Горлиця смугастохвоста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Горлиця смугастохвоста

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Довгохвоста горлиця (Macropygia)
Вид: Горлиця смугастохвоста
Macropygia unchall
(Wagler, 1827)
Підвиди

(Див. текст)

Посилання
Вікісховище: Macropygia unchall
Віківиди: Macropygia unchall
EOL: 45516196
ITIS: 177210
МСОП: 22690545
NCBI: 1464014

Горлиця смугастохвоста[2] (Macropygia unchall) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Гімалаях і Південно-Східній Азії[3].

Пара смугастохвостих горлиць[4]

Опис[ред. | ред. код]

Довжина птаха становить 37-41 см, вага 153-182 г. Верхня частина тіла і хвіст чорно-коричневі, поцятковані рудувато-коричневими смугами. У самців лоб і горло бурі, тім'я і шия сірі, поцятковані зеленеими і пурпуровими блискучими плямками. У самиць голова і нижня частина тіла світліші, поцятковані темними смугами. Очі жовті або світло-коричневі, дзьоб чорний, короткий, лапи чорвоні[5][6][7].

Підвиди[ред. | ред. код]

Виділяють три підвиди:[8]

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Смугастохвості горлиці живуть у вологих гірських і рівнинних тропічних і субтропічних лісах, в садах і на плантаціях. Зустрічаються на гірських схилах, на висоті від 450 до 3000 м над рівнем моря. Віддають перевагу галявинам і узліссям.

Поведінка[ред. | ред. код]

Смугастохвості горлиці живуть невеликими зграями. Ведуть переважно деревний спосіб життя, рідко спускаються на землю. Добре літають і манврують між дерев. Вони живляться плодами, ягодами, бруньками, пагонами, іноді насінням. Гнізда розміщуються високо на деревах. В кладці 1 яйце. Інкубаційний період триває 14-15 днів. Пташенята покидають гніздо на 19 день.

В неволі[ред. | ред. код]

Смугастохвості горлиці вперше почали утримуватися в Лондонському зоопарку в 1876 році. Перше розмноження в неволі відбулося у Франції, в 1925 році. Однак загалом, смугастохвості горлиці рідко утримуються в неволі. Їм необхідні дуже просторі і теплі вольєри. Під час сезону розмноження смугастохвості горлиці є агресивними до інших видів голубів. Тривалість життя в неволі є дуже довгою: самиця зі Штутгартського парку прожила 18 років, а самець — 16 років і 9 місяців.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2016). Macropygia unchall. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Baptista, L. F.; Trail, P. W.; Horblit, H. M.; Boesman, P. (2017). Barred Cuckoo-dove (Macropygia unchall). У del Hoyo, J.; Elliott, A.; Sargatal, J.; Christie, D. A.; de Juana, E. (ред.). Handbook of the Birds of the World Alive. Barcelona: Lynx Edicions. Процитовано 20 вересня 2017.
  4. Stuart Baker, E. C. (1913). The Bar-tailed Cuckoo-dove. Indian pigeons and doves. London: Witherby & Co. с. 238—243.
  5. Brazil, M. (2009). Pigeons and Doves III. Birds of East Asia. Eastern China, Taiwan, Korea, Japan and Eastern Russia. London: Christopher Helm. с. 248. ISBN 9780713670400. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
  6. MacKinnon, J. R.; Phillipps, K.; He, F. (2000). Barred Cuckoo Dove Macropygia unchall. A Field Guide to the Birds of China. Oxford: Oxford University Press. с. 133. ISBN 9780198549406.
  7. Grewal, B.; Sen, S.; Singh, S.; Devasar, N.; Bhatia, G. (2017). A Photographic Field Guide to the Birds of India, Pakistan, Nepal, Bhutan, Sri Lanka, and Bangladesh (Paperback). Princeton, New Jersey: Princeton University Press. с. 224. ISBN 9780691176499. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 22 листопада 2021.
  8. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

  • David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
  • Alois Münst und Josef Wolters: Tauben – Die Arten der Wildtauben, 2. erweiterte und überarbeitete Auflage, Verlag Karin Wolters, Bottrop 1999, ISBN 3-9801504-9-6.
  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.

Посилання[ред. | ред. код]