Графство Тулузи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб графів Тулузьких

Графство Тулузи (фр. Comté de Toulouse) — одне з найважливіших середньовічних феодальних володінь у Франції. Воно знаходилось на півдні сучасної Франції, і його центром було крупне місто Тулуза, яке грало важливу адміністративну та економічну роль ще з часів існування вестготських королівств. З 1271 року графство відійшло до французької корони.

Історія графства[ред.ред. код]

Як столиця Вестготського королівства місто Тулуза залишалась важливим центром півдня Франції. У різний час землі графства Тулузького включали всю Аквітанію, більшу частину Ланґедоку та деякі землі за Роною. У меровінзький період Тулуза була столицею графів чи герцогів, які управляли всією Аквітанією. З цього часу зберіглися відомості про графів Лаундода та Дідьє († 587). Піпін Короткий захопив Тулузу у 767 році й установив там владу своїх графів, або як їх іноді називають — герцогів. Вже 788 року герцог Торсон, перший каролінзький граф, був взятий у полон басками. Тоді Карл Великий доручає захист цих територій своєму двоюрідному братові Гільйому Желонському, який успішно бореться з маврами у 793 році. Торсон йде у монастир у 806, і маркізом Тулузи став Бегон, син Жерара І, графа Паризького. У 816 року йому наслідує Бернар, герцог Септиманський, який узяв активну участь у заколоті Піпіна Аквітанського 844 року й загинув.

Рід спадкових графів Тулузьких починається бл. 840 року, коли Піпін ІІ призначає графом Тулузи Фределона, до того графа Руерг. Фределон приєднався до Карла Лисого, який підтверджує його на всіх посадах у 845 році і називає спадкоємцем його брата Раймунда, графа Кверсі. Після смерті Фределона Раймунд успадкував графство, але був скинутий Бернаром Септиманським у 863 і помер незабаром після цього. Після війни з Бернаром Плантевелом, графом Оверньським син Раймунда І Ед знову встановив свою владу в Тулузі. Йому успадковують син Раймунд ІІ, а пізніше онук Раймунд III Понс. В правління Раймунда Понса до володінь графів Тулузьких приєднуються області Альбіго, Руерг та Кверсі.

Граф Гільйом III Тайлефер одружився з Еммою, дочкою Робода ІІ, графа Арльського. Від цього шлюбу йдуть претензії графів Тулузьких на частину провансальського спадку. Питання про Прованс було узгоджене договорами 1125 та 1174 рр. між графом Тулузьким та Раймондом Беренгером І, графом Барселони, що був одружений на спадкоємиці молодшої лінії. Згідно з цими угодами граф Тулузький разом з титулом маркіза Провансу зберіг за собою північну частину Дюранса і Босера, а граф Барселонський графство Прованське з Арлем.

1088 року графство успадковує Раймунд де Сен-Жиль онук Гільйома ІІІ. Він придбав Нарбонн та права на велику кількість міст Нижнього Ланґедоку. Раймунд IV відправився у Перший хрестовий похід залишивши графство своєму синові Бертрану ІІ і загинув 1105 року в Тріполі. Після цього Бертран теж відправляється на Святу Землю, залишивши графство Тулузьке братові Альфонсу Журдену, де й стає графом Тріполі. Через малолітство Альфонса Журдена його землі намагається захопити аквитанський герцог Гільйом ІХ і це йому вдається на 10 років, але, зрештою, він був вимушений поступитись. У цій війні Альфонс Журден загубив Періґор, Агене та Веле.

Син Альфонса Журдена Раймунд V відмінив віконство Тулузьке, що передавалось у спадок в одній з молодших гілок цього ж роду з IX століття, відновив владу графів Тулузьких на віконством Каркассон та Монпельє. Граф Раймунд намагався за допомогою короля Франції Людовика VII та союзу з Генуєю боротись з англійським королем Генріхом ІІ, та вимушений був йому підкоритись. Його син Раймунд VI уклав шлюб із сестрою короля Англії Річардом Левине Серце, яке приносить йому у посаг Агене, а пізніше він захоплює Арманьяк та Астарак. Одночасно в графстві набирав силу альбігойський рух та посилились намагання віконтів зміцнити свою владу. Відмова Раймунда VI боротись з альбігойською єрессю призвела до проголошення папою Іннокентієм ІІІ хрестового походу у якому в основному брали участь північнофранцузькі барони. Керівником цього хрестового походу став Симон IV де Монфор, який завоював більшу частину графства і був проголошений графом Тулузьким. Він узяв Тулузу 1215 року. 1217 року Раймунд VI повернув собі Тулузу та Каркассон, але помер 1222. Йому успадкував син Раймунд VII, який продовжив боротьбу за відновлення влади над усім графством.

Аморі де Монфор, син Симона, поступився своїми правами на користь короля Франції, і Людовик VIII у 1226 очолив новий хрестовий похід. Через цю загрозу Раймунд пішов на поступки: нижній Ланґедок мав стати частиною королівського домена, а Раймунд зберігав саме графство Тулузьке та титул маркіза Прованського, але мав видати свою дочку Жанну за молодшого сина французького короля Альфонса де Пуатьє. І, за угодою, якщо у Жанни не було б дітей, то графство мало перейти до французької корони, що й сталось у 1271.

1681 року графство було відновлене як королівський апанаж для Луї-Александра де Бурбона, позашлюбного сина короля Людовика XIV та мадам де Монтеспан.

Список графів тулузьких[ред.ред. код]

Каролінгські графи[ред.ред. код]

Спадкоємні графи[ред.ред. код]

її чоловік — (з 1241) Альфонс де Пуатьє (12201271), граф Тулузький, граф Пуатьє, брат короля Людовика IX Святого

Після їхньої смерті графство Тулузьке відійшло до французької корони.

Королівський апанаж[ред.ред. код]

Література та посилання[ред.ред. код]