Гейропа
Гейропа (словозлиття від «гей» + «Європа») — поняття, що використовується в Інтернеті і популярній політичній дискусії в Росії. Спочатку це був термін, що позначав «Європа як місце проживання геїв»[1], але пізніше він перетворився на концепцію Європи, яка «вироджується», і Росії як зберігача традиційних цінностей.
Історія[ред. | ред. код]
На початку 2000-х відносини Росії і Євросоюзу були відзначені оптимізмом, але після серії кольорових революцій на пострадянському просторі відбулося погіршення відносин[2]. На думку політолога Ендрю Фоксола, це почалося до кінця другого терміну Володимира Путіна (2004—2008) і значно посилилося під час його третього терміну (2012—2018)[2]. У 2010-х роках посилилося відчуття зіткнення цивілізацій, одним з пунктів якого було поширення в Росії свободи гомосексуальних відносин у західному стилі, що стало символом західного культурного імперіалізму[3].
Слово «Гейропа» набуло популярності під час політичної кризи в Україні (2013—2014), при цьому воно активно вживалося як в Росії, так і в Україні[4]. Воно зайняло 9 місце в номінації «Антимова» конкурсу «Слово року» за 2014 рік[5]. 2016 року слово увійшло в «Російський етимологічний словник» Олександра Анікіна з позначкою «лайливе вульгарне новоутворення»[1].
Політична роль[ред. | ред. код]
На думку соціолога Тетяни Рябової, Російський антизахідний дискурс представляє Європу яка вироджується, і є одним з аргументів, на користь цього служить нібито має там місце «збочення природних гендерних ролей»[6]. Негативне оцінювання Європи покликане служити підтримкою російської національної ідентичності, і при цьому не тільки підвищувати Росію в очах її жителів, а й надавати їй роль «месії», оплот традиційних цінностей, покликаного «врятувати» Європу і весь світ[6].
Рябова також зазначає, що ідея «Гейропи» бере участь у легітимізації російського політичного устрою, дозволяючи владі позиціонувати себе як хранителів «нормальності» Росії[6]. Тим самим до пропонованого образу російської політичної опозиції як державних «зрадників» в суспільній свідомості приєднуються риси людей з гендерними відхиленнями[7]. Маскулінність і фемінінність представник «креативного класу» розглядаються як збочені, а вироблена ними політична активність — як нелегітимна і негідна прийняття до уваги[7].
Як пише гендерний соціолог Тамара Марценюк, в Україні термін є яскравим прикладом того, що в країні зберігається гомофобія і це іноді використовується навіть у публічних заявах на підтримку гомосексуалів[4].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітка[ред. | ред. код]
- ↑ а б Аникин, 2016, с. 170.
- ↑ а б Foxall, 2017, с. 4.
- ↑ Hemment, 2015, с. 194.
- ↑ а б Martsenyuk, 2016, с. 50.
- ↑ «Слово года» — 2014. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
- ↑ а б в Riabova, 2014, с. 89.
- ↑ а б Riabova, 2014, с. 90.
Література[ред. | ред. код]
- Andrew Foxall. From Evropa to Gayropa: A Critical Geopolitics of the European Union as Seen from Russia // Geopolitics. — 2017. — 28 квітня. — С. 1—20.
- Julie Hemment. Youth Politics in Putin's Russia: Producing Patriots and Entrepreneurs. — Indiana University Press, 2015. — 276 с. — ISBN 9780253017819. Архівовано з джерела 27 листопада 2021
- Tamara Martsenyuk. Sexuality and Revolution in Post-SovietUkraine // Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society. — 2016. — Т. 2, № 1 (28 квітня). Архівовано з джерела 27 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
- Tatiana Riabova, Oleg Riabov. «Gayromaidan»: Gendered Aspects of the Hegemonic Russian Media Discourse on the Ukrainian Crisis // Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society. — 2014. — Т. 1, № 1 (28 квітня). — С. 83—107. Архівовано з джерела 27 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
- Олександр Анікін. Русский этимологический словарь. Выпуск 10. — 2016. — 368 с. — ISBN 9785887440873.