Холмщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб Холмщини

Хо́лмщина (також Холмська Русь, Забужжя, Забузька Русь, Холмська земля) — історико-географічна область Русі, розташована на захід від середини Бугу. На заході межує з польською Люблінщиною, на сході з Волинню, на півночі з Підляшшям, на півдні з Галичиною. За межу між Холмщиною і Підляшшям можна вважати колишню межу між Седлецькою і Люблінською губерніями.

Територія Холмщини в межах Холмської губернії охоплювала 6 572 км² (повіти Холмський, Грубешівський, Томашівський, Костянтинівський).

Чисельність мешканців (на 1931) — 720 000.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Часто назву «Холмщина» поширювали і на південне Підляшшя, бо воно входило до складу Холмської єпархії, а з 1912 — до Холмської губернії. Взагалі з 1795 Холмщина та південне Підляшшя мали майже спільну історію. Периферійне положення Холмщини (як і Підляшшя, але в меншій мірі) було причиною слабкого її зв'язку з рештою українських земель і відносно слабкої національної свідомості українського населення. Холмщина лежала далеко від центрів українського життя, а її головне місто Холм не мало великого значення. Виняток становила лише доба Галицько-Волинської держави, коли Холмщина завдяки своєму віддаленому відносно татар розташуванню стала плацдармом держави Данила Романовича, а заснований ним Холм — його столицею.

Близькість Холмщини до Польщі полегшила її полонізацію. Водночас Холмщина і Підляшшя мали низку лише їм властивих особливостей (зокрема в церковній ділянці).

Зараз Холмщина та Підляшшя входять до складу Польщі (Люблінське та незначна частина Седлецького воєводства), і там уже майже нема українців.

Природа та клімат[ред.ред. код]

Переважну частину Холмщини становить Холмська височина, яка є частиною Волинсько-Холмської височини (у польській термінології — східна частина Люблінської). Це легкохвиляста рівнина, здебільшого на висоті 200–250 (подекуди до 300) м., з крейдовим підложжям, вкритим третинними шарами і лесом, з урожайними ґрунтами (на Грубешівщині чорнозем). На північному сході Холмська височина знижується виразним ступенем до 20 — 40 м висоти у напрямі до Підляської низовини, на якій лежить менша (північна і північно-східна) частина Холмщини; її краєвид післяльодовиковий, ґрунти переважно попільнякові, середньої врожайності. Третю географічно-природну частину Холмщини становить південно-західна частина (Білгорайщина), що є частиною Надсянської низовини; це переважно піщана плоскорівня на висоті 200–250 м з маловрожайними ґрунтами.

Ріки Холмщини належать до сточища Вісли: Буг з притоками — Угеркою і Гучвою, Вепр з Бистрицею; на південному заході притока Сяну — Танва.

За приблизною класифікацією ґрунтів Холмщини припадає (в %): на піскові — 20, лесові — 20, чорнозем — 10, суглинки — 12, боровики — 15, торфові і багнисті — 16.

Майже вся Холмщина належить до смуги середньоєвропейских лісів. На Холмщині, як і на Підляшші, пролягають східні межі буку, ялиці, модрини та граба; північно-західна межа — смереки. Великі лісові масиви існували колись на Білгорайщині (Сольська пуща).

Клімат Холмщини перехідний між континентальним й океанічним. Зима м'яка (середньомісячна температура січня в Холмі −4,4 °C), літо помірне (середньомісячна температура липня +18,5 °C); середньорічна температура +7,4 °C; кількість погідних днів у сусідньому Любліні 137 на рік, сума атмосферичних опадів 546 мм на рік; дощів найбільше в червні, липні і серпні (разом 250 мм).

Історія[ред.ред. код]

Історія Холмщини до початку 19 ст.[ред.ред. код]

Територія Холмщини була заселена з новішого палеоліту. За ранньої доби її заселювало східно-слов'янське плем'я дулібів. З другої половини 10 ст. Холмщина входила до складу Київської держави, з 13 ст. по 1340 — до складу Галицько-Волинської. У 1235 році Данило Романович заснував укріплене місто Холм, до якого переніс свою столицю. Тоді Холмщина відігравала велику роль, головним чином завдяки тому, що була віддалена від терену татарських наскоків (хоча вони кілька разів захоплювали і Холм) і лежала на важливому торговому шляху між Києвом і Балтицьким морем (Володимир — Торунь).

У 14 ст. Холмщина була територією змагань галицько-волинських князівств з Польщею і Литвою. З 1340 до 1377 року Холмщина належала Литві, у 1377–1387 роках — Угорщині, а згодом, без перерви аж до 1795 року, Польщі. З 15 ст. майже вся Холмщина являла собою Холмську землю (з каштеляном на чолі), яка входила до складу Руського воєводства і складалася з повітів — Холмського і Красноставського. 1648 військо Богдана Хмельницького зайняло на короткий час Холмщину й Підляшшя; сам він здобув Холм й укріплене Замостя. У кінці 17 — на початку 18 ст. Холмщина була територією польсько-шведських змагань.

Як на Підляшші, так і на Холмщині всі вищі прошарки населення зазнали полонізації; натомість тут був менший, порівняно з Підляшшям, приплив польських осадників.

По третьому поділі Польщі 1795 Холмщина й Підляшшя опинилися під владою Австрії, у 1809–1814 роках входили до складу Варшавського князівства, у 1815–1830 рр. — до Польского королівства, яке було пов'язане персональною унією з Російською Імперією. Доля Холмщини й Підляшшя відтоді відмінна від долі решти українських земель, які входили до складу Російської Імперії і Галичини.

У житті населення Холмщини чималу роль відіграла Церква. Холмщина входила до складу Холмської єпархії, яку створив у першій половині 13 ст. Данило Романович, спершу з осідком в Угруську, а з 1240 — в Холмі. Культурно-освітницьку працю вело Холмське братство і церковні школи. Найвизначніші єпископи: М. Терлецький (1628–1649), Я. Суша (1652–1687), П. Володкевич (1731–1756), В. Рилло (1756–1784).

1815–1914[ред.ред. код]

З 1815 Холмщина й Підляшшя входили до складу Королівства Польського, і на території Холмщини й Підляшшя діяла польська адміністрація і польська мова була урядовою. Збільшилися і польські римо-католицькі впливи на греко-католицьку церкву, яка з 1807 входила до складу Галицької митрополії. Тоді Греко-католицька церква була єдиним заборолом перед польською експансією. Шляхта і магнати українського походження були вже давно спольщені і залишилися лише селяни, які були тісно пов'язані а уніятською церквою та її духовенством. Але й уніятська церква зазнала сильної латинізації в устрої (наприклад, організація капітул), обрядах (введення органів, монстрацій тощо) і навіть у запровадженні польської мови (в проповідях). Все це наближало уніятську церкву до латинської, а рівночасно збільшувало відмінність від православної і навіть греко-католицької в Галичині. Частина духовенства користувалася поль. мовою і почувала себе поляками, дехто з них не знав церковно-слов'янської мови, а їхні діти переважно полонізувалися. На відміну від галицького духовенства, священики на Холмщині й Підляшші мали лише деколи високу освіту, чимало з них здобувало її в Холмській духовній семінарії, дехто в Галичині, а дехто в польських духовних семінаріях. Поразка польського повстання 1830 не зменшила польських впливів на Холмщину й Підляшшя, бо законодавство, мова й адміністрація лишилися далі польськими. З 1830 Холмська єпархія підлягала безпосередньо Римові. Після ліквідації унії 1839 на Центральних і Східних землях її ще толеровано на Холмщині й Підляшші, але над нею вже мав нагляд царський уряд через своїх намісників у Варшаві, він мав вплив і на номінацію холмських єп. Але, попри російську загрозу, уніятська Церква на Холмщині й Підляшші не звільнилася й від латинських впливів, хоч деякий вплив мала й Галичина: звідти походило чимало священиків і гал. митр. міг впливати на обсаду владичих престолів. Становище унії на Холмщині й Підляшші погіршало у висліді польського повстання 1863, яке частково захопило і Холмщину та Підляшшя. У ньому брали участь сини уніятських священиків, а дехто з священиків допомагав повстанцям. Після поразки повстання в Польщі, а разом з тим і на Холмщині й Підляшші, дійшло до загострення режиму і репресій російської влади, запровадження російської мови в урядуванні й освіті. Тоді ж почали напливати на Холмщину й Підляшшя росіяни. Російські репресії стосувалися й до уніятів. Щоб остаточно усунути польські впливи в уніятській церкві, російська влада вирішила її ліквідувати. Це сталося ніби добровільно. Останній уніятський єпископ М. Куземський був змушений виїхати до Галичини, а його наступником призначено М. Попеля (також родом з Галичини), якого, однак, не визнав Рим. Попель від імені духовенства і Холмської капітули 18 лютого 1875 вніс прохання прийняти до православної церкви 120 уніятських парафій, і 6 квітня 1875 цар Олександер II проголосив їх інкорпорацію до Варшавської православної єпархії, яку тоді перейменовано на Холмсько-Варшавську; у Холмі діяв як вікарій холмсько-підляський єп. (див. докладніше Холмська єпархія).

Інакше, ніж 1839 на Центральних і Східних Землях, на Холмщині й Підляшші тільки частина уніятів погодилася перейти на православ'я: майже половина (зокрема на Підляшші) залишилася вірною унії. Влада почала стосувати до них гострі репресії: пацифікацію при допомозі війська і поліції, масові арешти, заслання, навіть знищення. З 214 уніятських священиків на православ'я перейшло тільки 59. Частину решти вивезено, дехто емігрував до Галичини, рівночасно з Галичини добровільно прибуло деяке ч. греко-католицьких священиків, які осіли на залишених парафіях, тепер уже православних. Переслідування уніятів викликало жваву реакцію в усьому польському суспільстві, в пресі й літературі; їх називали поляками-уніятами.

Релігійні, а то й національні відносини на Холмщині й Підляшші змінилися з революцією в Росії 1905, після царського указу (17 квітня 1905), який дозволив зміну віри. Тоді розпочалося масове повернення з православ'я, але не на унію, бо царський уряд не дозволив далі на її поширення, а на католицтво. Перед виданням указу на Холмщині й Підляшші жило 450 000 православних, на початку 1908 було їх ледве 280 000, себто 170 000 (за іншими джерелами близько 200 000, близько 38 %), перейшло з православ'я на римо-католицтво.

Населення, яке перейшло на римо-католицький обряд, залишилося ще з своєю мовою, але молодші поволі почали переходити на польську. У висліді цих процесів на Холмщині й Підляшші утворилося 3 групи: українці за мовою і національністю православного віровизнання, поляки за мовою і національністю римо-католицького віровизнання (частково польського, частково українського походження) та навернені з православ'я на римо-католицтво — українці за мовою, але без виразного національного почуття, яких українське населення називало згірдливо калакутами або перекецами.

Щоб зміцнити православ'я на Холмщині й Підляшші, Святіший Синод у Петербурзі відокремив 1905 з Холмсько-Варшавської єпархії Холмську єпархію, її очолював Євлогій Ґеорґієвський. Православна церква на Холмщині й Підляшші мала деякі особливості. Щоб протидіяти католицизмові й полонізації, дозволено на деякі форми, до яких звикли холмщани в богослуженнях (наприклад, уніятський напів), мові (толеровано українську мову як мову проповідей) тощо. Жваву культ. діяльність розвинуло Холмське Православне Братство (1885–1917). Воно видавало книги, двотижневик «Холмская Жизнь», тижневик «Братська Бесіда» — російською і українською мовами (ред. М. Кобрин), масовий «Холмский Народный Календарь», який містив також статті українською мовою.

Шкільництво на Холмщині в 20 ст. стояло краще, ніж на Центральних і Східних Землях, мало відносно густу мережу нар. шкіл. Чимале значення мали учительські семінарії в Холмі й Білій та духовна семінарія в Холмі.

Після революції 1905 відродився на Холмщині й Підляшші український національний рух, зокрема серед учителів. З 1905 в Грубешеві діяло видавництво О. Сполітака й О. Лоського, яке видало кілька популярних книжечок й одне число газети «Буг» (1905, відразу ж конфіскованої).

Щоб остаточно усунути польські впливи на Холмщину й Підляшшя, холмські кола, зокрема Холмське Братство, висунули проект відокремлення Холмщини й Підляшшя в окрему губернію, який 1912 обговорювала Державна Дума в Петербурзі. Проти нього виступив не тільки польський клуб у Думі, але й представники інших національних меншостей (за винятком українців) і соціалісти. Однак закон про відокремлення Холмської губернії був ухвалений і увійшов у силу 23 червня 1912. Холмську губернію відокремлено за етнографічним принципом з заселених українцями частин Люблінської і Селецької губернії. Підставою були етнографічні карти, опрацьовані В. Францевим. Холмську губернію безпосередньо підпорядковано міністерству внутрішніх справ у Петербурзі, лише в шкільних справах вона мала підлягати київському шкільному кураторові. Практичній реалізації закону перешкодила війна (див. також карту на 2090 стор.).

1915–1919[ред.ред. код]

Влітку 1915 Холмщина й Підляшшя стали тереном воєнних дій. Перед відступом з Холмщини й Підляшшя російська армія провела масову евакуацію населення. Ще раніше вивезено в глибину Росії всіх німецьких колоністів. З Холмщини й Підляшшя, боячись переслідувань з боку польської католицької більшості, виїхали всі росіяни і майже всі українці. Натомість залишилися всі поляки і майже всі калакути. Перед відступом російське військо спалило майже всі українські села. Лишилося приблизно 25 000 українців (у тому числі на Холмщині 15 000, на Підляшші 10 000). Таким чином Холмщина й Підляшшя стали майже суто польським краєм з 85 % поляків на Холмщині і 84 % на Підляшші.

На Холмщині, що була під австрійською цивільною окупацією неможлива була жодна українська культурно-освітня праця не тільки через незначне ч. українців, але й тому, що австрійська влада (під польським впливом) не давала на неї дозволу. Натомість на Підляшші, яке опинилося під німецькою окупацією до української культурно-освітньої праці влада ставилася прихильно, зокрема Союз Визволення України на початку 1917 відкрив ряд українських шкіл. Ця культурно-освітня праця тривала під проводом О. Скоропис-Йолтуховського та К. Дмитрюка з весни 1918 до поразки Української держави.

Важка була доля втікачів з Холмщини й Підляшшя. Евакуація в глибину Росії відбувалася хаотично. По дорозі більшість з них втратила рухоме майно, багато хворіло. З часом влада створила комітети, які допомагали втікачам. Найбільше їх поселилося в суто російських губерніях над Волгою, а дехто навіть в Азії. Вони працювали здебільша на ріллі, зокрема у тамтешніх селян. Завдяки своєму вищому хліборобському рівню культури, вони дійшли до деякого добробуту. Одночасно, у конфронтації з росіянами холмщани усвідомили себе українцями. Ще більше вплинула на їхню національну свідомість українська національна революція 1917. Вже на весні 1917 відбувся ряд нарад і з'їздів холмщан (серед інших у Києві 12 квітня 1917) і Всехолмський з'їзд (7 — 9 квітня 1917), який був яскравим доказом національної свідомості холмщан і підляшан. В його резолюціях висунено гасло: «Геть з Польщею, ми є українці і хочемо належати до України й Києва». З'їзд відвідав голова Центральної Ради М. Грушевський (він походив з Холма) і підтримав вимоги холмщан. На з'їзді обрано Холмський губ. виконавчий комітет, члени якого були одночасно делегатами до Центральної Ради. З ініціативи холмських делегатів Центральна Рада ухвалила 27 листопада 1917 резолюцію, що Холмщина й Підляшшя є складовою частиною УНР. Відповідно до цієї резолюції в Берестейському мирі 9 лютого 1918 між Україною і союзом 4 держав визнано Холмщину й Підляшшя (приблизно в межах Холмської губернії) складовою частиною УНР.

Приєднання Холмщини та Підляшшя до України викликало польські протести. Практично українська влада не перебрала ні Холмщина, ні Підляшшя, а тим часом українські втікачі з них (вже з 1918) почали повертатися на рідні землі.

1919–1939 (Холмщина під польською владою)[ред.ред. код]

Після поразки центр. держав Холмщину й Підляшшя окупувало польське військо. Влітку 1920 вони короткочасно були окуповані сов. військом. Остаточно Холмщина й Підляшшя увійшли до складу Польщі на підставі Ризького миру між Польщею й РРФСР (18 березня 1921). До 1922 більшість втікачів повернулася на Холмщину й Підляшшя, хоч польська влада утруднювала їх повернення, зокрема української інтелігенції; тому частина холмщан і підляшан залишилася в СССР. Можна припускати, що через переселення українці втратили яких 120 000 осіб.

У жодній іншій частині українських земель, які опинилися по першій світовій війні під Польщею, не був польський тиск такий сильний, як на Холмщині й Підляшші. Школи були винятково польськими, більшість православних церков поляки перетворили на костьоли. Однак холмщани розвинули успішну національну працю, серед іншого заснували культурно-освітню організацію «Рідна хата», об'єдналися в кооперативах, які підпорядковувалися Ревізійному Союзові Укр. Кооператив у Львові, закладали філіяли та доми молитов (влада не давала дозволу на відкриття церков). Доказом української сили було те, що при перших виборах до польського сойму 1922 (ці вибори, на відміну від наступних, були проведені дійсно вільно) холмщани перемогли у виборчій кампанії і провели до сойму та до сенату 5 своїх представників. Але незабаром поляки застосували нові репресії: ліквідовано «Рідні хати», заборонено інші вияви культурного життя (театр, преса тощо), кооперацію ізольовано від Львова, введено гострий поліційний нагляд; про вільні вибори не було вже й мови. Сотні громадян арештовувано часто під вигаданими обвинуваченнями в комунізмі. Холмщанам залишилася тільки церква, але поляки почали нищити й церковне життя. Урядовою мовою православної церкви стала польська, обов'язкова для навчання релігії і проповідей у церкві. Священики були під поліційним наглядом, багатьох з них усунено, зате підтримувано ревних полонізаторів і русофілів. Наприкінці 1937 поляки почали масове нищення церков, як «непотрібних об'єктів». З 389 православних церков, що діяли на Холмщині й Підляшші 1914, залишилося 51 (149 перетворено на костьоли, а 189 — зруйновано). За останніх довоєнних років поляки вдалися ще до іншого засобу нищення українців: озброєні польські боївки (так звані кракуси) нападали на українські хати і нищили все майно.

Холмщина й Підляшшя в Ген. Губернії (з вересня 1939 до червня 1944).[ред.ред. код]

Умови українського життя на Холмщині й Підляшші змінилися під німецькою окупацією. Вже за 2 тижні після вибуху польсько-німецької війни німецьке військо захопило всю Холмщину й Підляшшя. За нім.-сов. договором 23 вересня 1939 у Москві устійнено границі сфер інтересів обох держав на лінії Сяну-Бугу. Разом з тим Холмщина й Підляшшя увійшли до складу Ген. Губ. і становили в ній східну частину Люблінської області (дистрикту).

Німецька влада ставилася до українського культурного життя на Холмщині й Підляшші толерантно. Вже за перших тижнів під німцями по більших осередках виникли під різними назвами українські громадські організації. Вони розпочали допомогову акцію для втікачів, організували українське населення і захищали його перед німецькою владою; заснували низку українських шкіл, відновили «Рідні хати», укр. пов. кооперативи і перебрали низку православних церков, перетворених поляками на костьоли. Місцевим українцям допомагали втікачі з західно-українських земель, які захопили совєти, і випущені з польських тюрем та концентраційних таборів політичні в'язні. Кількість тих і тих на Холмщині й Підляшші сягала 1 500 — 2 000 осіб. Вони скупчилися майже винятково в містах Холмщини й Підляшшя та в Любліні, працювали в німецькій адміністрації, кооперації, у керівництві комітетів і в шкільництві; 1940 чимало священиків, втікачів з Буковини, поповнили духівництво православної церкви. Комітети діяли в Білгораї, Терногороді, Томашеві, Замості, Грубешеві, Холмі, Володаві, Красноставі й Білій Підляській. У Холмі постав також Центральний Холмський Комітет, який мав керувати національним життям, хоч насправді опікувався тільки Холмським і Володавським повітами. З місцевих діячів найвпливовішими були: А. Павлюк (голова комітету), С. Любарський (колишній сенатор), В. Косоноцький, В. Островський; у Замості О. Рочняк; у Білій Підляській І. Пастернак, на Володавщині лікар Т. Олесіюк.

1940 — 1941 відбулися на Холмщині й Підляшші, крім припливу утікачів, ще інші зміни в складі населення. Нім. влада переселила всіх німців Холмщини й Підляшшя на землі західної Польщі, натомість багато поляків, виселених з цих земель, переселила на Холмщину й Підляшшя, що збільшило тут польське населення; на підставі нім.-сов. договору про репатріацію, з Холмщини й Підляшшя виїхало до УССР бл. 5 000 українців.

Вже в листопаді комітети на Холмщині й Підляшші визнали як свій центр організацію, яка постала в столиці Ген. Губ. в Кракові під проводом В. Кубійовича. У червні ця централя дістала назву Укр. Центр. Комітету, а місцеві комітети — Укр. Допомогових Комітетів. На великі успіхи здобулися Холмщина й Підляшшя в церковній справі. Вже 5 листопада 1939 постала Церк. Рада у Холмі. Першим кроком для відновлення православної церкви на Холмщині й Підляшші було створення окремої адміністратури православної церкви (адміністратор о. І. Левчук, ген. вікарій М. Малюжинський). Великим досягненням була передача православним собору в Холмі (19. 5. 1940), що мало й символічне значення: кін. поль. впливам. До поч. 1940 ч. правос. церков збільшилося з 51 до 91. Завершенням заходів Укр. Центр. Комітету перед нім. владою було відновлення Автокефальної православної церкви і Холмської єпархії (тепер назва Холмсько-Підляська єпархія) і висвячення на холмського єп. з титулом архієп. (з 1944 митр.) проф. І. Огіенка (Іларіона).

Вперше на Холмщині й Підляшші навчання в нар. і фах. школах (серед них сер. пром. школа в Холмі) перейшло на українську мову. У Холмі діяла укр. гімназія (найбільше ч. учнів — 625). Навчання в сер. школах було уможливлене заснуванням бурс-інтернатів для молоді. Заочну освіту організували Укр.-Осв. Товариства (У. О. Т.), масово засновувані замість «Рідних хат». Кооперативи підлягали укр. пов. союзам й Укр. Обл. Союзові в Любліні. Укр. життя зосереджувалося в У. Д. К. в Холмі, Грубешеві, Білій Підляській, Замості, Терногороді (для Білгорайської округи), Красноставі; сильна делеґатура діяла у Володаві. Значне ч. українців перебувало в Любліні. Представником УЦК при люблінському губернаторі був В. Тимцюрак, з 1941 — В. Голейко. Визначніші діячі У. Д. К., крім названих: Б. Глібовицький і Є. Пастернак (Біла Підляська), М. Струтинський (Грубешів), Р. Перфецький (Замостя) та ін.

Нац. життя Холмщини й Підляшшя зазнало розквіту, якого тут ніколи не було. З різних специфічних для Холмщини й Підляшшя проблем, що їх не вдалося вирішити, була проблема калакутів, які до всіх заходів «українізації» ставилися негативно.

Українське життя на Холмщині й Підляшші ослабло після повернення влітку 1941 більшості утікачів до Галичини. З 1942 на Холмщині й Підляшші почало діяти польське збройне підпілля (пізніше під назвою Армії Крайової), з українського боку на Грубешівщині постала «Самооборона» (яка співпрацювала з УПА). Жертвами польського підпілля впали 1943 серед ін. гол. Грубешівського комітету М. Струтинський і кол. сенатор Є. Пастернак.

1943 дійшло до німецької акції виселення низки польських, але й українських сіл на Замостейцині і Томашівщині; на їхнє місце мали прийти німці. Це зміцнило акцію польських боївок (які мали підтримку польського населення) і контракцію німецької поліції, від чого зазнали великих втрат українські селяни. На весні 1943 на Холмщині й Підляшші діяли також сов. партизани, 1944 посилилася акція поль. ком. партизанів. Одночасно наблизився і нім.-сов. фронт.

З 1944[ред.ред. код]

У липні 1944 всю Холмщину й Підляшшя захопило рад. військо. Відтоді м. Холм стало тимчасовим осідком поль. ком. держави — Поль. Нар. (Людової) Республіки — П. Н. Р. У вересні 1944 був встановлений тимчасовий кордон між УССР і П. Н. Р. Він проходив приблизно по кол. лінії Керзона — здовж р. Бугу; остаточно він був усталений у серпні 1945. Тим самим Холмщина й Підляшшя увійшли до складу Поль. Людової Респ., у якій становили сх. частину Люблінського воєводства. Вже 3. 9. 1944 Поль. Людова Республіка й УССР підписали в Любліні угоду про добровільне переселення українців з П. Н. Р. в Україну, а поляків з УССР до Польщі. Переселення почалося з жовтня 1944, і до серпня 1946 з Холмщини й Підляшшя до УССР переїхало 193 400 українців. Переселенню рішуче протидіяли укр. і поль. підпілля — УПА й Армія Крайова. 1945 вони навіть уклали договір про розмежування своі'х впливів (див. карту на 2091 стор.).

Після обміну населення, на Холмщині й Підляшші залишилося тільки невелике ч. українців: на півд.-сх. Грубешівщині й у вузькій смузі над Бугом у пов. Біла Підляська і Володава; разом, мабуть, яких 25 — 30000. Майже всіх їх поляки виселили 5947 на території сх. і півн. Німеччини, які по війні припали Польщі. Лише по смерті Сталіна до 1966 бл. 12 000 українців повернулося на Холмщину й Підляшшя; і тепер їх ч. можна визначити на яких 20 000. Вони скупчені у смузі над Бугом, найбільше на Підляшші.

Церковне життя українців на Холмщині й Підляшші зосереджене в парафіях Польської Православної Автокефальної Церкви. Натомість вони не мають і тих незначних прав, які мають українці в решті Польщі: тут немає пунктів навчання української мови в школах, не можуть діяти гуртки Укр. Суспільнокульт. Товариства — повторюється польська екстермінаційна політика з часів до 1939. (Див. також Польща).

Інакше на півночі Підляшшя, населення якого переважно залишилося на місці, але його вважають офіц. білоруським. Воно має білоруські школи і білор. товариства.

Людність[ред.ред. код]

У 1931 на 1 км² припадало на Холмщині 57 меш. (1964 — 56). Густота населення залежна від якості ґрунтів, вона найвища на чорноземній Грубешівщині і Томашівщині (понад 70), найнижча на піскуватій Білгорайщині (бл. 50). У м. жило 1931 19 % (1964 — 23 %) населення. Міста мали торг.-ремісничо-адміністративний характер. Найбільшим містом був Холм (1931 — 38600, 1970 — 64000); ін. (у дужках ч. меш. на 1931 і на 1964 у тис.): Грубешів (12,6; 13,4), Томашів (9,6; 10,8); Замостя (24,7; 33,1); вже за межами української етнографічної території — Красностав (14,6; 15,8) і Білгорай (13,8; 15,2); деякі м-ка — Терногород, Щебрешин.

Холмщина стала з етнічного погляду мішаним українсько-польським краєм. Більшість мали українці до 1945 лише у вузькій смузі над Бугом, зокрема на півд.-сх. Грубешівщині, але не становили більшости у жодному пов. Нац. чи віросповідна структура населення була на 1931 приблизно така: (у тис., у дужках у %):

  • Українці 149 (21,3)
  • Калакути 60? (8,8)
  • Поляки 427 (59,3)
  • Євреї 70 (9,7)
  • Німці 13 (0,9)

Нац. меншостями на Холмщині були євреї й німці (невелике ч. росіян — урядовий апарат, жили тільки в 1870–1914 pp.). Євреї становили 1931 10 % всього населення (1914 — 13 %), але більшість майже у всіх м. (у Холмі до поч. 20 ст. навіть ⅔ всього населення). Німці (1914 — 35 000), 1931 — ледве 13 000 жили в холмському пов. і сусідній частині Володавського. Вони наплинули в другій пол. 19 ст. (переважно після 1883), поселилися на землях, розпарцельованих великими власниками, і були досить багатими хліборобами. 1915 всіх їх вивезло рос. військо (переважно на Сибір), і тільки частина їх 1920 репатріювалася. Їх нім. окупаційна влада вивезла восени 1939 до Райху. З кінця 1940-их pp. Холмщина й Підляшшя є суто польським краєм.

Народне господарство. Холмщина була до 1939 (є переважно й тепер) чисто рільничим краєм, в якому з сільського господарства жило бл. 80 % всього населення, у тому числі все українське. Великі ліси залишилися тільки на Білгорайщині і на Розточчі. С.-г. площа займала 70 % усього простору, у тому ч. на ріллю припадало 51 %, сади і городи 1,5 %, на луки і пасовища 18 %, на ліси 24 %, на невжитки 5,5 %. Гол. культури (у % до всієї засівної площі): жито (30 %), пшениця (18 %), картопля (16 %), овес (15 %), кормові (11 %), ячмінь (8 %), техн. (зокрема цукровий буряк, 2 %). Пшениця найбільше поширена на Грубешівщині (також і цукровий буряк). Холмщина має невеликі надвишки рослинництва, більше молочних продуктів і свинарства.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]