Монпельє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монпельє
Montpellier
Blason ville fr Montpellier.svg 
Країна Франція Франція
Регіон Лангедок-Руссільйон 

Департамент

Еро 
Округ Монпельє
Код INSEE 34172
Поштові індекси 34000, 34070, 34080, 34090, 34060
Координати 43°36′43″ пн. ш. 3°52′38″ сх. д. / 43.6119444444444° пн. ш. 3.87722222222222° сх. д. / 43.6119444444444; 3.87722222222222Координати: 43°36′43″ пн. ш. 3°52′38″ сх. д. / 43.6119444444444° пн. ш. 3.87722222222222° сх. д. / 43.6119444444444; 3.87722222222222
Висота environ 7 - environ 110 м.н.р.м.
Площа 56,88 км²
Населення 264 538 (2011-01-01)
Густота 4650,81 ос./км²
Розташування
Монпельє (Франція)
Монпельє
Влада
Мер
Мандат
Hélène Mandroux
2008 - 2014
Офіційна сторінка 

Монпельє́ (фр. Montpellier) — місто та муніципалітет на півдні Франції, адміністративний центр регіону Лангедок-Руссільйон та департаменту Еро. Місто розташоване на узбережжі Середземного моря. Населення — 264 538 осіб (2011)[1]. Разом з передмістями населення становило близько 600 000 осіб.

Муніципалітет розташований на відстані[2] близько 600 км на південь від Парижа.

Montpellier fg02.jpg

Історія[ред.ред. код]

Монпельє — одне з небагатьох великих французьких міст, що виникли не в античні часи, а в Середні віки. Перша писемна згадка про Монпельє має точну дату — 26 листопада 986 року. Цим днем датована грамота графа Бернара де Мельгея переписав своєму вірному вассалові рицарю Гійому землі між Доміцієвою дорогою та річкою Лез. Його спадкоємці збудували укріплене поселення з замком і каплицею, яке пізніше стало містом Монпельє.

Завдяки зручному розташуванню на шляху з Каталонії до Італії і поряд з портом Латтара (сьогодні — за 5 км від Монпельє) місто швидко набуло економічного та культурного значення, залучаючи купців, золотих і срібних справ майстрів, сукновалів. Місто стало центром торгівлі між північчю Європи, Іспанією і середземноморським басейном.

Монпельє підпорядковувалося єпископам Магелонну. Династія Гійомідів, заснована Гійомом I, згасла після смерті Гійома VIII 9 листопада 1202 року. У нього залишилася єдина законна дочка, Марія де Монпельє (пом. 1213), яка була дружиною королем Арагона Педро II. Вона ще в 1197 відреклася від прав на Монпельє на користь незаконного сина померлого Гійома VIII, Гійома IX (пом. після 1212) . Але населення Монпельє повстало проти молодого правителя і 15 червня 1204 року Марія вступила в права спадкоємиці. Педро і Марія надали жителям Монпельє пільги і свободи, яких ті домагалися. Монпельє здобуло міські права та право щорічно призначати 12 міських радників. Їхній син, Яків І Арагонський Завойовник, що народився в Монпельє, тримав у Монпельє блискучий двір.

1220 року легат папи римського Гонорія III Конрад заснував медичну школу. Вже в кінці 13 століття престиж школи був надзвичайно високий. 1289 року медична школа Монпельє одержала від папи Миколай IV Миколая IV статус університету. Університет Монпельє зазнав рівного впливу юдейської, мусульманської та християнської культур. Представники всіх цих трьох культур мали можливість тут студіювати.

У складі васального Мальоркського королівства Монпельє знаходилося від 1262 року до 1344 року, коли король Арагона Педро IV захопив Майоркське королівство і приєднав його до Арагону. Король Майорки Яків III зберіг тільки свої французькі володіння, у тому числі і Монпельє. Але в 1349 року він продав і їх королеві Франції Філіпу VI, аби набрати армію, з якою він вторгся на Майорку. 25 жовтня 1349 року в битві при Льюкмайорі Яків був розбитий і загинув, а його малолітні діти , Яків IV (1337—1375) та Ізабелла (1337—1403), були відвезені в полон до Барселони. Майоркське королівство остаточно увійшло до складу Арагона, а Монпельє, було приєднано до домену короля Франції.

Місто в той час було другим за значенням після Парижа. Проте в другій половині 14 століття місто втратило більше третини населення внаслідок епідемій чуми. На початку 14 століття місто зазнало економічного розквіту завдяки сусідньому порту Латтара та купецькому талантові Жака Кера (Jacques Cœur), який фінансував французького короля Карла VII. У час економічної могутності медичний факультет заснував Сад Рослин (1593 Jardin des Plantes), найстаріший ботанічний сад Франції, який існує й досі. На місті монастиря Святого Бенуа (засноване в 1364 році) було споруджено Собор Святого Петра. У 16 столітті дедалі більшого впливу набули в місті гугеноти, оскільки внаслідок релігійних воєн французькі гугеноти переселилися на південь країни. Завдяки Нантському едикту місто після 36 воєнних років з 1598 року мало 20 років мирного життя.

Та у 1622 році всупереч Нантському едикту Людовик XIII пішов війною на гугенотів і два місяці тримав місто в осаді. Врешті 21 жовтня 1622 року було підписано Монпельєський мирний договір, за яким король франції зобов'язувався визнавати Нантський едикт. Однак у 1685 році Едикт Фонтенбло скасовує Нантський едикт і католицизм стає єдиною офіційною релігією Франції. 1693 року в Монпельє на честь перемоги Людовика XIV над гугенотами споруджено тріумфальну арку Porte du Peyrou.

Індустріалізація 19 століття перетворила Монпельє на важливий промисловий центр.

У 70 роках 20 століття місто зазнало бурхливого демографічного росту завдяки алжирським переселенцям («Pieds-noirs»). У 1977 році мером міста став соціаліст Жорж Фреш. Він почав свою діяльність з будівництва в середмісті кварталу «Антігона» з квартирами для малозабезпечених. За його керівництва з провінційного міста Монпельє перетворилося на важливу південнофранцузьку метрополію. Тут було створено Інтернаціональний оркестр, Центр сучасного танцю, Конгресцентр Корум, нові павільйони ярмарки, організоване проведення великих міжнародних фестивалів.

Транспорт[ред.ред. код]

Монпельє має залізничне сполучення з іншими містами Франції. Головна залізнична станція — St Roch; тут зупиняються швидкісні поїзди TGV. Аеропорт Montpellier — Méditerranée розташований на південний схід від Монпельє, в районі Fréjorgues міста Mauguio. Міський транспорт Монпельє обслуговується компанією TaM (фр. Transports de l'agglomération de Montpellier). У мережу міського транспорту входять автобусні маршрути та чотири трамвайні лінії. Трамваї кожної лінії розфарбовані в окремий колір: синій, жовто-гарячий, жовтий та коричневий. Також у 2007 році була відкрита мережа прокату велосипедів Vélomagg, що охоплює в цей час 1600 велосипедів і 50 станцій.

Демографія[ред.ред. код]

Динаміка населення (INSEE ):

Розподіл населення за віком та статтю (2006)[3]:

Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 117 019 20 280 26 274 36 008 21 430 11 630 1397
Жінки 134 614 18 634 31 086 37 197 26 982 17 304 3411


Економіка[ред.ред. код]

2010 року серед 182 984 осіб працездатного віку (15-64 років) 116 437 були активними, 66 547 — неактивними (показник активності 63,6%, у 1999 році було 58,9%). З 116 437 активних мешканців працювало 94 000 осіб (47 324 чоловіки та 46 676 жінок), безробітними було 22 437 (11 315 чоловіків та 11 122 жінки). Серед 66 547 неактивних 39 068 осіб було учнями чи студентами, 8992 — пенсіонерами, 18487 були неактивними з інших причин[4].

У 2010 році в муніципалітеті числилось 112411 оподаткованих домогосподарств у яких проживали 229398,0 особи, медіана доходів виносила 16 014 євро на одного особоспоживача[5]

Галерея зображень[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Історія міста Монпельє

  • Félix Platter et Thomas Platter, récits de voyages entre 1499 et 1628, édités par Emmanuel Le Roy Ladurie, Le Siècle des Platter, 2 tomes, éd. fayard, 1995 et 2000.
  • Charles d'Aigrefeuille, Histoire de la ville de Montpellier, 1739.
  • Gérard Cholvy (dir.), Histoire de Montpellier, éd. Privat, 1984.
  • Dominique Balaÿ et Virginie Delaban, Il était une fois Montpellier. Fécamp : Éd. des Falaises, juin 2006, 56 p. ISBN 2-84811-040-6
  • Fabre, Albert. Petite Histoire de Montpellier : depuis son origine jusqu'à la fin de la Révolution. Monein : Ed. Princi Negue, 2006, 236 pages (Arremoludas, n° 153). ISBN 2-84618-337-6
  • Laurence Catinot-Crost. Autrefois Montpellier : le fleuve gascon à la Belle Époque. Biarritz : Atlantica, 2006, 245 pages (Autrefois). ISBN 2-84394-949-1
  • Nougaret, Jean. Montpellier monumental. Paris : Monum, Ed. du Patrimoine, 2005, 2 vol. (500 pages). (Cahiers du patrimoine). ISBN 2-85822-809-4
  • Alzieu, Brigitte. Montpellier, années soixante. Saint-Cyr-sur-Loire : A. Sutton, 2005, 159 pages (Témoignages et récits). ISBN 2-84910-215-6
  • Montpellier pas à pas au fil des ans, au fil des rues. Liouc : le Plein des sens, 2004, 72 pages ISBN 87-90493-86-9
  • Smets, Josef, Quatre voyageurs allemands à Montpellier, XVIIe - XIXe siècles, dans: Bulletin historique de la ville de Montpellier, 1998, p. 51-65
  • Raymond Huard, Jeanne Galzy, romancière ou la surprise de vivre, Éditions Inclinaison, 2009

Географія

  • Raymond Dugrand, Villes et campagnes en Bas-Languedoc, Presses Universitaires de France, P.U.F., Paris, 1963.
  • Raymond Dugrand, La garrigue montpelliéraine. Essai d'explication d'un paysage, P.U.F., Paris, 1964.
  • Robert Ferras, Montpellier, croissance urbaine et nouvelle organisation de l'espace, BSLG, Montpellier, 1974.
  • Robert Ferras, Écusson et polygone. Enfants et retraités dans le centre de Montpellier, Bulletin de la Société Languedocienne de Géographie, Montpellier, 1978.
  • Robert Ferras et Jean-Paul Volle, Montpellier Méditerranée, éd. Économica, Paris, 2002.
  • Dumont Gérard-François, Chalard Laurent, Population & Avenir, (2007), Les Métropoles régionales intermédiaires en France : quelle attractivité ? Collection Travaux, n° 5, La Documentation Française/DIACT, Paris, 88 pages.
  • Jean du Boisberranger et Marie Susplugas, Montpellier, Éditions Alcide, 2008.

Преса

  • La Gazette Économique et Culturelle (тижневик),
  • La Gazette de Montpellier (тижневик),
  • La Marseillaise - L'Hérault du jour (щоденна газета),
  • Midi libre (щоденна газета),

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Кількість населення у 2011 році». INSEE. Процитовано 28 вересня 2014. (фр.)
  2. Фізичні відстані розраховані за координатами муніципалітетів
  3. «Population selon le sexe et l'âge...2006» [Населення за статтю та віком...2006] (фр.). INSEE. Архів оригіналу за 2012-09-04. Процитовано 2011-06-27. 
  4. «Base chiffres clés : emploi - population active 2010» [Базисні показники: зайнятість та активність населення в 2010 році] (фр.). INSEE. Процитовано 15 листопада 2013.  (наближені дані, в 1999 році тимчасова зайнятість врахована частково)
  5. «Revenus fiscaux des ménages en 2010» [Оподатковані доходи домогосподарств у 2010 році] (фр.). INSEE. Процитовано 18 жовтня 2013.  Діти та онуки які проживали у двох місцях враховані як 0,5 особи в обох місцях проживання. Перша особа у домогосподарстві це один особоспоживач (ОС), інші дорослі — по 0,5 ОС, діти до 14 років — по 0,3 ОС.


Географія Франції Це незавершена стаття з географії Франції.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.