Брацлавське воєводство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Брацлавське воєводство

POL województwo bracławskie IRP COA.svg

Герб

RON województwo bracławskie map.svg

   Воєводство в Речі Посполитій (1619).

Брацла́вське воєво́дство (лат. Palatinatus Braclaviensiss, пол. Województwo bracławskie) — адміністративно-територіальна одиниця Великого князівства Литовського (до 1569) та Корони Польської в Речі Посполитій. Існувало в 15661793 роках.

Створене на основі земель Східного Поділля. Після Люблінської унії 1569 року входило до складу Малопольської провінції. Належало до регіону Русь. Розташовувалося в південній частині Речі Посполитої, на півдні Русі. Головне місто — Брацлав. Очолювалося брацлавськими воєводами. Сеймик воєводства збирався у Брацлаві. Мало представництво з двох сенаторів у Сенаті Речі Посполитої. Складалося з 3-х повітів. Станом на 1793 рік площа воєводства становила &&&&&&&&&&031660.&&&&0031 660 км²[1]. Населення в 1790 році нараховувало &&&&&&&&&0933410.&&&&00933 410 осіб. Ліквідоване 1793 року під час другого поділу Речі Посполитої. Територія воєводства увійшла до складу Брацлавського намісництва Російської імперії.

Повіти[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Брацлавське Поділля, до якого відносилася частина сучасної Кіровоградської області, розташована за рікою Синюхою, остаточно ввійшла до складу Великого Литовського князівства на початку 1430-х років, в 1566 році ця литовська провінція була перетворена на Брацлавське воєводство.

За Люблінською унією 1569 року Брацлавське воєводство увійшло до Речі Посполитої.

Після Люблінської унії 1569 року Брацлавське воєводство перейшло під владу Речі Посполитої. Шляхта, що ринулася сюди, захоплювала кращі землі. У 1598 році до Вінницю були переведені всі урядові заклади, вона стала адміністративним центром Брацлавського воєводства, тому що Брацлав ще частіше став піддаватися нападам татарів, та й не зовсім спокійна Запорізька Січ знаходилася близько. Це обумовило наступний етап зросту Вінниці — забудову правого берега р. Богу (Бугу). Нове розташування замку, що зайняв найважливіше місце в структурі міста, сформувало і планувальну мережу вулиць Правобережжя, що пучком збігали до мосту, пізніше перекиненому на замковий острів Кемпа, з нього — на лівий берег. Ця схема вулиць існує і нині.

У 1610 році староста брацлавський Валентій Александр Каліновскі (Калиновський) пожертвував 30000 золотих і 2 села для монастиря єзуїтів, що оселилися у Вінниці. Вони побудували величезний костьол, колегіум (школу), конвікт (гуртожиток), оточивши їх, подібно до фортеці, товстими цегельними стінами з вежами по кутах. Монастирський ансамбль розмістився в нагірній частині правого берега, видимий здалеку, що домінує над рікою. Його «муровані» будівлі у свій час робили сильне враження капітальністю і добротністю, з тих пір за ними закріпилася назва Мури (від лат. murus — стіна).

У 1616 році, на противагу кляштору єзуїтів, був заснований православний Преображенський монастир. У 1621 році у Вінниці з'являються домініканці, яким староста Ян Одживольскі дав місце в Мурах, поруч з єзуїтами, і великі маєтності. Вони побудували монастир. Ще через п'ять років відкривається другий православний монастир — жіночий Благовіщенський. Важливу роль грали православні церковні братерства, що повсюдно виникали тоді, у Вінниці — братерство Козьми і Дем'яна, організоване незабаром після Люблінської церковної унії, українська братерська школа проіснувала у Вінниці поруч з Мурами біля двохсот років. У 1632 році за сприяння видатного діяча української культури митрополита Петра Могили і брацлавського підсудка Михайла Кропивницького був відкритий православний колегіум при братерському Вознесенську монастирі. За 7 років через підступ єзуїтів колегіум закрився. У 1645 році при жіночому православному монастирі була створена братська школа.

За Білоцерківським мирним договором, укладеним між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським урядом 18 вересня 1651 року, козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство, до Брацлавське воєводство повернулася польська адміністрація. В травні 1652 р. Богдан Хмельницький анулював умови цього договору.

У Брацлавському воєводстві з 1629 по 1664 рр., згідно з підрахунками, кількість димів зменшилася з 71 471 до 6111, тобто в 11,6 раза, в тому числі на селі — з 22 656 до 3465, тобто у 6,5 раза. Брацлавське воєводство, центральна й південна частини Київського зазнали найбільшого спустошення, оскільки протягом тривалого періоду другої половини XVII ст. були «театром» військових дій.

Переселення та втечі представників різних верств населення до Брацлавського, Подільського, центральної й південної частин Київського воєводства в кінці XVII — на початку XVIII ст. зафіксовані також в актових книгах гродських судів.

У 1671 р. спалахнула війна між Польщею і Туреччиною, внаслідок якої, згідно з Бучацьким мирним договором 18 жовтня 1672 року, Поділля відійшло до Туреччини, власне Брацлавщина опинилася під владою залежного від турків гетьмана Петра Дорошенка. В квітні 1673 р. польський сейм відмовився затвердити умови Бучацького договору, що призвело до нової польсько-турецької війни. За Журавненським мирним договором 17 жовтня 1676 р., яким вона закінчилася, Поділля залишилося в складі Туреччини, значна частина Правобережної України, в тому числі і землі сучасного Ульяновського району, визнавалася козацькою територією під протекторатом Туреччини. Та й цей договір не був ратифікований польським сеймом. Бахчисарайський мирний договір 13 січня 1681 р., яким закінчилася російсько-турецька війна 1677 — 1681 рр., обумовив між цими двома державами закріплення Брацлавщини і південної Київщини за Туреччиною.

По другому розділі Речі Посполитої 1793 року Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії й утворили Подільську губернію, до західної частини губернії увійшло власне Подільське воєводство, у східну — Брацлавське. Після приєднання Поділля до Росії Вінниця стала губернським містом, але після установи Подільської губернії з центром у Кам'янці була переведена в штат повітового міста.

У 1793 році на територіальній основі Брацлавського і Київського воєводств було створене Брацлавське намісництво.

За указом 27 січня 1795 р. з частини Брацлавського намісництва та, Єлисаветградського, Новомиргородського, Херсонського повітів і Очаківської області / відійшла до Росії за Трактатом вічного миру і дружби, укладеним між Росією і Туреччиною 29 грудня 1791 р., вже в середині 1792 р. розділялася на 4 повіти з центрами в Голті, Нових Дубосарах, Гаджибеї та Очакові / Катеринославського намісництва було створене Вознесенське намісництво, адміністративним центром якого в 1795 р. був тимчасово Новомиргород, в 1796 р. — спеціально побудоване біля містечка Соколів на р Південний Буг м. Вознесенськ. Вознесенське намісництво було відкрите 13 червня 1795 р. в складі 12 повітів: Вознесенського, Богопільського, Катеринопільського, Єленського, Єлисаветградського, Новомиргородського, Ольгопільського, Тираспольського, Уманського, Херсонського, Черкаського та Чигиринського.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Pawiński, Adolf. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1886. — Małopolska. T. 1—2.

Джерела[ред.ред. код]