Драпатий Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Драпатий Михайло Васильович
 Бригадний генерал
Загальна інформація
Громадянство Україна Україна
Alma Mater НУОУ (2017)
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Механізовані війська
Війни / битви

Війна на сході України

Російське вторгнення в Україну (з 2022)
Командування
2016—2019
 58 ОМПБр, командир бригади
2015—2016
 30 ОМБр, начштабу бригади
2014
 72 ОМБр, комбат 2 МБ
Нагороди та відзнаки
Хрест бойових заслуг
Хрест бойових заслуг
Орден Богдана Хмельницького I ступеня (Україна) — 2022 Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна) — 2018 Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна) — 2016
Орден «Народний Герой України»
Орден «Народний Герой України»
Відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя»
Відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя»
Зовнішні відеофайли
Офіцерська честь - Вікна-новини - 15.08.2014

Миха́йло Васи́льович Драпа́тий — український військовослужбовець, бригадний генерал Збройних сил України. Командир 58-ї окремої мотопіхотної бригади (2016—2019). Лицар орденів Богдана Хмельницького та «Народний Герой України».

Бойовий шлях[ред. | ред. код]

Війна на сході України[ред. | ред. код]

Коли почалась російська збройна агресія проти України, майор Драпатий був командиром 2-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква). Вже в середині квітня 2014-го 72 ОМБр у повному складі перебувала на Сході України і була готова до виконання бойових завдань.

Підрозділи 2-го батальйону бригади були розташовані довкола Маріуполя. 9 травня озброєні терористи здійснили спробу захоплення міського управління міліції. 2-му батальйону 72 ОМБр було віддано бойовий наказ зайти у місто на бронетехніці для посилення підрозділів, які відбивали штурм терористів, і звільнити заручників. Командував операцією командир батальйону майор Михайло Драпатий. Ситуація ускладнювалась тим, що провокатори підбурили проросійські налаштованих місцевих мешканців на протидію, по вулицях міста було встановлено барикади. Одна з таких барикад перегородила шлях, коли колона з чотирьох машин вже поверталась після виконання завдання на виїзд з міста, у першій машині їхав командир Драпатий. Відомі кадри [Архівовано 2 вересня 2019 у Wayback Machine.], коли БМП «перелітає» через барикаду, демонстрували телеканали всього світу. За машиною командира через розбиту барикаду проїхали й інші[1]. Тоді, у 72-й бригаді з'явилися перші поранені — молодший сержант Юрій Лінкевич та солдат Олександр Галич. Після подій у Маріуполі терористи почали називати з'єднання «чорна бригада».[джерело?]

7 червня 1-й і 2-й батальйони 72-ї бригади вирушили в рейд вздовж кордону з РФ, взяли під контроль прикордонну зону біля населених пунктів Амвросіївка, Зеленопілля, Маринівка, Довжанський, утримували Савур-Могилу, Червонопартизанськ (пункт контролю). Їх завданням було дійти до кордону та відрізати терористів від логістичного забезпечення з Росії. Тоді на підтримку терористичних угруповань почались обстріли українських підрозділів з російської території з РСЗВ «Град» та «Ураган». Підрозділи 72, 79, 24 бригад та прикордонники опинилися у вогневому кільці, — відповідати на обстріли з російської території вони не могли, з іншого боку вогонь вели проросійські терористи, прикриваючись населеними пунктами.

«Були дні, коли нас по 7 годин безперервно розстрілювали з усіх видів артилерії та мінометів. Сили були нерівні, допомога не підходила, боєприпаси закінчувались, техніка майже вся була виведена з ладу. І тоді підрозділи пішли на прорив, вийти змогли не всі, а ті, хто прорвався, дійсно стали героями», — згадує Михайло Драпатий.

Майор Драпатий взяв на себе відповідальність за виведення підрозділів з району Ізварине та Червонопартизанська, він очолював ударну групу 72-ї бригади. Вранці 4 серпня колона дісталася Зеленопілля, де перебували підрозділи 79 ОАеМБр та 24 ОМБр. Разом з ними в ніч з 6 на 7 серпня бійці 72 ОМБр здійснили другий, вирішальний етап свого славнозвісного прориву, вийшовши з так званого «Ізваринського котла» на з'єднання з головними силами. З оточення вийшли 260 бійців 2-го батальйону 72-ї бригади з понад 30 одиницями техніки[2], під час триденного прориву комбат втратив одного бійця — загинув солдат Сергій Волнухін. «Прорив здійснено організовано, в найскладніших умовах — по суцільних мінних полях, під безперервними ударами російської артилерії, знищуючи засідки російських найманців. Герої не просто врятували свої життя — вони зберегли велику кількість дорогої бойової техніки» — написав наступного дня журналіст Юрій Бутусов[3].

Після відпочинку, доукомплектування та відновлення боєздатності батальйон Драпатого повернувся в зону бойових дій у район Волновахи, а Михайла Васильовича відправили на навчання в Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, йому було присвоєне звання підполковника. Втім, він згодом перевівся на заочну форму навчання і повернувся в зону АТО — у складі 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський), де до кінця літа 2016 року служив на посаді начальника штабу — першого заступника командира бригади[4].

У серпні 2016 року призначений командиром 58-ї окремої мотопіхотної бригади (Конотоп), яка на той час виконувала завдання в Авдіївці та Ясинуватському районі Донецької області.

У червні 2017 року успішно закінчив навчання в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського з дипломом магістра[5].

З липня 2017 року командир бригади безпосередньо в зоні проведення АТО здійснює керівництво діями 58 ОМПБр в районі Бахмутської траси.

У квітні 2019 року достроково присвоєне чергове військове звання — полковника[6]. У серпні 2019 року передав 58-му бригаду іншому командиру та розпочав дворічне навчання слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського[7].

Російське вторгнення 2022 року[ред. | ред. код]

До січня 2024 року очолював оперативне угруповання «Херсон», у лютому призначений заступником начальника Генштабу з підготовки військових[8].

Факти з життя[ред. | ред. код]

  • Вагомий внесок підполковника Драпатого у справу захисту Батьківщини привернув увагу Слідчого комітету Російської Федерації, яка підтримує терористів, — у СК РФ щодо українського офіцера Драпатого відкрито справу[9].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Хрест бойових заслуг (27 липня 2022) — за визначні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу, вірність військовій присязі[10]
  • Орден Богдана Хмельницького І ст. (21.07.2022) — нагороджений Указом Президента України № 523/2022, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[11].
  • Орден Богдана Хмельницького ІІ ст. (15.03.2018) — нагороджений Указом Президента України № 67/2018, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[12].
  • Орден Богдана Хмельницького III ст. (22.08.2016) — нагороджений Указом Президента України № 339/2016, за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов'язків[13].
  • Недержавна відзнака Орден «Народний Герой України» (наказ № 14, 26.03.2016)[14][15].
  • Відомча заохочувальна відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя», вручена 25.11.2017 Міністром оборони України, під час його поїздки в зону АТО[16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Так хто ж врятував Маріуполь? // 0629.com.ua — Сайт міста Маріуполя, 16 червня 2016. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 19 червня 2017.
  2. ↑ Сухопутні війська ЗСУ. 72-га окрема гвардійська механізована Червоноградсько-Київська бригада
  3. ↑ Вони прорвались. Герої «сектора Д» вийшли з оточення // Юрій Бутусов. «[[Цензор.нет]]», 8 серпня 2017. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 19 червня 2017.
  4. ↑ Україна повинна знати своїх героїв!
  5. ↑ Вітаємо побратима. Від щирого серця вітаю Народного Героя України підполковника Михайла Драпатого з закінченням Національного університету оборони України ім. Черняховського
  6. ↑ Сумщина зустрічає своїх героїв-захисників!. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 15 квітня 2019.
  7. ↑ Валерія Пальчинська (30 серпня 2019). У 58 ОМПБр незабаром буде новий командир. Легендарний Михайло Драпатий відправився на навчання. konotop.city. Архів оригіналу за 7 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  8. ↑ Від керівника Внутрішніх військ у часи Майдану до легенд війни: хто прийшов у Генштаб і команду Сирського. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 15 лютого 2024. Процитовано 19 лютого 2024.
  9. ↑ Порушено кримінальну справу — ДСУ СК РФ, 28 листопада 2016 [Архівовано 13 червня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  10. ↑ Указ Президента України від 27 липня 2022 року № 533/2022 «Про нагородження відзнакою Президента України “Хрест бойових заслуг”»
  11. ↑ Указ Президента України від 21 липня 2022 року № 523/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
  12. ↑ Указ Президента України від 15 березня 2018 року № 67/2018 «Про відзначення державними нагородами України»
  13. ↑ Указ Президента України від 22 серпня 2016 року № 339/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»
  14. ↑ Герої нашого часу: Михайло Драпатий, який сьогодні командує 58-ю мотопіхотною бригадою, має орден Народного Героя України // «Голос Конотопа», 28 листопада 2016. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 19 червня 2017.
  15. ↑ Його прізвищем вчора також поповнися список народних героїв України // facebook 30-ї ОМБр, 27 березень 2016
  16. ↑ Сьогодні з візитом до 58 ОМПБр завітав Міністр оборони України Степан Полторак разом з керівником АТО Михайлом Забродським // facebook 58 омпбр, 25 листопада 2017

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Драпатий_Михайло_Васильович&oldid=41796394