Іо (супутник)
|
|
|
| Дані про відкриття | |
|---|---|
| Дата відкриття | 7 січня 1610 року |
| Відкривач(і) | Галілео Галілей |
| Планета | Юпітер |
| Номер | I |
| Орбітальні характеристики | |
| Велика піввісь | км |
| Перицентр | 420 000 км |
| Апоцентр | 423 400 км |
| Орбітальний період | 1,769137786 діб |
| Ексцентриситет орбіти | 0,0041 |
| Нахил орбіти | 0,05° до площини екватора планети |
| Фізичні характеристики | |
| Середній радіус | 1821,3 км |
| Площа поверхні | 41 910 000 км² |
| Об'єм | 2,53×1010 км³ |
| Маса | 8,9319×1022 кг |
| Густина | 3,528 г/см³ |
| Прискорення вільного падіння | 1,796 м/с² |
| Друга космічна швидкість | 2,558 км/с |
| Атмосфера | відсутня |
| Інші позначення | |
Іо (грец. Ιώ) — супутник Юпітера, найближчий до планети з чотирьох галілеєвих супутників. Його діаметр складає 3642 кілометри, тому Іо є четвертим за величиною супутником у Сонячній системі. Він був названий на честь міфологічної Іо, яка була жрицею Гери та коханкою Зевса. Має особливо бурхливу вулканічну активність. Іо був відкритий Галілео Галілеєм у 1610 за допомогою його першого в історії телескопа. Перші фото Іо були зроблені зондом «Піонер-11», який пролетів повз Юпітер в грудні 1974.
За даними непрямих досліджень, поверхня супутника представлена породами, що на 55(60)% складені сіркою (в Сонячній системі це, імовірно, найбагатші поклади сірки, які доступні з поверхні планети), на 30% — зневодненим астраханітом, на 15% — сульфатом заліза, гематитом (модель Ф.Фанале і Д.Неша). Надра планети містять силікатні гірські породи. На Іо зафіксовано до 8-10 активних вулканів, на поверхні — скиди, ескарпи.
У Сонячній системі є також астероїд Іо.
Вулканізм Іо [ред.]
Іо характерний розвиненим вулканізмом, найбільшим у всій Сонячній системі.
Одночасно на поверхні планети зафіксовано виверження 10 вулканів. Конфігурація вулканічного поля швидко змінюється — за 4 місяці між польотами Вояджера-1 і Вояджера-2 встигли потухнути одні вулкани і з'явитися інші. Рельєф Іо теж швидко змінюється — повністю за декілька сотень років. Найбільші виверження вулканів виносять речовину зі швидкістю 1 км/с на висоту близько 300 км. Жерла багатьох вулканів мають гігантські розміри.
Подібно до земних вулканів вулкани Іо викидають сірку і діоксид сірки, лавові потоки — це розплавлені гірські породи зі значним вмістом сполук сірки.
Джерелом енергії для вулканічної діяльності, імовірно, є приливні сили, викликані сильним гравітаційним впливом з боку Юпітера, а також його супутників — Європи і Ганімеда. Гравітаційні впливи викликають коливання поверхні Іо на 100 м по вертикалі.
Література [ред.]
- Кравчук П. А. Рекорды природы. – Любешов: Эрудит, 1993, 216 с.: ил. ISBN 5-7707-2044-1
- Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Category:Io |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 |
Це незавершена стаття з астрономії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
