Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЖАБОКРИЦЬКИЙ Діонісій

ЖАБОКРИЦЬКИЙ Діонісій (світське ім’я — Дмитро; бл. 1652 — імовірно, 1712) — луцький єпископ (1695—1702 — правосл., 1702—09 — унійний).

Н., ймовірно, в с. Жабокрики Луцького пов. Походив з волин. правосл. шляхти, навч., очевидно, в Луцькій братській школі. Був вількомірським підчашим, 1674 — каптуровим суддею Волинського воєводства, з 1677 до 1686 щорічно обирався старостою Луцького братства. 1684 став київ. підвоєводою, а з 1691 ще й кременецьким підстаростою. Кероване Ж. Луцьке братство 1680 і 1694 стало на заваді заг. з’їзду православних і унійців (див. Берестейська церковна унія 1596). 1679—92 очолював посольства до верхівки Речі Посполитої від Київського воєводства та Брацлавського воєводства в справах захисту правосл. духовенства від утисків козаків, підтримки правосл. нас. З обранням кременецьким підстаростою опікувався діяльністю Кременецького Богоявленського братства. 1693 Ж. став луцьким земським писарем. У лют. 1695 був обраний луцьким єпископом. На цій посаді намагався утримати та посилити позиції православ’я, впорядковував внутрішнє життя єпархії, добився повернення від унійців Гойського і Підгорецького монастирів, а також Овруцької архімандрії, сприяв активізації діяльності Луцького братства, займався під-вищенням освітнього рівня духовенства, покращанням матеріального стану монастирів. У своїй діяльності наштовхнувся на сильну протидію з боку унійців. Незважаючи на підтримку Ж. київ. духовенством, гетьманом І.Мазепою та польс. королем Августом II Фридериком Сильним, моск. патріарх Адріан не благословив київ. митрополита (Варлаама Ясинського) на посвячення Ж. в єпископи, оскільки до свого обрання він був одружений з вдовою, що заборонялося церк. канонами. Посвячення Ж. 1700 мармарошським архієпископом Йосипом Стойкою не було визнане не тільки католиками й унійцями, а й православними. Після переходу до унії 1702 став активно її поширювати. Зі вступом рос. військ у ході Північної війни 1700—1721 на тер. Речі Посполитої 1704 виїхав до перемишльського єпископа Георгія Вінницького, 1705 перебрався до табору Станіслава Лещинського (див. Станіслав I Лещинський), 1706 повернувся на Волинь. Після того, як до росіян потрапила інформація про перешкоджання Ж. діям рос. військ, наступного року виїхав до Угорщини. 1708 Ж. повернувся до Луцька. При спробі противників захопити його і видати росіянам утік до табору коронного гетьмана А.Синявського. Але на поч. 1709 був схоплений і виданий росіянам. Після тимчасового ув’язнення в Києві 1710 Ж. був перевезений до Москви, де проживав при монастирях. Незважаючи на клопотання поляків про його звільнення, за розпорядженням рос. царя Петра I 1711 Ж. заслали до Соловецького монастиря (див. Соловки), звідки через деякий час він був повернутий до Москви, де й помер.

Література

• Курганович С.В. Дионисий Жабокрицкий, епископ Луцкий и Острожский. Историко-биографический очерк. К., 1914.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: В.В. Станіславський.; url: http://history.org.ua/?termin=Zhabokrycky_D; том: 3