Титан (супутник)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
|
|
| Дані про відкриття | |
|---|---|
| Дата відкриття | 25 березня 1655 року |
| Відкривач(і) | Хрістіан Гюйгенс |
| Планета | Сатурн |
| Номер | VI |
| Орбітальні характеристики[1] | |
| Велика піввісь | 1 221 830 км |
| Перицентр | 1 186 162 км |
| Апоцентр | 1 257 498 км[2] |
| Орбітальний період | 15,94542068 діб |
| Ексцентриситет орбіти | 0,029192 |
| Нахил орбіти | 0,295° до площини екватора планети |
| Фізичні характеристики | |
| Діаметр | 5150 км |
| Середній радіус | 2575,50 ± 2,00 км[3] |
| Площа поверхні | 8,3×107 км² |
| Маса | 1,34520029 ± 0,00020155×1023 кг[3] |
| Густина | 1,8798 ± 0,0044 г/см³[3] |
| Прискорення вільного падіння | 1,352 м/с² |
| Друга космічна швидкість | 2,639 км/с |
| Період обертання навколо своєї осі | 15,94542068 діб |
| Нахил осі обертання | 0° |
| Альбедо | 0,21 |
| Атмосферний тиск | 146,7 Па |
| Температура поверхні | 90 К |
| Атмосфера | азот (98,4%), метан (1,6%) |
| Інші позначення | |
| Сатурн VI | |
Титан (лат. Titan, грец. Τῑτάν) — найбільший за розміром і двадцять перший за віддаленістю від планети супутник Сатурна. Діаметр Титана близько 4400 км, віддаль від Сатурна 1,22 млн. км. Завдяки своїй порівняно значній масі (1/4000 маси Сатурна, вдвічі більша за масу Місяця) Титан впливає на рух інших супутників Сатурна, зумовлює збурення їхніх орбіт. Відкрив Титан у 1655 році Хрістіан Гюйгенс.
Титан — найбільший за розміром супутник Сатурна і другий за розміром (після Ганімеда) у Сонячній системі.
Зміст |
[ред.] Загальні відомості
Діаметр Титана — 5150 км. Таким чином, він більший, ніж планета Меркурій, хоча й поступається йому за масою. У Титані зосереджено 95 % маси всіх супутників Сатурна. Сила тяжіння на ньому складає приблизно одну сьому від земної.
Титан — єдиний супутник у Сонячній системі, який має щільну атмосферу, і єдиний супутник, поверхню якого не можливо спостерігати у видимому діапазоні через хмари. Тиск біля поверхні приблизно в 1,6 разів перевищує тиск земної атмосфери. Температура — мінус 170—180°C.
На Титані, ймовірно, є метанові моря і ріки (але їх наявність довго була під сумнівом; «Гюйгенс» приземлився в темну область, яка виявилася з твердою поверхнею), а також гори, які складаються з льоду.
[ред.] Будова
Титан складається майже наполовину з водяного льоду і наполовину — з кам'янистих матеріалів. Такий склад схожий із деякими іншими великими супутниками газових планет: Ганімедом, Каллісто, Тритоном.
Імовірно, навколо кам'яного ядра діаметром близько 3400 км є кілька шарів льоду з різними типами кристалізації.
В атмосфері супутника виявлений ізотоп аргон-40, що свідчить про вулканічну діяльність. Припускають, що роль лави в даному випадку повинні виконувати водяний лід, вода та аміак. Такий тип вулканізму називається кріовулканізмом. Окрім цього, на знімках КА «Кассіні» зафіксовано принаймні два утворення, що нагадують вулкани.
На Титані виявлено щонайменше один масивний гірський хребет протяжністю близько 150 км і висотою до 1,6 км. На гірських вершинах є світлі відкладення, можливо, поклади метану та інших органічних матеріалів.[1]
[ред.] Атмосфера
Атмосфера Титана складає близько 400 кілометрів у товщину і містить кілька шарів вуглеводневого «смогу». Через це Титан є єдиним супутником у Сонячній системі, поверхню якого неможливо спостерігати в телескоп.
Нижні шари атмосфери, як і на Землі, поділяються на тропосферу і стратосферу. У тропосфері температура з висотою падає від 94 К на поверхні до 70 К на висоті 35 км (на Землі тропосфера закінчується на висоті 10—12 км). До вистоти 50 км простягається тропопауза, де температура залишається практично сталою. А далі температура починає зростати. Такі інверсії температури перешкоджають розвитку вертикальних переміщень повітря. Вони зазвичай виникають через сумісну дію двох факторів — підігріву повітря знизу від поверхні і підігріву зверху завдяки поглинанню сонячного випромінювання. У земній атмосфері інверсія температур спостерігається на висотах близько 5о км (стратопауза) і 80—90 км (мезопауза). На Титані температура впевнено зростає принаймні до 150 км. Проте на висотах понад 500 км «Гюйгенс» несподівано виявив цілу низку температурних інверсій, кожна з яких визначає певний шар атмосфери. Їх походження поки нез'ясоване.
За даними КА «Кассіні», нижня частина атмосфери Титана, так само як і атмосфера Венери, обертається істотно швидше поверхні, являючи собою єдиний потужний постійно діючий ураган. На висотах понад 10 км в атмосфері Титана постійно дмуть вітри. Їхній напрямок співпадає з напрямом обертання супутника, а швидкість зростає з висотою від кількох метрів за секунду на висоті 10—30 км до 30 м/с на висоті 50—60 км. На висотах понад 120 км має місце сильна турбулентність атмосфери — її ознаки були помічені ще в 1980—1981 роках, коли через систему Сатурна пролітали космічні апарати «Вояджер». Однак несподіванкою стало те, що на висоті близько 80 км в атмосфері Титана зареєстрований штиль — сюди не проникають ні вітри, що дмуть нижче 60 км, ні турбулентні рухи, що спостерігаються на вдвічі вищій висоті. Причини такого дивного завмирання рухів поки не вдається пояснити.
Титан отримує дуже мало сонячної енергії для того, щоб забезпечити динаміку атмосферних процесів. Швидше за все, енергію для переміщення атмосферних мас забезпечують потужні припливні впливи Сатурна, які в 400 раз перевищують за силою обумовлені місяцем припливи на Землі. На користь припущення про припливний характер вітрів говорить широтне розташування пасом дюн, широко поширених на Титані (згідно радарним дослідженням).
95% атмосфери припадає на азот. Таким чином, Титан і Земля - єдині тіла в Сонячній системі, які мають щільну атмосферу з переважгим вмістом азоту (розріджені азотні атмосфери мають Тритон і, можливо, Плутон). 5% припадає, в основному, на метан; є також сліди етану, діацетилену, метилацетилену, ціаноацетилену, ацетилену, пропану, вуглекислого газу, чадного газу, ціаногену, гелію. Вуглеводні надають атмосфері оранжевого кольору (зокрема, такий колір неба, якщо дивитися з поверхні). Одним із джерел метану може бути вулканічна активність.
 |
Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ.
Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.
|
[ред.] Примітки
- ↑ http://johnstonsarchive.net/astro/wrjs103so.html
- ↑ Перицентр q і апоцентр Q обчислені за формулами
, 
, де a — довжина великої півосі орбіти, e — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів. - ↑ а б в Jacobson R. A., Antreasian, P. G.; Bordi, J. J.; Criddle, K. E.; et.al. (December 2006). «The gravity field of the saturnian system from satellite observations and spacecraft tracking data». The Astronomical Journal 132: 2520-2526.
[ред.] Див. також
[ред.] Посилання
 |
Це незавершена стаття з астрономії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
