Дагоберт II
| Дагоберт II | |
|---|---|
 | |
| Народився |
651 невідомо |
| Помер |
23 грудня 679 Стене |
| Країна |
.png){kind=small} Франкське королівство |
| Національність | франк |
| Діяльність | монарх |
| Титул | король |
| Посада | king of Franks[d] |
| Термін | 676—679 роки |
| Попередник | Хлодвіг III |
| Наступник | Теодоріх III |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Меровінги |
| Батько | Сігіберт III |
| Мати | Хімнехільда |
| Брати, сестри | Bilichildd[1] |
| У шлюбі з |
Мехтільда Гізела Родезька |
| Діти | 1 сина та 4 доньки |
Дагоберт II (лат. Dagobert II;, 651 —23 грудня 679) — король Австразії у 676—679 роках.
Життєпис[ред. | ред. код]
Молоді роки[ред. | ред. код]
Походив з династії Меровінгів. Син Сігіберта III, короля Австразії, та Хімнехільди. Був доволі пізньою дитиною у королівській родині. Тому трохи раніше батько Дагоберта всиновив Хільдеберта, сина Грімоальда Старого, мажордома Австразії. У 656 року помер Сігіберт III, після чого Грімоальд при підтримці єпископа Дезидерія, єпископа Пуатьє, поставив королем Хільдеберта, а Дагоберту наказав вистригти тонзуру та відправив до монастиря в Ірландії.
Дитинство провів в монастирі Слана поблизу Дубліна, де він отримав найкращу освіту, ніж йому могли б дати в Австразії. У 666 році він одружився з кельтською принцесою Мехтільдою. Потім перебрався до королівства Нортумбрія, де подружився з єпископом Вілфрідом Йоркським, який став його радником.
У 671 році, після смерті першої дружини, Дагоберт повернувся на континент, де йому підшукали в подружжя Гізелу, дочку Бери, графа Родезу. У 676 році повернувся до Австразії, де за підтримки мажордома Вульфоальда повалив короля Хлодвіг III, переміг Етроїна, мажордома Нейстрії, і зайняв трон.
Королювання[ред. | ред. код]
На відміну від попередників — «лінивих королів», правив сам. Був доволі жорстким, підпорядкувавши собі зворохоблену знать і поклавши край анархії. За три роки царювання король нажив собі безліч ворогів. Крім того, згідно з легендою, Дагоберт II зібрав в Ренн-ле-Шато незліченні скарби, готуючись до завоювання Аквітанії, втраченої Меровінгами 40 років тому. Проте зробити це король не встиг.
У 679 році проти Дагоберта II дозрів змову. 23 грудня 679 року під час полювання в лісі Вевр поблизу Вердена король від втоми заснув під деревом біля струмка. І тоді один з його слуг крадькома підібрався до Дагоберта II і вбив його ударом списа в око. Спадкоємця Дагоберт II незалишив, тому трон Австразії деякий час залишався порожнім. Країною керував мажордом Піпін Герістальський, поки після перемоги при Тертри в 687 році не посадив на трон Теодоріха III, короля Нейстрії.
Родина[ред. | ред. код]
1. Дружина — Мехтільда
Діти:
- Адела
- Ротільда
- Рагнетруда
- Ірміна
2. Дружина — Гізела
Діти:
- Сігіберт (помер малим)
Канонізація[ред. | ред. код]
Дагоберта II було канонізовано 10 вересня 872 року. Святого Дагоберта в римо-католицькій церкві шанують як покровителя вкрадених дітей, королів, сиріт, батьків великих родин.
В літературі[ред. | ред. код]
Протягом XX ст. були опубліковані статті і книги, присвячені «Пріорату Сіону» — таємному товариству, начебто спадкоємцю ордена тамплієрів. Француз П'єр Плантар, який оголосив себе главою пріорату, називав себе прямим нащадком Дагоберта II по чоловічій лінії і на підтвердження цього підробив відповідний родовід.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 106, 131. — ISBN 978-2-9501509-3-6
Джерела[ред. | ред. код]
- Ian Wood, The Merovingian Kingdoms 450—751(Longman, 1993)
- Christian Pfister, La Gallia sotto i Franchi merovingi. Vicende storiche, in Storia del mondo medievale, Cambridge, Cambridge University Press, 1999, pp. 688—711.
- Ekkart Sauser: Dagobert II.. In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 23, Bautz, Nordhausen 2004, ISBN 3-88309-155-3, Sp. 252—253.
- Nathalie Stalmans, La Conjuration des Fainéants, Terre de brume, 2008
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дагоберт II |
| |||||||||
|
