Друз Молодший

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тіберій Друз Клавдій Юлій Цезар Нерон

Тіберій Друз Клавдій Юлій Цезар Нерон (лат. Drusus Iulius Caesar, *7 жовтня 13 року до н.е. — † 14 вересня 23 року н.е.) — політичний та військовий діяч Римської імперії.

Життєпис[ред.ред. код]

Кар'єра[ред.ред. код]

Походив з роду Клавдіїв. Син імператора Тіберія та Віпсанії Агріппіни. Чоловічу тогу він отримав з запізненням, після повернення його батька з Родосу у 2 році н.е., тобто у 16 років. Його батько був усиновлений Октавіаном Августом незабаром після повернення, проте шанси Друза на трон сильно погіршилися через те, що Тіберій був змушений усиновити популярного і трохи більш старшого Германіка. Незабаром після усиновлення батька римські вершники у 4 році зробили Друза princeps iuventutis. У 7 році до н.е. стає членом колегії понтифіків, а у 8 році — авгурів. У 11 році стає квестором. Після смерті Августа Друз повинен був оголосити значну кількість паперів, які залишив після себе імператор і тримати потім надгробну промову на честь померлого зі старої трибуни, від якої, ймовірно, до нас дійшов один фрагмент. У 14 році Друз разом із Сеяном відправився до паннонської армії, щоб привести її легіони до покори. В цьому ж році стає членом колегій арвальських братів та августалів.

У 15 році обирається консулом (разом з Гаєм Норбаном Флаком). З 16 до 20 року він керував провінцією Ілірик в якості проконсула. Тут Друз прийняв капітуляцію маркоманського вождя Маробода, за що отримав овацію, яка святкувалася 28 травня 20 року.

Друз був братом і колегою Германіка і імператор ретельно уникав віддавати перевагу одному з них і обидва жили в добрій взаємній згоді. За успіхи Германіка на Сході обидва брати отримали у 19 році тріумф і тріумфальні арки при храмі Марса Месника. У 21 році вдруге стає консулом (разом із своїм батьком імператором Тіберієм). Після смерті Германіка, Друз став єдиним спадкоємцем, а його батько позначив це наданням йому трибунскої влади у 22 році. В Ілірику Друза відвідав Гней Кальпурній Пізон, який хотів виграти процеси щодо смерті Германіка, однак Пізонові не вдалося привернути на свій бік Друза, який повернувся до Італії, щоб вітати з поверненням додому — у Тарраціні — вдову його друга — Германіка. Супроводжував її до Риму й був присутнім там на поминках Германіка. В цей час стає квіндецемвіром свящейннодійств.

Останні роки[ред.ред. код]

В подальші роки Друз не втручався у державні справи, однак зростаючий з кожним днем ​​вплив Сеяна починав турбувати його, він вже почав здогадувався, що мова йде про спадкоємництво трону. Почало доходити до різких сцен, врешті—решт Друз вдарив Сеяна по обличчю. Сеян прагнув помститися йому за допомогою Лівілли, дружини Друза. Щоб легше було схилити її до зради своєму чоловіку та його вбивства, Сеян спокусив її, тож отримував тепер точні відомості про плани й думки свого ворога. Вони зуміли дати Друзу повільно діючу отруту, від якої він помер 14 вересня 23 року. Здавалося, що він помер від хвороби, однак 8 років по тому, після падіння Сеяна, судовим розслідуванням було встановлено, що лікар Лівілли приготував отруту, яку було подано Друзові одним з його слуг.

Характер та зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Мав не дуже велику, але енергійну голову, обличчя не таке гарне, як у його батька, лоб плаский та низький, частково закритий волоссям, однак великий вигнутий ніс особливо відрізняв його від інших Клавдіїв.

Друз був гордим Клавдієм, проте не виділяється особливим розумом, пристрасним, чуттєвим і навіть жорстоким. Попри це, спадкоємець був популярний у столиці. Знали про його розпутне життя у Римі та військовому таборі, але прощали йому це, коли порівнювали з ним його похмурого, недовірливого батька. Після смерті Друза народ збирав гроші, щоб поставити йому статую, напис якої зберігся. Втім офіційний траур, проти звичаю, був скорочений Тіберієм.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Юлія Лівія

Діти:

Джерела[ред.ред. код]

  • Tac. Ann. I 14, 24—30, 47, 52, 54, 55, 75; II 26, 43, 44, 46, 51, 62, 64, 83, 84; III 2, 3, 7, 8, 11, 12, 18, 19, 22, 23, 29, 31, 34, 36, 37, 47, 49, 56, 59, 75; IV 3, 4, 7—10, 12, 15, 36, 40; VI 27; XIII 32, 43, 53; XIV 57.
  • Mommsen Ges. Schr. IV 262.