Газовий тор
Газовий тор — це тороїдна хмара газу або плазми, яка опоясує планету. У Сонячній системі газові тори, як правило, утворюються внаслідок взаємодії атмосфери супутника з магнітним полем планети. Найвідомішим прикладом є плазмотор Іо, який утворюється в результаті іонізації кисню та сірки з розрідженої атмосфери Іо, вулканічного супутника Юпітера, в обсязі приблизно 1 тонна в секунду[1]. До іонізації ці частинки є частиною нейтрального тора, також зосередженого на орбіті Іо. Спостереження за енергетичними частинками також свідчать про наявність нейтрального тора навколо орбіти Європи, іншого супутника Юпітера.
Іншим прикладом є тор з кисню та водню, породжений Енцеладом, супутником Сатурна. Кріовулканічна активність у районі південного полюса Енцелада призводить до викидів у космос газів (переважно водяної пари) та льоду, з яких і формується тор[2]. На відміну від тору Іо, де частинки переважно іонізовані, у торі Енцелада щільність нейтральних частинок значно більша за щільність іонів.
Після зустрічей «Вояджерів» із Сатурном розглядалася можливість існування тора з азоту, породженого його супутником Титаном[3]. Подальші спостереження космічним кораблем «Кассіні» не виявили чітких свідчень існування такого тора. Хоча не було можливості провести вимірювання рівня нейтрального азоту, іони поблизу орбіти Титана були переважно з груп водню та води (O+, OH+, H2O+ і H3O+) з тора Енцелада. Сліди іонів азоту були виявлені, але на таких рівнях, що їх джерелом також міг би бути Енцелад.
Вигаданий газовий тор є місцем дії романів Ларрі Нівена «Інтегральні дерева»[4] і «Димове кільце», у яких газовий гігант на орбіті навколо нейтронної зорі генерує газовий тор, що має достатню щільність та достатньо вільного кисню для підтримки життя, в тому числі людей.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Khurana, 2004, pp. 5-7.
- ↑ Hartogh, P.; Lellouch, E.; Moreno, R.; Bockelée-Morvan, D.; Biver, N.; Cassidy, T.; Rengel, M.; Jarchow, C.; Cavalié, T. (1 серпня 2011). Direct detection of the Enceladus water torus with Herschel. Astronomy & Astrophysics (англ.). Т. 532. с. L2. doi:10.1051/0004-6361/201117377. ISSN 0004-6361. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 10 травня 2022.
- ↑ Eviatar, A.; Podolak, M. (1983-02). Titan's gas and plasma torus. Journal of Geophysical Research C: Oceans (English) . Т. 88, № A2. с. 833—840. doi:10.1029/JA088iA02p00833. ISSN 0148-0227. Процитовано 10 травня 2022.
- ↑ Niven, Larry (1984). The Integral Trees. Del Rey. ISBN 0-345-32065-4.
Цитовані джерела[ред. | ред. код]
- Khurana, K. K.; Kivelson, M. G. та ін. (2004). The configuration of Jupiter's magnetosphere (PDF). У Bagenal, Fran; Dowling, Timothy E.; McKinnon, William B. (ред.). Jupiter: The Planet, Satellites and Magnetosphere. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-81808-7. Архів оригіналу (PDF) за 19 березня 2014. Процитовано 10 травня 2022.