Діброва Людмила Іллівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Діброва.
Людмила Іллівна Діброва
Загальна інформація
Народження 28 грудня 1921(1921-12-28)
Косівка[1], УСРР
Смерть 30 квітня 2014(2014-04-30) (92 роки)
Олександрія, Україна
(Серцева недостатність)
Військова служба
Приналежність СРСР СРСР
Рід військ Партизанський рух
Війни / битви Друга Світова війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
 Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Людми́ла Іллі́вна Дібро́ва (нар. 28 грудня 1921, Косівка[1], УСРР — пом. 30 квітня 2014, Олександрія, Україна) — учасниця підпільно-партизанського руху під час Другої Світової війни, кавалер орденів Вітчизняної війни I та II ступенів, ордена «За мужність» III ступеня та 16 медалей. Почесний громадянин Олександрії (2011)[2], почесний громадянин Старої Тури (1964). Донька ватажка радянського партизанського руху на території України та Словаччини Іллі Діброви.

Життєпис[ред. | ред. код]

Під час Другої Світової війни Людмила Діброва була зв'язковою у підпільно-партизанському з'єднанні імені Ворошилова, яким командував її батько Ілля Діброва. Брала участь у боях радянсько-німецької війни. Нагороджена трьома бойовими орденами (орден «За мужність» III ступеня та ордени Вітчизняної війни I та II ступенів) та 16 медалями. У 1964 році Людмилі Діброві було вручено диплом «Почесного громадянина міста Стара Тура» (Чехословаччина).

Після війни протягом 20 років працювала на Олександрійському заводі підйомно-транспортного обладнання, згодом обіймала посаду в апараті виробничого об'єднання «Олександріявугілля». З 1987 року була членом Організації ветеранів України. Займалася громадською діяльністю, протягом 12 років була депутатом Олександрійської міської Ради, протягом 14 років — народним засідателем в суді. Окрім того, Людмила Іллівна навіть у поважному віці брала участь у патріотичному вихованні молоді та фестивалях народної творчості в різних містах України, де була неодноразово нагороджена дипломами.

Наприкінці життя Людмила Діброва тяжко хворіла, мала проблеми з серцем. 30 квітня 2014 року на 93-му році життя її не стало. Лікарі встановили діагноз «серцева недостатність»[3].

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Згідно з сайтом http://www.podvignaroda.ru/ [Архівовано 2012-02-12 у Wayback Machine.]. За іншою інформацією народилася в Олександрії.
  2. ↑ а б Почесним громадянином Олександрії стала колишня підпільниця-партизанка. «Novosti.kr.ua». Архів оригіналу за 4 травня 2014. Процитовано 4 травня 2014.
  3. ↑ Умерла Почетный гражданин Александрии Людмила Диброва (рос.) . «Правдоруб». Архів оригіналу за 4 травня 2014. Процитовано 4 травня 2014.
  4. ↑ Згідно з сайтом http://www.podvignaroda.ru/ [Архівовано 2012-02-12 у Wayback Machine.]. № нагородного документа: 175, дата нагородного документа: 06.11.1985, номер запису в базі даних: 1515112926.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Діброва_Людмила_Іллівна&oldid=37881605