву, яка з 1807 входила до складу Гал. митрополії. Тоді Греко-католицька церква була єдиним заборолом перед поль. експансією. Шляхта і маґнати укр. походження були вже давно спольщені і залишилися лише селяни, які були тісно пов'язані а уніятською церквою та її духовенством. Але й уніятська церква зазнала сильної латинізації в устрої (наприклад, організація капітул), обрядах (введення органів, монстрацій тощо) і навіть в запровадженні поль. мови (в проповідях). Все це наближало уніятську церкву до латинської, а рівночасно збільшувало відмінність від правос. і навіть гр.-кат. в Галичині. Частина духовенства користувалася поль. мовою і почувала себе поляками, дехто з них не знав ц.-слов. мови, а їхні діти переважно полонізувалися. На відміну від гал. духовенства, свящ. на X. й П. мали лише деколи високу освіту, чимало 1з них здобувало її в Холмській духовній семінарії, дехто в Галичині, а дехто в поль. духовних семінаріях. Поразка поль. повстання 1830 не зменшила поль. впливів на X. й П., бо законодавство, мова й адміністрація лишилися далі поль. З 1830 Холмська єпархія підлягала безпосередньо Римові. Після ліквідації унії 1839 на Центр. і Сх. землях її ще толеровано на X. й П., але над нею вже мав нагляд царський уряд через своїх намісників у Варшаві, він мав вплив і на номінацію холмських єп. Але, попри рос. загрозу, уніятська Церква на X. й П. не звільнилася й від латинських впливів, хоч деякий вплив мала й Галичина: звідти походило чимало свящ. і гал. митр. міг впливати на обсаду владичих престолів. Становище унії на X. й П. погіршало у висліді поль. повстання 1863, яке частково захопило і X. та П. У ньому брали участь сини уніятських свящ., а дехто з свящ. допомагав повстанцям. Після поразки повстання в Польщі, а разом з тим і на X. й П., дійшло до загострення режиму і репресій рос. влади, запровадження рос. мови в урядуванні й освіті. Тоді ж почали напливати на X. й П. росіяни. Рос. репресії стосувалися й до уніятів. Щоб остаточно усунути поль. впливи в уніятській церкві, рос. влада вирішила її ліквідувати. Це сталося ніби добровільно. Останній уніятський єп. М. Куземський був змушений виїхати до Галичини, а його наступником призначено М. Попеля (також родом з Галичини), якого, однак, не визнав Рим. Попель від імени духовенства і Холмської капітули 18. 2. 1875 вніс прохання прийняти до православної церкви 120 уніятських парафій, і 6. 4. 1875 цар Олександер II проголосив їх інкорпорацію до Варшавської правос. єпархії, яку тоді перейменовано на Холмсько-Варшавську; у Холмі діяв як вікарій холмсько-підляський єп. (див. докладніше Холмська єпархія).

Інакше, ніж 1839 на Центр. і Сх. Землях, на X. й П. тільки частина уніятів погодилася перейти на православіе: майже половина (зокрема на П.) залишилася вірною унії. Влада почала стосувати до них гострі репресії: пацифікацію при допомозі війська і поліції, масові арешти, заслання, навіть знищення. З 214 уніятських свящ. на православіе перейшло тільки 59. Частину решти вивезено, дехто еміґрував до Галичини, рівночасно з Галичини добровільно прибуло деяке ч. гр.-кат. свящ., які осіли на залишених парафіях, тепер уже правос. Переслідування уніятів викликало жваву реакцію в усьому поль. суспільстві, в пресі й літературі; їх називали полякамиуніятами.

Рел., а то й нац. відносини на X. й П. змінилися з революцією в Росії 1905, після царського указу (17. 4. 1905), який дозволив зміну віри. Тоді розпочалося масове повернення з православія, але не на унію, бо царський уряд не дозволив далі на її поширення, а на католицтво. Перед виданням указу на X. й П. жило 450 000 правос., на поч. 1908 було їх ледве 280 000, себто 170 000 (за ін. джерелами бл. 200 000, бл. 38 %), перейшло з православія на р.-католицтво.

Населення, яке перейшло на римо-кат. обряд, залишилося ще з своєю мовою, але молодші поволі почали переходити на поль. У висліді цих процесів на X. й П. утворилося 3 групи: українці за мовою і національністю правос. віровизнання, поляки за мовою і національністю римо-кат. віровизнання (частково поль., частково укр. походження) та навернені з православія на римо-католицтво — українці за мовою, але без виразного нац. почуття, яких укр. населення називало згірдливо калакутами або перекецами.

Щоб зміцнити православіє на X. й П., Святіший Синод у Петербурзі відокремив 1905 з Холмсько-Варшавської єпархії Холмську єпархію, її очолював Євлогій Ґеорґієвський. Православна церква на X. й П. мала деякі особливості. Щоб протидіяти католицизмові й полонізації, дозволено на деякі форми, до яких звикли холмщани в богослуженнях (наприклад, уніятський напів), мові (толеровано українську мову як мову проповідей) тощо. Жваву культ. діяльність розвинуло Холмське Правос. Братство (1885–1917). Воно видавало кн., двотижневик «Холмская Жизнь», тижневик «Братська Бесіда» — рос. і українська мовами (ред. М. Кобрин), масовий «Холмский Народный Календарь», який містив також ст. українською мовою.

Шкільництво на X. в 20 ст. стояло краще, ніж на Цент. і Сх. Землях, мало відносно густу мережу нар. шкіл. Чимале значення мали учительські семінарії в Холмі й Білій та духовна семінарія в Холмі.

По революції 1905 відродився на X. й П. укр. нац. рух, зокрема серед учителів. З 1905 в Грубешеві діяло видавництво О. Сполітака й О. Лоського, яке видало кілька популярних книжечок й одне ч. газ. «Буг» (1905, відразу ж конфіскованої).

Щоб остаточно усунути поль. впливи на X. й П., холмські кола, зокрема Холмське Братство, висунули проект відокремлення X. й П. в окрему губернію, який 1912 обговорювала Держ. Дума в Петербурзі. Проти нього виступив не тільки поль. клуб у Думі, але й представники ін. нац. меншостей (за винятком українців) і соціалісти. Однак закон про відокремлення Холмської губернії. був ухвалений і увійшов у силу 23. 6. 1912. Холмську губернію відокремлено за етногр. принципом з заселених українцями частин Люблінської і Селецької губернії. Підставою були етногр. карти, опрацьовані В. Францевим. Холмську губернію безпосередньо підпорядковано м-ву внутр. справ у Петербурзі, лише в шкільних справах вона мала підлягати київ, шкільному кураторові. Практичній реалізації закону перешкодила війна (див. також карту на 2090 стор.).

1915–1919[ред.ред. код]

Влітку 1915 X. й П. стали тереном воєнних дій. Перед відступом з X. й П. рос. армія провела масову евакуацію населення. Ще раніше вивезено в глибину Росії всіх нім. колоністів. З X. й П., боячися переслідувань з боку поль. кат. більшости, виїхали всі росіяни і майже всі українці. Натомість залишилися всі поляки і майже всі калакути. Перед відступом рос. військо спалило майже всі укр. с. Лишилося приблизно 25 000 українців (у тому ч. на X. 15 000, на П. 10 000). Таким чином X. й П. стали майже суто поль. краєм з 85 % поляків на X. і 84 % на П.

На Холмщині, що була під австр. цивільною окупацією неможлива була жадна укр. культ.-осв. праця не тільки через незначне ч. українців, але й тому, що австр. влада (під поль. впливом) не давала на неї дозволу. Натомість на П., яке опинилося під нім. окупацією до укр. культ.-осв. праці влада ставилася прихильно, зокрема Союз Визволення України на поч. 1917 відкрив ряд укр. шкіл. Ця культ.-осв. праця тривала під проводом О. Скоропис-Йолтуховського та К. Дмитрюка з весни 1918 до поразки Укр. держави.

Важка була доля втікачів з Холмщини й П. Евакуація в глибину Росії відбувалася хаотично. По дорозі більшість з. них втратила рухоме майно, багато хворіло. З часом влада створила комітети, які допомагали втікачам. Найбільше їх поселилося в суто рос. губ. над Волгою, а дехто навіть в Азії. Вони працювали здебільша на ріллі, зокрема у тамошніх селян. Завдяки своєму вищому хліборобському рівню культури, вони дійшли до деякого добробуту. Одночасно, у конфронтації з росіянами холмщани усвідомили себе українцями. Ще більше вплинула на їхню нац. свідомість укр. нац. революція 1917. Вже на весні 1917 відбувся ряд нарад і з'їздів холмщан (серед ін. в Києві 12. 4. 1917) і Всехолмський з'їзд (7 — 9. 4. 1917), який був яскравим доказом національної свідомості холмщан і підляшан. В його резолюціях висунено гасло: «Геть з Польщею, ми є українці і хочемо належати до України й Києва». З'їзд відвідав гол. Центр. Ради М. Грушевський (він походив з Холма) і підтримав вимоги холмщан. На з'їзді обрано Холмський губ. виконавчий комітет, чл. якого були одночасно делегатами до Центр. Ради. З ініціативи холмських делегатів Центр. Рада ухвалила 27. 11. 1917 резолюцію, що X. й П. є складовою частиною УНР. Відповідно до цієї резолюції в Берестейському мирі 9. 2. 1918 між Україною і союзом 4 держав визнано X. й П. (приблизно в межах Холмської губернії.) складовою частиною УНР.

Приєднання Холмщини та Підляшшя до України викликало польські протести. Практично українська влада не перебрала ні X., ні Підляшшя, а тим часом укр. втікачі з них (вже з 1918) почали повертатися на рідні землі.

1919–1939 (X. під поль. владою)[ред.ред. код]

Після поразки центр. держав X. й П. окуповало поль. військо. Влітку 1920 вони короткочасно були окуповані сов. військом. Остаточно X. й П. увійшли до складу Польщі на підставі Ризького миру між Польщею й РРФСР (18. 3. 1921). До 1922 більшість втікачів повернулася на X. й П., хоч поль. влада утруднювала їх повернення, зокрема української інтелігенції; тому частина холмщан і підляшан залишилася в СССР. Можна припускати, що через переселення українці втратили яких 120 000 осіб.

У жадній ін. частині укр. земель, які опинилися по першій світовій війні під Польщею, не був поль. тиск такий сильний, як на X. й П. Школи були винятково поль., більшість правос. церков поляки перетворили на костьоли. Однак холмщани розвинули успішну нац. працю, серед ін. заснували культ.-осв. оргцію «Рідна хата», об єдналися в кооперативах, які підпорядковувалися Ревізійному Союзові Укр. Кооператив у Львові, закладали філіяли та доми молитов (влада не давала дозволу на відкриття церков). Доказом укр. сили було те, що при перших виборах до поль. сойму 1922 (ці вибори, на відміну від наступних, були проведені дійсно вільно) холмщани перемогли у виборчій кампанії і провели до сойму та до сенату 5 своїх представників. Але незабаром поляки застосували нові репресії: ліквідовано «Рідні хати», заборонено ін. вияви культ. життя (театр, преса тощо), кооперацію ізольовано від Львова, введено гострий поліційний нагляд; про вільні вибори не було вже й мови. Сотні громадян арештовувано часто під вигаданими обвинуваченнями в комунізмі. Холмщанам залишилася тільки церква, але поляки почали нищити й церк. життя. Урядовою мовою православної церкви стала поль., обов'язкова для навчання релігії і проповідей у церкві. Свящ. були під поліційним наглядом, багатьох з них усунено, зате підтримувано ревних полонізаторів і русофілів. У кін. 1937 поляки почали масове нищення церков, як «непотрібних об'єктів». З 389 правос. церков, що діяли на X. й П. 1914, залишилося 51 (149 перетворено на костьоли, а 189 — зруйновано). За останніх довоєнних pp. поляки вдалися ще до ін. засобу нищення українців: озброєні поль. боївки (т. зв. кракуси) нападали на ухр. хати і нищили все майно.

Холмщина й П. в Ген. Губернії (з вересня 1939 до червня 1944).[ред.ред. код]

Умови укр. життя на X. й П. змінилися під нім. окупацією. Вже за 2 тижні після вибуху поль.-нім. війни нім. військо захопило всю X. й П. За нім.-сов. договором 23. 9. 1939 у Москві устійнено границі сфер інтересів обох держав на лінії СянуБугу. Разом з тим X. й П. увійшли до складу Ген. Губ. і становили в ній сх. частину Люблінської області (дистрикту).

Нім. влада ставилася до укр. культ. життя на X. й П. толерантно. Вже за перших тижнів під німцями по більших осередках виникли під різними назвами української гром. організації. Вони розпочали допомогову акцію для втікачів, організували укр. населення і захищали його перед нім. владою; заснували низку укр. шкіл, відновили «Рідні хати», укр. пов. кооперативи і перебрали низку правос. церков, перетворених поляками на костьоли. Місц. українцям допомагали втікачі з зах.-укр. земель, які захопили совєти, і випущені з польських тюрем та концентраційних таборів політ. в'язні. Ч. тих і тих на X. й П. сягало 1 500 — 2 000 осіб. Вони скупчилися майже винятково в м. X. й П. та в Любліні, працювали в нім. адміністрації, кооперації, у керівництві комітетів і в шкільництві; 1940 чимало свящ., втікачів з Буковини, поповнили духівництво православної церкви. Комітети діяли в Білгораї, Терногороді, Томашеві, Замості, Грубешеві, Холмі, Володаві, Красноставі й Білій Підляській. У Холмі постав також Центральний Холмський Комітет, який мав керувати національним життям, хоч насправді опікувався тільки Холмським і Володавським повітами. З місцевих діячів найвпливовішими були: А. Павлюк (голова комітету), С. Любарський (колишній сенатор), В. Косоноцький, В. Островський; у Замості О. Рочняк; у Білій Підляській І. Пастернак, на Володавщині лікар Т. Олесіюк.

1940 — 41 відбулися на X. й П., крім припливу утікачів, ще інші зміни в складі населення. Нім. влада переселила всіх німців X. й П. на землі західної Польщі, натомість багато поляків, виселених з цих земель, переселила на X. й П., що v збільшило тут поль. населення; на підставі нім.-сов. договору про репатріацію, з X. й П. виїхало до УССР бл. 5 000 українців.

Вже в листопаді комітети на X. й П. визнали як свій центр організацію, яка постала в столиці Ген. Губ. в Кракові під проводом В. Кубійовича. У червні ця централя дістала назву Укр. Центр. Комітету, а місц. комітети — Укр. Допомогових Комітетів. На великі успіхи здобулися X. й П. в церк. справі. Вже 5. 11. 1939 постала Церк. Рада у Холмі. Першим кроком для відновлення православної церкви на X. й П. було створення окремої адміністратури православної церкви (адміністратор о. І. Левчук, ген. вікарій М. Малюжинський). Великим досягненням була передача православним собору в Холмі (19. 5. 1940), що мало й символічне значення: кін. поль. впливам. До поч. 1940 ч. правос. церков збільшилося з 51 до 91. Завершенням заходів Укр. Центр. Комітету перед нім. владою було відновлення Автокефальної православної церкви і Холмської єпархії (тепер назва Холмсько-Підляська єпархія) і висвячення на холмського єп. з титулом архієп. (з 1944 митр.) проф. І. Огіенка (Іларіона).

Вперше на X. й П. навчання в нар. і фах. школах (серед них сер. пром. школа в Холмі) перейшло на українську мову. У Холмі діяла укр. гімназія (найбільше ч. учнів — 625). Навчання в сер. школах було уможливлене заснуванням бурс-інтернатів для молоді. Заочну освіту організували Укр.-Осв. Товариства (У. О. Т.), масово засновувані замість «Рідних хат». Кооперативи підлягали укр. пов. союзам й Укр. Обл. Союзові в Любліні. Укр. життя зосереджувалося в У. Д. К. в Холмі, Грубешеві, Білій Підляській, Замості, Терногороді (для Білгорайської округи), Красноставі; сильна делеґатура діяла у Володаві. Значне ч. українців перебувало в Любліні. Представником УЦК при люблінському губернаторі був В. Тимцюрак, з 1941 — В. Голейко. Визначніші діячі У. Д. К., крім названих: Б. Глібовицький і Є. Пастернак (Біла Підляська), М. Струтинський (Грубешів), Р. Перфецький (Замостя) та ін.

Нац. життя X. й П. зазнало розквіту, якого тут ніколи не було. З різних специфічних для X. й П. проблем, що їх не вдалося вирішити, була проблема калакутів, які до всіх заходів «українізації» ставилися неґативно.

Укр. життя на X. й П. послабло після повернення влітку 1941 більшости утікачів до Галичини. З 1942 на X. й П. почало діяти поль. збройне підпілля (пізніше під назвою Армії Крайової), з укр. боку на Грубешівщині постала «Самооборона» (яка співпрацювала з УПА). Жертвами поль. підпілля впали 1943 серед ін. гол. Грубешівського комітету М. Струтинський і кол. сенатор Є. Пастернак.

1943 дійшло до нім. акції виселення низки поль., але й укр. сіл на Замостейцині і Томашівщині; на їх місце мали прийти німці. Це зміцнило акцію поль. боївок (які мали підтримку поль. населення) і контракцію нім. поліції, від чого зазнали великих втрат укр. селяни. На весні 1943 на X. й П. діяли також сов. партизани, 1944 посилилася акція поль. ком. партизанів. Одночасно наблизився і нім.-сов. фронт.

З 1944[ред.ред. код]

У липні 1944 всю X. й П. захопило рад. військо. Відтоді м. Холм стало тимчасовим осідком поль. ком. держави — Поль. Нар. (Людової) Республіки — П. Н. Р. У вересні 1944 був встановлений тимчасовий кордон між УССР і П. Н. Р. Він проходив приблизно по кол. лінії Керзона — здовж р. Бугу; остаточно він був усталений у серпні 1945. Тим самим X. й П. увійшли до складу Поль. Людової Респ., у якій становили сх. частину Люблінського воєводства. Вже 3. 9. 1944 Поль. Людова Республіка й УССР підписали в Любліні угоду про добровільне переселення українців з П. Н. Р. в Україну, а поляків з УССР до Польщі. Переселення почалося з жовтня 1944, і до серпня 1946 з X. й П. до УССР переїхало 193 400 українців. Переселенню рішуче протидіяли укр. і поль. підпілля — УПА й Армія Крайова. 1945 вони навіть уклали договір про розмежування своі'х впливів (див. карту на 2091 стор.).

Після обміну населення, на X. й П. залишилося тільки невелике ч. українців: на півд.-сх. Грубешівщині й у вузькій смузі над Бугом у пов. Біла Підляська і Володава; разом, мабуть, яких 25 — 30000. Майже всіх їх поляки виселили 5947 на території сх. і півн. Німеччини, які по війні припали Польщі. Лише по смерті Сталіна до 1966 бл. 12 000 українців повернулося на X. й П.; і тепер їх ч. можна визначити на яких 20 000. Вони скупчені у смузі над Бугом, найбільше на П.

Церк. життя українців на X. й П. зосереджене в парафіях Поль. Правос. Автокефальної Церкви. Натомість вони не мають і тих незначних прав, які мають українці в решті Польщі: тут немає пунктів навчання української мови в школах, не можуть діяти гуртки Укр. Суспільнокульт. Товариства — повторюється поль. екстермінаційна політика з часів до 1939. (Див. також Польща).

Інакше на півн. П., населення якого переважно залишилося на місці, але його вважають офіц. білоруським. Воно має білоруські школи і білор. товариства.

Людність[ред.ред. код]

У 1931 на 1 км² припадало на X. 57 меш. (1964 — 56). Густота населення залежна від якости Ґрунтів, вона найвища на чорноземній Грубешівщині і Томашівщині (понад 70), найнижча на піскуватій Білгорайщині (бл. 50). У м. жило 1931 19 % (1964 — 23 %) населення. Міста мали торг.-ремісничо-адміністративний характер. Найбільшим м. був Холм (1931 — 38600, 1970 — 64000); ін. (у дужках ч. меш. на 1931 і на 1964 у тис.): Грубешів (12,6; 13,4), Томашів (9,6; 10,8); Замостя (24,7; 33,1); вже за межами української етногр. території — Красностав (14,6; 15,8) і Білгорай (13,8; 15,2); деякі м-ка — Терногород, Щебрешин.

X. стала з етнічного погляду мішаним укр.-поль. краєм. Більшість мали українці до 1945 лише у вузькій смузі над Бугом, зокрема на півд.-сх. Грубешівщині, але не становили більшости у жодному пов. Нац. чи віросповідна структура населення була на 1931 приблизно така: (у тис., у дужках у %):

Українці 149 (21,3) Калакути 60? (8,8) Поляки 427 (59,3) Євреї 70 (9,7) Німці 13 (0,9)

Нац. меншостями на X. були євреї й німці (невелике ч. росіян — урядовий апарат, жили тільки в 1870–1914 pp.). Євреї становили 1931 10 % всього населення (1914 — 13 %), але більшість майже у всіх м. (у Холмі до поч. 20 ст. навіть ⅔ всього населення). Німці (1914 — 35 000), 1931 — ледве 13 000 жили в холмському пов. і сусідній частині Володавського. Вони наплинули в другій пол. 19 ст. (переважно після 1883), поселилися на землях, розпарцельованих великими власниками, і були досить багатими хліборобами. 1915 всіх їх вивезло рос. військо (переважно на Сибір), і тільки частина їх 1920 репатріювалася. Їх нім. окупаційна влада вивезла восени 1939 до Райху. З кін. 1940-их pp. X. й П. є суто поль. краєм.

Нар. господарство. X. була до 1939 (е переважно й тепер) чисто рільничим краєм, в якому з сілб. господарства жило бл. 80 % всього населення, у тому ч. все укр. Великі ліси залишилися тільки на Білгорайщині і на Розточчі. С.-г. площа займала 70 % усього простору, у тому ч. на ріллю припадало 51 %, сади і городи 1,5 %, на луки і пасовища 18 %, на ліси 24 %, на невжитки 5,5 %. Гол. культури (у % до всієї засівної площі): жито (30 %), пшениця (18 %), картопля (16 %), овес (15 %), кормові (11 %), ячмінь (8 %), техн. (зокрема цукровий буряк, 2 %). Пшениця найбільше поширена на Грубешівщині (також і цукровий буряк). X. має невеликі надвишки рослинництва, більше молочних продуктів і свинарства.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Струцюк Й. Ти не згасла, зоре ясна (про Холмську Чудотворну ікону). — Луцьк: газ. Віче. — 2000. — 14 вересня. Струцюк. Й. Комендант Холмської самооборони (про Ю. Лукащука). Зб. Надбужанщина, т.4. Львів — Торонто. 2004.

Струцюк Й. Журавлі над горою Данила, як ніколи сьогодні кричать. Зб. Надбужанщина, т.4. Львів — Торонто. — 2004.

Струцюк Й. З висоти Данилової гори. Передмова до збірки "Ти не згасла, зоре ясна. Пісні Холмщини і Підляшшя). Луцьк: Ініціал. — 2006.

Струцюк Й. Перший ешелон (про депортпцію першого українського села з Холмщини). Луцьк: газ. Сім'я і дім. Народна трибуна. — 2004. — 18 вересня.

  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Батюшков П. Холмская Русь. П. 1887;
  • Benkowski Е. Rus Chelmska od czasu rozbioru Pojski. Л. 1887;
  • Ktolberg O. Chelmskie — Obraz Etnograficzny. Kp. 1890;
  • Площанский И. Прошлое Холмской Руси. Вильна 1899;
  • Францев В. Карты Русского и Православного населения Холмской Руси. в. 1909;
  • Dymcha L.. de. La question de Khelm. Париж 1911;
  • Wiercinski H. Jeszcze z powodu wydzielenia Chelmszczyzny. Kp. 1913;
  • Wiercinski H. Ziemia Chelmska і Podlasie. B. 1916;
  • Дордуба М. Історія Холмщини й Підляшшя. Кр. 1941;
  • Храпливий Є. Нарис історії Холмщини й Підляшшя; новіші часи. Вінніпеґ 1968;
  • Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії 1939–1941. Чикаго 1975.