Джеймс Ватт-молодший

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джеймс Ватт-молодший
Народився 5 лютого 1769(1769-02-05)[1][2]
Глазго, Ланаркшир, Шотландія, Королівство Велика Британія
Помер 2 червня 1848(1848-06-02)[1][2] (79 років)
Aston Halld, Бірмінгем[d], Велика Британія
Країна  Сполучене Королівство
Місце проживання Thornhill Housed
Aston Halld
Діяльність інженер, підприємець
Знання мов англійська
Членство Лондонське королівське товариство і Манчестерське літературно-філософське товариствоd
Посада High Sheriff of Warwickshired[3] і секретар[d]
Батько Джеймс Ватт[4]
Мати Пеггі Міллерd[4]
Брати, сестри Margaret Wattd[4]
Нагороди

Джеймс Ватт-молодший (5 лютого 1769 — 2 червня 1848) — шотландський інженер, бізнесмен і активіст.

Ранні роки життя[ред. | ред. код]

Він народився 5 лютого 1769 року в сім'ї Джеймса Ватта від його першої дружини Маргарет Міллер, мав зведеного брата Грегорі Ватта. Він отримав освіту в Вінсон-Грін поблизу Бірмінгема у преподобного Генрі Пікерінга. Його батько не зміг знайти кращу школу, хоча був незадоволений успіхами сина.[5][6]

У 15 років Ватт провів рік на Бершамському металургійному заводі Джона Вілкінсона; а потім поїхав до Женеви. Там він ночував у Ніколя-Теодора де Соссюра і знав Марка-Огюста Пікте та Жана-Андре Делюка. Згодом він вивчав німецьку мову в Айзенах

У Манчестері[ред. | ред. код]

У 1788 році Ватт повернувся до Англії та отримав посаду в торгівлі текстилем у Манчестері. Ватт працював там у лічильній палаті.[5][7] Він потім був найнятий манчестерським радикалом Томасом Вокером, змінивши роботу безпосередньо перед заворушеннями Прістлі у липні 1791 року.[8][9]

Манчестерське літературно-філософське товариство було лише однією з багатьох інтелектуальних груп у Манчестері того періоду: Вокер, Ватт, Томас Купер (1759–1841) і Семюел Джексон були лідерами в обговорення ліберальних реформ і поглядів Адама Сміта.[10] Ватт став секретарем Товариства в 1790, з Джоном Ферріаром.[11] На цьому етапі інтереси Ватта були досить широкими: Якоб Джозеф Вінтерль угорський хімік, Крістоф Майнерс, «Словник хімії», створений Джеймсом Кейром.[12]

Ватт приєднався до Конституційного товариства, а потім почав працювати в Річарда і Томаса Вокерів.[5] Купер, Джексон і Вокер були радикалами та аболіціоністами, видатні засновники Манчестерського конституційного товариства в 1790 році.[13]

У Франції[ред. | ред. код]

У березні 1792 року, під час Французької революції, Ватт поїхав до Парижа разом з Купером.[5] У квітні вони передали у Клуб якобінців вітання від Манчестерського конституційного клубу.[14] 13 квітня була відповідь від Жан-Луї Карра.[15] Майже одразу Едмунд Берк засудив Ватта в британському парламенті разом із Купером і Вокером. Його ім’я поєднали з ім’ям Джозефа Прістлі.[16]

У Парижі Ватт використовував рекомендаційні листи Прістлі. Зокрема, він познайомився з хіміками Антуаном Лавуазьє та Антуаном Франсуа, графом де Фуркруа, хоча розмова була лише про політику. Він також зустрівся з Вільямом Вордсвортом, який став другом.[17] Протягом літа він мав ділові дискусії з Жан-Марі Ролан, віконт де ла Платьєр.[18]

Спочатку Ватт підтримував революційних лідерів і захищав вересневу різанину.[19] Пізніше в 1792 році Купера і Ватта запідозрили як прихильників Жака П’єра Бріссо, і вони виїхали до Італії.[20][21] Ватт залишався у самовільному вигнанні з цілком обґрунтованим страхом перед судовими процедурами, які можуть бути вжиті проти нього. Коли на початку 1794 року кримінальне переслідування Вокера та Джексона зазнало невдачі, чорні хмари розійшлися.[22]

Пізніше життя[ред. | ред. код]

Повернувшись до Англії в 1794 році, Ватт відмовився від планів еміграції до Америки: вони були дуже реальними в 1793 році, коли Купер готувався їхати, і Прістлі все ще підбадьорював його в кінці наступного року.[23] At that point Watt was watching closely the treason trials, in particular that of Thomas Hardy, about which he corresponded with Thomas Beddoes. Thomas Walker took heart from Hardy's acquittal by a jury, and felt able to speak out once more against the government.[24]

Репліка пароплава North River Steamboat, 1909 р.
Aston Hall, Бірмінгем

Пізніше Ватт надав деяку технічну допомогу Роберту Фултону, забезпечивши в 1807 році для Фултона двигун для «North River Steamboat», який був першим пароплавом, який курсував на річці Гудзон. Почавши більш серйозно цікавитися морськими двигунами, він купив у 1817 році Каледонія вагою 102 тонни, оснастив її новими двигунами та вирушив на ній до Голландії та вгору Рейном до Кобленц, перший пароплав, який покинув англійський порт. Повернувшись, він значно вдосконалив морський паровий двигун.[21]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в Lundy D. R. The Peerage
  3. ↑ The London Gazette 18554 — вип. 18554. — С. 373.
  4. ↑ а б в Kindred Britain
  5. ↑ а б в г Robinson, Erich H. Watt, James. Oxford Dictionary of National Biography (вид. онлайн). Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/28881. {{cite encyclopedia}}: Cite має пусті невідомі параметри: |HIDE_PARAMETER15=, |HIDE_PARAMETER13=, |HIDE_PARAMETER21=, |HIDE_PARAMETER30=, |HIDE_PARAMETER14=, |HIDE_PARAMETER17=, |HIDE_PARAMETER32=, |HIDE_PARAMETER16=, |HIDE_PARAMETER25=, |HIDE_PARAMETER24=, |HIDE_PARAMETER9=, |HIDE_PARAMETER3=, |HIDE_PARAMETER4=, |HIDE_PARAMETER2=, |HIDE_PARAMETER28=, |HIDE_PARAMETER18=, |HIDE_PARAMETER20=, |HIDE_PARAMETER5=, |HIDE_PARAMETER19=, |HIDE_PARAMETER10=, |HIDE_PARAMETER33=, |HIDE_PARAMETER31=, |HIDE_PARAMETER29=, |HIDE_PARAMETER11=, |HIDE_PARAMETER26=, |HIDE_PARAMETER8=, |HIDE_PARAMETER7=, |HIDE_PARAMETER23=, |HIDE_PARAMETER27= та |HIDE_PARAMETER12= (довідка) (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .)
  6. ↑ A. Albert Edward Musson; Eric Robinson (1969). Science and technology in the Industrial Revolution. Manchester University Press. с. 201—2. ISBN 978-0-7190-0370-7.
  7. ↑ Discovering Water: James Watt, Henry Cavendish, and the Nineteenth Century 'Water Controversy'. Ashgate Publishing, Ltd. 2004. с. 84. ISBN 978-0-7546-3177-4.
  8. ↑ Richard Gravil (2007). The Coleridge Connection: Essays for Thomas McFarland. Humanities-Ebooks. с. 39. ISBN 978-1-84760-006-6.
  9. ↑ Robinson p. 350.
  10. ↑ Maxine Berg (1982). The Machinery Question and the Making of Political Economy 1815–1848. CUP Archive. с. 40. ISBN 978-0-521-28759-3.
  11. ↑ R. Angus Smith, A Centenary of Science in Manchester (1883), p. 233; archive.org.
  12. ↑ A. Albert Edward Musson; Eric Robinson (1969). Science and technology in the Industrial Revolution. Manchester University Press. с. 96. ISBN 978-0-7190-0370-7.
  13. ↑ David Turley (2004). The Culture of English Antislavery, 1780–1860. Taylor & Francis. с. 156. ISBN 978-0-203-16933-9.
  14. ↑ D. A. Stansfield (1984). Thomas Beddoes, M.D., 1760–1808: Chemist, Physician, Democrat. Springer. с. 55. ISBN 978-90-277-1686-6.
  15. ↑ Stefan Lemny (October 2000). Jean-Louis Carra (1742–1793): Parcours d'un révolutionnaire. Editions L'Harmattan. с. 229. ISBN 978-2-296-41713-7.
  16. ↑ Paul Wood (2004). Science and dissent in England, 1688–1945. Ashgate Publishing, Ltd. с. 119. ISBN 978-0-7546-3718-9.
  17. ↑ A. Albert Edward Musson; Eric Robinson (1969). Science and technology in the Industrial Revolution. Manchester University Press. с. 215. ISBN 978-0-7190-0370-7.
  18. ↑ Robinson, p. 352.
  19. ↑ J. R. Dinwiddy (1992). Radicalism and Reform in Britain, 1780–1850. Continuum International Publishing Group. с. 174. ISBN 978-0-8264-3453-1.
  20. ↑ Alison Yarrington; Kelvin Everest (1993). Reflections on Revolution: Images of Romanticism. Routledge. с. 42. ISBN 978-0-415-07741-5.
  21. ↑ а б  Lee, Sidney, ред. (1899). Watt, James (1736-1819) . Dictionary of National Biography. Т. 60. London: Smith, Elder & Co. {{cite encyclopedia}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  22. ↑ Robinson, pp. 354–5.
  23. ↑ Graham, p. 513 and p. 637.
  24. ↑ Graham, p. 626 and pp. 650–1.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джеймс_Ватт-молодший&oldid=40758859