Італія (римська провінція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Давньоримська провінція Італія

Італія — давньоримська провінція на Аппенінському півострові.

За часів республіки Італія включала в себе землі від Рубікону до Калабрії і не вважалася провінцією, але лише територією з центром у Римі, що надавало їй особливий статус: наприклад, воєначальники не мали права вводити на її територію війська і Цезар, віддавши наказ перейти Рубікон, поклав початок громадянської війни.

Спочатку слово Італія позначало не весь півострів. Згідно зі Страбоном (Географія, т.1) Італія — це ділянка від Мессинської протоки до лінії, що з'єднують затоки Салерно і Таранто. Згодом Італія розширилася на весь півострів і навіть на істрійське місто Пула яке стало входити до її складу. Закінчилося формування провінції тоді, коли Юлій Цезар дав римське громадянство жителям Цізальпійською Галлії розширивши територію Італії до Альп.

Як повідомляє Пліній Старший у Naturalis Historia (iii 46), Цезар близько 7 ст. до н. е. поділив Італію на 7 районів:

  • Район I Latium et Campania
  • Район II Apulia et Calabria
  • Район III Lucania et Brutii
  • Район IV Samnium
  • Район V Picenum
  • Район VI Umbria et Ager Gallicus
  • Район VII Etruria
  • Район VIII Aemilia
  • Район IX Liguria
  • Район X Venetia et Histria
  • Район XI Transpadana

Посилання[ред.ред. код]

Географія римської провінції Італія(італ.)