Китайська Народна Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Китайська Народна Республіка

Прапор Китайської Народної Республіки Державна емблема Китайської Народної Республіки
Прапор Державна емблема
Гімн: Марш добровольців
Розташування Китайської Народної Республіки
Столиця Пекін
Найбільше місто Шанхай
Офіційні мови Китайська1
Державний устрій Соціалістична республіка2
 - Голова Сі Цзиньпін (з 14 березня 2013)
 - Прем'єр-міністр Лі Кецян
Становлення  
 - Проголошення Республіки 1 жовтня 1949 
Площа
 - Загалом 9 596 960 км² (3-тє місце в світі)
 - Води (%) 2,83
Населення
 - оцінка 2010 р. 1 330 000 000 (1-а)
 - перепис 2000 р. 1 242 612 226
 - Густота 140/км² (72-а3)
ВВП (ПКС) 2013 р., оцінка
 - Повний $11,96 трильйонів (2-а)
 - На душу населення $10 250 (92-а)
ВВП (номінальний) 2013 р., оцінка
 - Повний $9,33 трильйонів (2-а)
 - На душу населення $6853 (87-а)
ІРЛП  (2012) 0,699 (середній) (101-а)
Валюта Юань (RMB¥)3 (CNY)
Часовий пояс  (UTC+8)
 - Літній час не вираховується (UTC+8)
Домен інтернету .cn3
Телефонний код +863
1Окрім державної китайської мови, офіційною є кантонська мова в Гонконзі й Макао. Англійська є офіційною в Гонконгу (ОАР); відповідно, португальська мова — у ОАР Макао. Мови деяких етносів є офіційними (поруч із державною китайською) в місцях компактного проживання цих етносів: уйгурська — в Сінцзяні, монгольська (в класичній абетці) — у Внутрішній Монголії, тибетська — в Тибеті, корейська — в провінціях Яньбянь і Цілінь (Загальна інформація про КНР // China Today, 21 лютого 2007).
2 Китай. Роль уряду в КНР // Енциклопедія "Британіка" за 21.02.2007.
3 Не стосується особливих автономних районів КНР (Гонконг і Макао) та територій, підконтрольних Республіці Китай.
4 За вище місце змагається також США.

Кита́йська Наро́дна Респу́бліка (кит. традиц.: 中華人民共和國спрощ.: 中华人民共和国піньїнь: Zhōnghuá Rénmín Gònghéguó) — держава у Східній Азії. Межує на півночі з Монголією, на північному заході — з Казахстаном, на сході — з Киргизстаном і Таджикистаном, на північному сході — з Російською Федерацією та Північною Кореєю, на південному заході — з Індією та Непалом, на півдні — з Бутаном, М'янмою (раніше Бірма), Лаосом і В'єтнамом, на південному сході країну омиває Південно-Китайське море. Площа території — 9596960 км². Столиця — Пекін.

Рельєф: 2/3 займають гори та пустелі (на півночі і заході), включно з пустелею Гобі на півночі, на сході рівнина зрошується річками Хуанхе (кит. Жовта ріка), Янцзи і Сіцзян.

Глава держави — Сі Цзиньпін з 2013, глава уряду — Лі Кецян з 2013.

Політична система — соціалістична республіка.

Експорт: вироби легкої й електронної промисловості, чай, м'ясні продукти, шовк, бавовна, нафта, мінерали (найбільший виробник вольфраму та сурми), хімікати.

Найбільш населена країна у світі (населення — 1 330 000 000 (2007), переважно етнічні китайці (хань), а також тибетці, уйгури та джуанги). Мови: китайська, кантонська й інші діалекти.

КНР розглядають в майбутньому потенційною наддержавою.

Географія[ред.ред. код]

Докладніше: Географія Китаю

Китай розташований у Центральній і Східній Азії і є однією з найбільших за площею держав світу. На сході омивається водами Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів Тихого океану. Має численні острови, найбільші — Тайвань і Хайнань. На півночі Китай межує з Росією і Монголією, на заході і півдні — з Афганістаном, Індією, Непалом, Сіккімом, Бутаном, Бірмою, Лаосом і В'єтнамом, на північному сході — із Корейською Народно-Демократичною Республікою.

Щодо географічного розташування поділяється на східну частину, що лежить в межах Східної Азії, і західну — Центральна Азія.

Рельєф[ред.ред. код]

Китай — переважно піднесена країна, що характеризується значними амплітудами висот і складною орографією. Чітко виділяються Тибетське нагір'я на південному заході; розташований північніше — пояс Центрально-азійських рівнин і плоскогір'їв, що простягнувся широкою смугою із заходу на схід; область низинних рівнин Східного Китаю з окраїнними горами.

Тибетське нагір'я — найбільш піднесена частина Китаю. Середня висота цокольних плоскогір'їв перевищує 4 тис. м, окремі вершини піднімаються вище 6-7 тис. м. Нагір'я включає комплекс великих рівнин Джангтанг, безстічні плоскогір'я Центрального Тибету, а також ряд внутрішніх хребтів (Гандісишань, Танглаї та інші) і могутні гірські спорудження — Куньлунь на півночі, Сіно-Тибетські гори на сході, Гімалаї на півдні й Каракорум на заході. Дві інші гірські системи продовжуються за межами Китаю.

Пояс Центральноазіатських рівнин і плоскогір'їв із переважною висотою близько 1200 м включає на заході Кашгарську рівнину і Джунгарську рівнину, розділені між собою хребтами Східного Тянь-Шаню. До них із південного сходу приєднується низинна Турфанська западина, дно якої лежить нижче рівня моря (-154 м). На сході знаходяться рівнини і плато Гашунскої Гобі, Ала-шань і Ордос, відокремлені горами Бейшань, Валашань та Іньшань. На сході і північному сході розташовані рівнини східної Гобі й Багри.

Область низинних рівнин Східного Китаю простягнулася з півночі на південь, головним чином, уздовж узбережжя Жовтого моря. Найпівнічніше положення займають низовини Саньцзян і Північно-Ханкайська, далі випливає розташована у великій міжгірній западині рівнина Сунляо, південніше — Велика Китайська рівнина, що переходить на півдні в рівнини басейну нижнього й середнього плину ріки Янцзи. Райони, обрамлені горами (Жехе, Яньшань, Тайханшань, Наньлин, Юньнаньське нагір'я, частково Хінган і Маньчжуро-Корейські гори).

Клімат[ред.ред. код]

Східні райони Китаю знаходяться під впливом мусонної циркуляції атмосфери. Взимку могутні потоки холодного повітря з внутрішніх районів Азії (зимовий мусон) приносять на схід суху ясну погоду. Улітку Східний Китай перебуває під впливом океанічних східних мас (літніх мусонів). Мусонна циркуляція позначається насамперед на режимі тепла й атмосферного зволоження. Для клімату Східного Китаю характерні порівняно невисокі температури повітря і їх великі сезонні коливання. Середні температури січня у Харбіні — 20,4 °C, у Пекіні — 4,6 °C, липня, відповідно, 23 °C і 26 °C. Річна кількість опадів у Східному Китаї коливається в межах від 500 до 2000 мм (місцями більше), зменшуючись до півночі й північно-заходу. Жарке літо (у Турфанській западині середня температура липня 34 °C) змінюється холодною зимою, нерідко із сильними морозами. Середня температура січня на Півночі Китаю, у Хайларі, −28 °C, на Заході, в Урумчі, −14,9 °C.

Опадів випадає мало (на рівнинах менше 250 мм, а на Кашгарській рівнині, у Цайдамі й деяких інших районах Західного Китаю близько 50 мм). Випадають вони нерівномірно, головним чином, улітку. На Тибетському нагір'ї клімат суворий, з низькими зимовими й літніми температурами. У Гартоці (верхів'я р. Інд) середня температура січня −11,8 °C, липня 11,8 °C. Значні коливання температур відзначаються також протягом доби. Звичайні явища природи — сильні вітри. У східній частині нагір'я річна кількість опадів коливається від 250 до 750 мм, західна частина сухіша.

У високогір'ях Китаю розвинуте заледеніння. У Східному Тянь-Шані льодовики знижаються до 3200-5000 м, у Тибетському нагір'ї — до 5500-6000 м. Могутнє заледеніння є в Каракорумі, Гандисішані, Куньлуні, на Сході Гімалаїв. Однак через сухість клімату площа льодовиків порівняно невелика (близько 100 тис. км2).

Водойми[ред.ред. код]

Східна частина Китаю має значний поверхневий стік і розгалужену річкову мережу. Для гідрологічного режиму річок цієї частини країни характерним є вкрай нерівномірний внутрішній річковий розподіл стоку: максимум його припадає на вологий сезон, а в сухий період року він зовсім незначний. У період літніх дощів трапляються бурхливі повені, які нерідко викликають водні катастрофи на Янцзи, Хуанхе, Хуайхе й інших річках. Для запобігання розливів і повеней русла багатьох річок були обваловані. Споруджено ряд гідротехнічних споруджень і водоймищ (головним чином, у басейні р. Хуайхе) для регулювання стоку. У басейні нижнього плину р. Янцзи числені озера, найбільші з яких — Дунтинху, Поянху, Тайху. Озера є природними регуляторами стоку: вони приймають паводкові води і повертають їх. Річки й озера Східного Китаю широко використовуються для судноплавства, іригації й рибальства. На Північному Заході Китаю річки мілкі, на великих просторах поверхневий стік відсутній.

Звичайно вони маловодні, стікають у безстічні западини, живлячи озера або, гублячись у пісках. Більшість річок у сухий період пересихає. Великі річки — Яркенд, Аксу (складові Тариму) живляться у горах, для їхнього водного режиму характерна літня повінь. Річки Центральної Азії й рівнин Північно-Східного Китаю кілька місяців сковані льодом. Річкові води на заході широко використовуються для зрошення.

Гідрографічна мережа західної й центральної частини Тибетського нагір'я не має зовнішнього стоку, живлячи численні, переважно солоні, озера. Річки тут маловодні і на тривалий час промерзають до дна. На сході і півдні нагір'я розташовані джерела найбільших рік Азії (Хуанхе, Янцзи, Меконгу, Салуіна, Брахмапутри, Інду). У Північно-Західному Китаї і на Тибетському нагір'ї багато озер, найбільші з яких — Кукунор, Лобнор, Баграшкьоль, Намцо, Селінг. Безстічні озера часто мають солону воду.

Історія КНР[ред.ред. код]

Китайська Народна Республіка була проголошена Мао Цзедуном в 1949, було ухвалено конституцію на кшталт радянської. Китай став членом ООН в 1971 році, дипломатичні відносини з США встановлені в 1979. Останніми роками здійснено потужні економічні реформи, нормалізувалися відносини з закордонними країнами, відбулися продемократичні виступи молоді (Події на площі Тяньаньмень 1989).


Державний устрій[ред.ред. код]

Генсек ЦК КПК

Збройні сили[ред.ред. код]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Адміністративний поділ

Китайська Народна Республіка здійснює адміністративний контроль над 22 провінціями; при цьому уряд КНР вважає Тайвань своєю 23-ою провінцією. Окрім цього, до КНР також входять 5 автономних районів, де проживають національні меншини Китаю; 4 муніципальних утворення, відповідних містам центрального підпорядкування, і 2 спеціальних адміністративних району під управлінням КНР.

Відповідно до Конституції КНР, у країні прийнятий триступінчастий адміністративний розподіл:

  1. країна розділена на провінції, автономні райони і міста центрального підпорядкування;
  2. провінції й автономні райони розділені на автономні округи, повіти, автономні повіти і міста;
  3. повіти й автономні повіти розділені на волості, національні волості і селища.

Автономні райони, автономні округи й автономні повіти є територіями національної автономії. У разі потреби держава може засновувати особливі адміністративні райони.

Таким чином, адміністративно-територіальний поділ КНР: 22 провінції, 5 автономних районів і 4 міста центрального підпорядкування. Це об'єднуються терміном «континентальний Китай», куди зазвичай не входять Гонконг, Макао і Тайвань.

Регіон (піньінь) (кит.) Адм. центр (піньінь)
Провінції
Аньхуі Anhui 安徽 Хефей Hefei
Фуцзянь Fujian 福建 Фучжоу Fuzhou
Ганьсу Gansu 甘肃 Ланьчжоу Lanzhou
Гуандун Guangdong 广东 Гуанчжоу Guangzhou
Гуйчжоу Guizhou 贵州 Гуйян Guiyang
Хайнань Hainan 海南 Хайкоу Haikou
Хебей Hebei 河北 Шицзячжуан Shijiazhuang
Хейлунцзян Heilongjiang 黑龙江 Харбін Harbin
Хенань Henan 河南 Чженчжоу Zhengzhou
Хубей Hubei 湖北 Ухань Wuhan
Хунань Hunan 湖南 Чанша Changsha
Цзянсу Jiangsu 江苏 Нанкін Nanjing
Цзянсі Jiangxi 江西 Наньчан Nanchang
Гірін Jilin 吉林 Чанчунь Changchun
Ляонін Liaoning 辽宁 Шеньян Shenyang
Цінхай Qinghai 青海 Сінін Xining
Шаньсі Shaanxi 陕西 Тайюань Taiyuan
Шаньдун Shandong 山东 Цзінань Jinan
Шеньсі Shanxi 山西 Сіань Xi'an
Сичуань Sichuan 四川 Ченду Chengdu
Юньнань Yunnan 云南 Куньмін Kunming
Чжецзян Zhejiang 浙江 Ханчжоу Hangzhou
Автономні райони
Гуансі-Чжуанський автономний район Guangxi 广西 Наньнін Nanning
Внутрішня Монголія Nei Menggu 内蒙古 Хух-Хото Hohhot
Нінся-Хуейський Ningxia 宁夏 Іньчуань Yinchuan
Сіньцзян-Уйгурський Xinjiang 新疆 Урумчі Urumqi
Тибетський Tibet 西藏 Лхаса Lhasa
Міста центрального підпорядкування
Пекін Beijing 北京
Чунцін Chongqing 重庆
Шанхай Shanghai 上海
Тяньцзінь Tianjin 天津
Спеціальні адміністративні райони
Гонконг (Сянган) Hong Kong (Xianggang) 香港
Макао (Аоминь) Macau (Àomén) 澳门
Регіон, що контролюється Республікою Китай (політичний статус не визначений)
Тайвань Taiwan 台湾

Населення[ред.ред. код]

Докладніше: Населення Китаю

За чисельністю населення Китай займає перше місце у світі. Тут проживає більш ніж 1,3 млрд осіб. Щільність населення Китаю також велика. Населення розміщене дуже нерівномірно: райони Східного Китаю густонаселені, в районах Західного Китаю чисельність населення невелика, чисельність селян величезна, а городян — незначна. Чисельність населення зростає швидко. З огляду на серйозність демографічного питання, починаючи з середини 70-х років Китай приступив до контролю за народжуваністю, у результаті коефіцієнт народжуваності в країні став щорічно знижуватися. У Китаї проживають представники 56 національностей, ханьці складають понад 92% загальної чисельності населення Китаю, вихідців інших 55 національностей — менше 8%. Найчисленнішою етнічною групою є чжуани — понад 15 млн, найменш численною — лоба (понад 2000 осіб). Ханьці розселені по всій країні. Хоча частка нацменшин у населенні Китаю незначна, однак площа їхнього розселення досить велика і становить 50 — 60% усієї території Китаю. Ханьці мають власну мову і писемність. Китайська мова вживається як у країні, так і за її межами. Хуейці й маньчжури також вживають китайську мову. Інші 53 національності вживають, головним чином, свої мови, 23 національності мають свою писемність. Протягом тривалого часу між ханьцями і нацменшинами встановилися широкі політичні, економічні і культурні зв'язки, відносини взаємної залежності і спільного розвитку.

Національності[ред.ред. код]

Етнолінгвістичний склад населення відно територіального поділу КНР
  • Ханьці (власне китайці): чисельність — близько 1,159 млрд, розселені по всій країні, вживають китайську мову.
  • Чжуани: чисельність — понад 15 млн, 13 млн з них компактно проживають у Гуансі-Чжуанському автономному районі.
  • Маньчжури: чисельність — близько 9,82 млн, вони займають друге місце серед нацменшин Китаю, поступаючись лише чжуанцям.
  • Хуейці: чисельність — 8,6 млн, розселені по всій країні, сповідують іслам.
  • Мяочани: чисельність — близько 7,4 млн, вони широко розселені по багатьох районах країни.
  • Уйгури: чисельність — близько 7,2 млн, сповідують іслам.
  • Іяни: чисельність — 6,5 млн, це одна з найдавніших національностей Китаю.
  • Туцзяни: чисельність — близько 5,7 млн, проживають в Уліншаньському районі на стику провінцій *Хунань, Хубей, Сичуан і Гуйчжоу.
  • Монголи: чисельність — понад 4,8 млн, раніше вели кочовий спосіб життя, тепер в основному осіли.
  • Тибетці: чисельність — близько 4,6 млн, 2,1 млн з них проживає компактно в Тибеті й сповідують тибетський буддизм.
  • Буїтяни: чисельність — близько 2,54 млн, головним чином проживають у деяких районах провінції Гуйчжоу.
  • Корейці: чисельність — близько 1,9 млн, Яньбянь-Корейський автономний округ провінції Цзілінь — місце їхнього компактного проживання.
  • Дунці: чисельність — понад 2,5 млн, розселені в Гуйчжоу, Хунані й Гуансі.
  • Яотяни: чисельність — понад 2,13 млн чоловік.
  • Байці: чисельність — близько 1,6 млн, більшість з них проживає в Да-Байському автономному окрузі в провінції Юньнань.
  • Ханійці: чисельність — близько 1,25 млн.
  • Казахи: чисельність — близько 1,11 млн, сповідують іслам.
  • Дайці: чисельність — понад 1,02 млн, більшість з них — прихильники хінаяни.
  • Ліяни: чисельність — понад 1,11 млн, переважно проживають у центральній і південній частинах провінції Хайнань.
  • Лісуанці: чисельність — близько 580 тис., вони компактно проживають у провінціях Юньнань і Сичуан.
  • Вайці: чисельність — близько 350 тис., розселені у південно-західній частині провінції Юньнань.
  • Шеяни: чисельність — 630 тис., переважна більшість проживає в провінціях Фуцзян і Чжецзян.
  • Гелаотяни: чисельність — понад 430 тис., проживають у Гуйчжоу.
  • Гаошаньці: чисельність — 340 тис., розселені в провінції Тайвань.
  • Лахутці: чисельність — 410 тис., проживають у Південно-Західному Китаї.
  • Шуйці: чисельність — 340 тис., компактно проживають у провінції Гуйчжоу й Гуансі-Чжуанському автономному районі.
  • Дунсяни: чисельність — 370 тис., компактно проживають у провінції Ганьсу.
  • Насійці: чисельність — 270 тис., проживають у Юньнані.
  • Цзінпотяни: чисельність — 110 тис., компактно проживають у Юньнані.
  • Киргизи: чисельність — близько 140 тис., місце їхнього проживання — Сіньцзян.
  • Туйці: чисельність — 190 тис., проживають у провінціях Цінхай і Ганьсу.
  • Даури: чисельність — 120 тис., розселені уздовж берегів річки Неньцзян на Північному сході Китаю.
  • Мулаотяни: чисельність — 150 тис., проживають у Гуансі.
  • Цянці: чисельність — понад 190 тис., проживають у провінції Сичуан.
  • Салари: чисельність — понад 90 тис., проживають у провінціях Цінхай і Ганьсу.
  • Булані: чисельність — близько 80 тис., проживають у Юньнані.
  • Таджики: чисельність — понад 30 тис. чоловік, компактно проживають у Сіньцзяні.
  • Маонаньці: чисельність — понад 70 тис., проживають у Гуансі.
  • Сіботяни: чисельність — понад 170 тис., розселені в провінціях Ляонін, Цзілінь, Хейлунцзян, сповідають ламаїзм.
  • Ачани: чисельність — 20 тис., проживають у провінції Юньнань.
  • Пумійці: чисельність — 20 тис., проживають у Юньнані.
  • Нусуанці: чисельність — 20 тис., проживають у Юньнані, сповідують первісну релігію.
  • Цзінотяни: чисельність — 18 тис., проживають у Юньнані.
  • Цзінці: чисельність — 18 тис., проживають у південній частині Гуансі.
  • Узбеки: чисельність — 14 тис., проживають у Сіньцзяні.
  • Росіяни: чисельність — 13 тис. , проживають у Сіньцзяні.
  • Евенки: чисельність — 26 тис., проживають у Внутрішній Монголії.
  • Баоанці: чисельність — 12 тис., проживають у Ганьсу.
  • Деанці: чисельність — 15 тис., проживають у Юньнані.
  • Юйгури: чисельність — 12 тис., проживають у Ганьсу.
  • Татари: чисельність — близько 4000, проживають у Сіньцзяні, сповідують іслам.
  • Лобайці: чисельність — 2000, проживають у Тибеті, сповідують первісну релігію.
  • Дулуни: чисельність — 5 тис., проживають у Юньнані.
  • Орочони: чисельність — 6 тис., проживають у Внутрішній Монголії.
  • Хечжейці: чисельність — 4 тис., проживають уздовж берегів річок Сунхуацзян, Хейлунцзян й Уссурі.
  • Меньбайці: чисельність — 7000, розселені в Тибету і вживають тибетську мову.

Територіальні питання[ред.ред. код]

КНР претендує на суверенітет над островом Тайвань і декількома прилеглими островами, куди після перемоги комуністичного режиму втік повалений уряд Чан Кайши й де продовжує існувати Республіка Китай, яка весь цей час знаходиться під заступництвом США. КНР розглядає Тайвань і прилеглі острови як частину своєї держави. Керівництво Республіки Китаю також претендує на суверенітет над всією територією КНР, хоча останнім часом у ній посилюється рух за те, щоб оголосити Тайвань окремою державою.

У західній літературі часто райони, які контролює КНР, іменують континентальним Китаєм, при цьому звичайне це поняття не включає так звані спеціальні адміністративні райони — Гонконг і Макао (колишні британська і португальська колонії, що возз'єдналися з КНР лише в кінці XX століття).

За укладеною в 1989 з Великобританією угодою, Сянган (Гонконг) перейшов під управління КНР як спеціальний адміністративний район 1 червня 1997, а остання португальська колонія Макао (Аоминь) — в 1999.

Деякі територіальні питання виникли в Росії і Китаю в 2005 році, коли Росія поступилася КНР декількома островами недалеко від Хабаровська (У тому числі й західну частину острова Великий Уссурійський).

Економіка[ред.ред. код]

КНР — потужна аграрно-індустріальна країна. Розвиваються традиційні галузі промисловості — текстильна, вугільна, чорна металургія, фосфорно-фаянсове виробництво, також створені нові галузі — нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна, електронна, машинобудівна, приладобудівна. Китай займає провідні позиції у світі з видобутку вугілля, виробництва мінеральних добрив, цементу, електроенергії, виплавки сталі. Розвинені сучасні види транспорту. Довжина (1996, тис. км) залізниць 72,9, автошляхів 1157. Гол. морські порти: Шанхай, Тяньцзінь з Сіньганом, Далянь, Гуанчжоу з Хуанпу, Чжаньцзян, Ціньхуандао, Ціндао. В країні діють бл. 500 внутрішніх і 60 міжнародних авіаліній.

Виробництво електроенергії — 1007 млрд кВт·год (1995), головним чином на ТЕС. У 1995 в структурі енергобалансу в Китаї домінувало кам'яне вугілля (73%), за ним слідували гідроресурси (19%), нафта (6%) і атомне паливо (1%). Згідно з офіційними даними, за 2002 р. споживання енергії в Китаї зросло на 20%. Китай і, меншою мірою, Індія, згідно з більшістю прогнозів будуть задавати темпи зростання споживання енергії у світі в найближчі півстоліття. Китай випереджає всі країни світу за потенційними запасами гідроенергетичних ресурсів. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), природний газ у 2003 покриває всього 2% потреб Китаю в енергоносіях. Китай до 2010 р. розраховує подвоїти споживання газу. Спостерігається зростаюча залежність країни від імпорту нафти з нестабільних країн близькосхідного регіону: незважаючи на високі ціни на цю сировину, тільки за перше півріччя 2003 обсяги китайського нафтоімпорту зросли на 33%.

Головним центрами економічного зростання є дві найбільші економічні зони Китаю: Дельта Перлинної ріки та Дельта річки Янцзи

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]